Про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди
Рішення Верховного суду України; Витяг від 09.02.2006
Документ n0060700-06, поточна редакція — Прийняття від 09.02.2006

                                                          
КОЛЕГІЯ СУДДІВ СУДОВОЇ ПАЛАТИ У ЦИВІЛЬНИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Р І Ш Е Н Н Я
09.02.2006

(Витяг)
У жовтні 2004 р. подружжя Г.В.М. і Г.Т.О. звернулося до суду
з позовом до закритого акціонерного товариства "Авіакомпанія
"АЕРОСВІТ" (далі - авіакомпанія) про захист прав споживачів,
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної
неправомірними діями посадових осіб авіакомпанії та просило
стягнути на їх користь з відповідачів 1 тис. 442 грн - на
відшкодування вартості квитка та 10 тис.грн - на відшкодування
моральної шкоди.
Посилаючись на ст. 33 Конституції України ( 254к/96-ВР ) й
статті 1166, 1167 ЦК ( 435-15 ), свої вимоги позивачі мотивували
тим, що 15 жовтня 2004 р. Г.Т.О. для себе та сина Г.Є., 1999 р.н.,
придбала квитки на переліт рейсом N 293 Одеса-Ларнака (Кіпр) на
17 жовтня 2004 р., зворотний рейс - 2 листопада 2004 р., але
перевізник відмовив у перевезенні малолітнього сина через
відсутність в останнього візи.
Позивачі стверджували, що неправомірні дії службових осіб
перевізника стосовно їхнього сина спричинили значну матеріальну й
моральну шкоду: вони пережили сильне емоційне потрясіння, а дитина
була позбавлена можливості отримати своєчасну медичну допомогу в
зв'язку з офтальмологічним захворюванням.
Пізніше на обґрунтування своїх вимог позивачі посилалися
також на статті 15 і 23 Закону від 12 травня 1991 р. N 1023-XII
( 1023-12 ) "Про захист прав споживачів" (далі - Закон).
Малиновський районний суд м. Одеси рішенням від 19 листопада
2004 р. позов задовольнив: постановив визнати неправомірними дії
посадових осіб авіакомпанії стосовно неповнолітнього Г.Є. і
стягнути з відповідача на його користь 18 тис.грн на відшкодування
моральної шкоди, на користь позивачів - 33 тис. 223 грн пені та на
користь позивача Г.М.Н. - 1 тис. 442 грн на відшкодування вартості
квитка.
Апеляційний суд Одеської області ухвалою від 8 червня 2005 р.
вказане рішення місцевого суду в частині стягнення моральної шкоди
змінив: постановив стягнути з авіакомпанії на користь Г.В.М.
18 тис.грн моральної шкоди. У решті рішення суду залишив без
зміни.
Авіакомпанія звернулася до Верховного Суду України з
касаційною скаргою, в якій просила змінити постановлені судові
рішення й відмовити в задоволенні позовних вимог із підстав
порушення судом норм процесуального права та неправильного
застосування норм матеріального права, зокрема: статей 11, 21
Правил повітряних перевезень пасажирів і багажу (затверджені
наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. N 568
( z0755-03 ); зареєстрованого в Міністерстві юстиції України
29 серпня 2003 р. за N 755/8076; далі - Правила). Крім того,
скаржник указує, що справу розглянуто з порушенням вимог ЦПК
( 1618-15 ) про виключну підсудність і без участі представника
авіакомпанії.
Обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали
справи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому
задоволенню з таких підстав.
Постановляючи зазначене рішення, місцевий суд, з чим
погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно
з вимогами статей 3 і 15 Закону ( 1023-12 ) відповідач повинен був
повідомити позивачам про можливу відмову в перевезенні для того,
щоб виконати застосовувані закони країни прильоту, а оскільки
відбулася відмова у перевезенні дитини, то перевізник за кожну
годину прострочення зобов'язаний сплатити пеню в розмірі трьох
відсотків вартості послуги, вартість невикористаного квитка та
моральну шкоду.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 908 ЦК ( 435-15 ) умови
перевезення пасажирів окремими видами транспорту, а також
відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється
договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами,
транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими
актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтями 62 і 64 Повітряного кодексу України ( 3167-12 )
передбачено, що повітряний перевізник на підставі загальних правил
має право встановити свої правила повітряних перевезень, які
спрямовані на підвищення ефективності та якості перевезень і не
містять умов та норм обслуговування пасажирів і клієнтури нижчих
за рівень вимог, установлених відповідним органом державної
виконавчої влади.
Повітряний перевізник може відмовити пасажиру в перевезенні у
випадках, передбачених правилами перевезення на повітряних лініях,
які встановлюються відповідними органами державної виконавчої
влади.
На виконання ст. 62 Повітряного кодексу України ( 3167-12 ),
Закону ( 1023-12 ) і з урахуванням положень Варшавської конвенції
( 995_181 ) та Загальних умов перевезень пасажирів і багажу,
встановлених Міжнародною асоціацією повітряного транспорту,
наказом Міністерства транспорту України від 25 липня 2003 р. N 568
( z0755-03 ) затверджені Правила.
Ці Правила ( z0755-03 ) застосовуються щодо всіх комерційних
повітряних перевезень (міжнародних і внутрішніх) пасажирів та
багажу, що здійснює перевізник.
Згідно зі статтями 11, 21, 22 зазначених Правил ( z0755-03 )
перевізник може відмовити у перевезенні пасажира, якщо така дія
необхідна для того, щоб виконати застосовувані закони країни
вильоту, прильоту або транзиту.
Пасажир відповідає за одержання всіх необхідних для подорожі
документів, віз, дозволів тощо, а також за виконання всіх
застосовуваних законів щодо виїзду, в'їзду і транзиту країни
відльоту, прибуття та транзиту.
Перевізник не несе відповідальності перед пасажиром за
наслідки того, що пасажир не одержить таких документів або візи,
або не виконає таких застосовуваних законів.
На вимогу перевізника пасажир має пред'явити уповноваженим
особам перевізника, представникам відповідних державних органів
усі документи на виїзд, в'їзд, транзит, щодо стану здоров'я та
інші документи, що вимагаються відповідно до застосовуваних
законів.
Перевізник має право відмовити у перевезенні пасажиру, який
не виконав застосовуваних законів або документи якого не оформлені
належним чином (у тому числі відсутність візи, коштів, квитка у
зворотному напрямку тощо).
Перевізник не несе відповідальності за будь-які збитки, що
випливають з виконання ним застосовуваних законів або внаслідок їх
невиконання пасажиром (підпункт 22.1.3 Правил ( z0755-03 ).
Оскільки позивачами належним чином не були оформлені
документи своєї малолітньої дитини, то перевізник мав право
відмовити у перевезенні такого пасажира й підстав для покладення
на нього відповідальності не було.
Посилання судів на невиконання обов'язку перевізником щодо
повідомлення пасажира про умови відмови у перевезенні
спростовуються витягами з Правил ( z0755-03 ), що містяться в
кожному квитку, і не ґрунтуються на вимогах зазначених Правил.
За таких обставин постановлені судові рішення підлягають
скасуванню.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України вважає за необхідне застосувати до правовідносин, що
виникли між сторонами, зазначені норми матеріального права й
постановити рішення про відмову в позові.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 336, 341 ЦПК
( 1618-15 ), колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України касаційну скаргу авіакомпанії задовольнила
частково: рішення Малиновського районного суду м. Одеси від
19 листопада 2004 р. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області
від 8 червня 2005 р. скасувала, у задоволенні позову відмовила.



вгору