Документ v_201323-09, поточна редакція — Прийняття від 02.06.2009

                   МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ 
Л И С Т
02.06.2009 N 26-26/201
Міністерству закордонних
справ України
Міністерству економіки
України
Державному комітету України
з питань регуляторної
політики та підприємництва
Державній податковій
адміністрації України
Національному банку України
Начальнику Головного
управління юстиції
Міністерства юстиції України
в Автономній Республіці
Крим, начальникам головних
управлінь юстиції
в областях, містах Києві
та Севастополі

Про надання роз'яснення
щодо визнання на території України
офіційних документів, виданих органами
державної влади Угорської Республіки

Керуючись статтею 16 Закону України "Про міжнародні договори
України" ( 1906-15 ) та додатково до роз'яснення Міністерства
юстиції від 09.07.2004 р. N 26-38-290 ( v-290323-04 ) вбачається
за доцільне звернути увагу на застосування в Україні окремих
положень Договору між Україною та Угорською Республікою про
правову допомогу в цивільних справах ( 348_026 ) (Договір 2001
року) і Договору між СРСР та УНР про надання правової допомоги у
цивільних, сімейних і кримінальних справах від 15 липня 1958 року
(Договір 1958 року) ( 348_008 ).
За інформацією Посольства України в Угорській Республіці,
починаючи з квітня 2004 року почали надходити звернення громадян
України з повідомленнями про відмову на території Угорщини
приймати офіційні документи, видані в Україні, без засвідчення їх
дійсності апостилем.
18 - 19 травня 2009 року у Міністерстві юстиції України
відбулися консультації центральних органів з реалізації зазначених
міжнародних договорів, у тому числі для врегулювання ситуації, що
склалася у зв'язку з неоднаковим застосуванням договірних положень
стосовно дійсності документів.
Не заперечуючи того факту, що Договір 1958 року ( 348_008 )
діє у відносинах між Україною і Угорщиною в порядку
правонаступництва, угорська сторона дотримується позиції, що
стаття 22 Договору 2001 року ( 348_026 ) замінила повністю
положення статті 14 Договору 1958 року ( 348_008 ) щодо взаємного
визнання документів, обмеживши таку можливість лише документами,
що надсилаються судами, чи іншими установами юстиції між собою у
порядку правової допомоги. На документи, що подаються приватними
особами, розповсюджується вимога щодо їх засвідчення апостилем або
шляхом консульської легалізації.
Натомість, позиція української сторони полягає у тому, що
Договір 1958 року ( 348_008 ) залишається чинним, як це
встановлено шляхом обміну дипломатичними нотами у 1994 році.
Відповідно до статті 30 Віденської конвенції про право міжнародних
договорів 1969 року ( 995_118 ) положення Договору 2001 року
( 348_026 ), що стосуються правової допомоги у цивільних справах,
мають перевагу над положеннями Договору 1958 року ( 348_008 ) лише
у тій мірі, де окремі статті останнього замінюються відповідними
новими статтями. Однак положення Договору 1958 року, зміст яких не
охоплює Договір 2001 року ( 348_026 ), у відносинах між Україною і
Угорською Республікою підлягають застосуванню.
Ураховуючи те, що стаття 14 Договору 1958 року ( 348_008 ) в
повному обсязі виконувала лише Українська сторона, вбачається за
доцільне у відношенні вимоги до дійсності офіційних документів,
виданих компетентними органами Угорської Республіки, застосовувати
принцип взаємності, тобто застосовувати звільнення документів від
консульської легалізації чи від засвідчення апостилем в рамках,
визначених статтею 22 Договору 2001 року ( 348_026 ).
У зв'язку з викладеним на території України від громадян та
юридичних осіб Угорської Республіки офіційні документи, видані
компетентними державними органами Угорської Республіки і
засвідчені гербовими печатками, можуть прийматися українськими
органами державної влади з умовою їх засвідчення апостилем згідно
з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних
документів ( 995_082 ), 1961 року.
Цей підхід слід застосовувати доти, доки сторони не
домовляться про інше.
Заступник Міністра В.В.Лутковська



вгору