Документ 995_389, поточна редакція — Прийняття від 14.12.1973


Конвенція
про запобігання
та покарання злочинів проти осіб,
які користуються міжнародним захистом,
у тому числі дипломатичних агентів

Статус Конвенції див. ( 995_j53 )

Держави-учасниці цієї Конвенції, беручи до уваги цілі і принципи Статуту Організації
Об'єднаних Націй ( 995_010 ), що стосуються підтримання
міжнародного миру та розвитку дружніх відносин і співробітництва
між державами, вважаючи, що злочини проти дипломатичних агентів та інших
осіб, які користуються міжнародним захистом, загрожуючи безпеці
цих осіб, створюють серйозну загрозу підтриманню нормальних
міжнародних відносин, що необхідні для співробітництва між
державами, вважаючи, що вчинення таких злочинів викликає серйозне
занепокоєння міжнародного товариства, будучи переконані, що є невідкладна необхідність вжиття
відповідних і ефективних заходів для запобігання та покарання
таких злочинів, погодилися про таке:
Стаття 1
В цілях цієї Конвенції:
1. "Особа, яка користується міжнародним захистом", є:
а) глава держави, у тому числі кожний член колегіального
органу, який виконує функції глави держави згідно з конституцією
відповідної держави, глава уряду чи міністр закордонних справ,
який перебуває в іноземній державі, а також супроводжуючі члени
його сім'ї;
b) будь-який представник чи службова особа держави, чи
будь-яка службова особа, чи інший агент міжурядової міжнародної
організації, коли проти нього, його офіційних приміщень, його
житлового приміщення чи його транспортних засобів було вчинено
злочин, має право згідно з міжнародним правом на спеціальний
захист від будь-якого нападу на його особу, свободу і гідність, а
також члени його сім'ї, що проживають з ним.
2. "Гаданий злочинець" є особа, щодо якої є докази, достатні
для встановлення prima facie, що вона вчинила один чи більше
злочинів, зазначених у статті 2, або брала участь у їх вчиненні.
Стаття 2
1. Навмисне вчинення: а) вбивства, викрадення та іншого нападу проти особистості чи
свободи особи, що користується міжнародним захистом; b) насильницький напад на офіційне приміщення, житлове
приміщення або транспортні засоби особи, яка користується
міжнародним захистом, що може погрожувати особистості чи свободі
останньої; с) загроза будь-якого нападу; d) спроба будь-якого нападу, і е) дії в якості співучасника будь-якого такого нападу мають
розглядатися кожною державою-учасницею згідно з її внутрішнім
законодавством як злочин. 2. Кожна держава-учасниця передбачає відповідні покарання за
такі злочини з урахуванням їх тяжкого характеру. 3. Пункти 1 і 2 цієї статті ніяким чином не звільнюють
держав-учасниць від зобов'язань згідно з міжнародним правом
вживати всіх належних заходів для запобігання іншим посяганням на
особистість, свободу і гідність особи, яка користується
міжнародним захистом.
Стаття 3
1. Кожна держава-учасниця вживає відповідних заходів для
встановлення своєї юрисдикції над злочинами, зазначеними в статті
2, у таких випадках: а) коли злочин вчинено на території цієї держави або на борту
судна чи літака, зареєстрованого в цій державі; b) коли гаданий злочинець є громадянином цієї держави; с) коли злочин вчинено проти особи, яка користується
міжнародним захистом за смислом статті 1 та має статус такої у
зв'язку з тими функціями, які вона виконує від імені цієї держави. 2. Кожна держава-учасниця аналогічним чином вживає необхідних
заходів для встановлення своєї юрисдикції під цими злочинами у
випадку, коли гаданий злочинець перебуває на його території, і не
видає його відповідно до статті 8 будь-якій із держав, згаданих у
пункті 1 цієї статті. 3. Ця Конвенція не виключає будь-якої юрисдикції, що
здійснюється згідно з національним правом.
Стаття 4
Держави-учасниці співробітничають у справі запобігання
злочинам, переліченим у статті 2, особливо шляхом: а) вжиття всіх практично здійснимих заходів по запобіганню
підготовці в межах їх відповідних територій вчинення таких
злочинів в межах чи поза межами їх територій; b) обміну інформацією та координації вжиття адміністративних
заходів для того, щоб запобігти вчиненню таких злочинів.
Стаття 5
1. Держава-учасниця, в межах території якої було вчинено
будь-які із злочинів, зазначених у статті 2, якщо вона має
підстави вважати, що гаданий злочинець залишив її територію,
повідомляє всі інші заінтересовані держави чи безпосередньо, чи
через Генерального секретаря Організації Об'єднаних Націй про всі
факти, що стосуються вчиненого злочину, а також про всі наявні в
її розпоряджені дані щодо встановлення особистості гаданого
злочинця. 2. У випадку вчинення проти особи, яка користується
міжнародним захистом, будь-якого із злочинів, зазначених у статті
2, кожна держава-учасниця, що має інформацію щодо жертви та
обставин вчинення злочину, докладає зусиль, щоб надати її в
умовах, передбачених відповідним законодавством держави, повністю
і своєчасно державі-учасниці, від імені якої ця особа здійснювала
свої функції.
Стаття 6
1. Переконавшись, що обставини цього вимагають,
держава-учасниця, на території якої перебуває гаданий злочинець,
вживає згідно із своїм внутрішнім законодавством належних заходів,
що забезпечують його присутність для кримінального переслідування
або видачі. Про ці заходи невідкладно повідомляється чи
безпосередньо, чи через Генерального секретаря Організації
Об'єднаних Націй: а) державі, на території якої було вчинено злочин; b) державі чи державам, громадянином якої є гаданий
злочинець, або у випадку, якщо він є апатридом, на території якої
він постійно проживає; с) державі чи державам, громадянином якої є заінтересована
особа, яка користується міжнародним захистом, чи від імені якої
вона здійснювала свої функції; d) всім іншим заінтересованим державам; та е) міжурядовій міжнародній організації, агент чи будь-яка
службова особа якої є відповідною особою, яка користується
міжнародним захистом. 2. Будь-якій особі, щодо якої вживаються заходи, передбачені
в пункті 1 цієї статті, надається можливість: а) невідкладно зв'язатися з найближчим відповідним
представником держави, громадянином якої вона є, або який іншим
чином має право захищати її права, чи, якщо вона є апатридом, до
якого вона звертається з проханням і який погоджується захищати її
права; та b) відвідання представником цієї держави.
Стаття 7
Держава-учасниця, на території якої перебуває гаданий
злочинець, у тому випадку, коли вона не видає його, передає справу
без будь-яких винятків і без необгрунтованого зволікання своїм
компетентним органам для кримінального переслідування із
затриманням процедур, встановлених законами цієї країни.
Стаття 8
1. Якщо злочини, зазначені в статті 2, не включені до числа
злочинів, що тягнуть за собою видачу, в будь-який договір про
видачу між державами-учасницями, вони вважаються включеними як
такі в будь-який відповідний договір між ними. Держави-учасниці
зобов'язуються включати такі злочини в якості злочинів, що тягнуть
за собою видачу, в будь-який договір про видачу, що укладається
між ними. 2. Якщо держава-учасниця, яка обумовлює видачу наявністю
договору, одержує прохання про видачу від іншої держави-учасниці,
з якої у неї немає договору про видачу, вона може, якщо вирішить
видати злочинця, розглядати цю Конвенцію в якості правової
підстави для видачі у зв'язку з даними злочинами. Видача
проводиться згідно з процесуальними положеннями та іншими умовами
законодавства держави, до якої адресовано прохання про видачу. 3. Держави-учасниці, які не обумовлюють видачу наявністю
договору, розглядають у відносинах між собою такі злочини в якості
злочинів, що тягнуть за собою видачу, дотримуючись процесуальних
положень та інших умов законодавства держави, до якої адресовано
прохання про видачу.
Стаття 9
Будь-якій особі, щодо якої здійснюється розгляд у зв'язку з
будь-яким злочином, зазначеним у статті 2, гарантується
справедливий розгляд справи на всіх стадіях розгляду.
Стаття 10
1. Держави-учасниці подають одна одній найбільш повну правову
допомогу в зв'язку з кримінально-процесуальними діями, здійсненими
щодо злочинів, зазначених у статті 2, включаючи надання всіх
наявних у їх розпорядженні доказів, необхідних для судового
розгляду. 2. Положення пункту 1 цієї статті не впливають на
зобов'язання про взаємну правову допомогу, встановлені будь-яким
іншим договором.
Стаття 11
Держава-учасниця, яка здійснила кримінально-процесуальні дії
щодо гаданого злочинця, повідомляє про їх остаточні результати
Генеральному секретарю Організації Об'єднаних Націй, який
направляє дану інформацію іншим державам-учасницям.
Стаття 12
Положення цієї Конвенції не торкаються застосування договорів
про притулок, що діють на час прийняття цієї Конвенції між
державами-учасницями цих договорів; однак держава-учасниця цієї
Конвенції не може вдаватися до цих договорів щодо іншої
держави-учасниці цієї Конвенції, яка не є учасницею цих договорів.
Стаття 13
1. Будь-який спір між двома чи більш державами-учасницями, що
стосується тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не
врегульовано шляхом переговорів, передається на прохання однієї з
них на арбітраж. Якщо протягом шести місяців з дня прохання про
арбітраж сторони не досягнуть згоди щодо організації арбітражу, на
прохання будь-якої із сторін спір може бути переданий до
Міжнародного суду відповідно до Статуту Суду. 2. Кожна держава-учасниця може при підписанні чи ратифікації
цієї Конвенції або при приєднанні до неї зробити заяву про те, що
вона не вважає себе зв'язаною положеннями пункту 1 цієї статті.
Інші держави-учасниці не будуть зв'язані положеннями пункту 1 цієї
статті щодо будь-якої держави-учасниці, що зробила таке
застереження. 3. Будь-яка держава-учасниця, що зробила застереження згідно
з пунктом 2 цієї статті, може в будь-який час зняти це
застереження шляхом повідомлення Генерального секретаря
Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 14
Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами до 31
грудня 1974 року в центральних установах Організації Об'єднаних
Націй в Нью-Йорку.
Стаття 15
Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти
здаються на зберігання Генеральному секретарю Організації
Об'єднаних Націй.
Стаття 16
Ця Конвенція відкрита для приєднання будь-якої держави.
Документи про приєднання здаються на зберігання Генеральному
секретарю Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 17
1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після
здачі на зберігання Генеральному секретарю Організації Об'єднаних
Націй двадцять другої ратифікаційної грамоти або документа про
приєднання. 2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або
приєднається до неї після здачі на зберігання двадцять другої
ратифікаційної грамоти або документа про приєднання, Конвенція
набирає чинності на тридцятий день після здачі на зберігання цією
державою своєї ратифікаційної грамоти або документа про
приєднання.
Стаття 18
1. Держава-учасниця може денонсувати цю Конвенцію шляхом
письмового повідомлення Генеральному секретарю Організації
Об'єднаних Націй. 2. Денонсація набирає чинності після закінчення шести місяців
після дати одержання повідомлення Генеральним секретарем
Організації Об'єднаних Націй.
Стаття 19
Генеральний секретар Організації Об'єднаних Націй інформує
всі держави поряд з іншим: а) про факти підписання цієї Конвенції, здачі на зберігання
ратифікаційних грамот або документів про приєднання відповідно до
статей 14, 15, і 16 та про одержання повідомлень відповідно до
статті 18; b) про дату набрання чинності цією Конвенцією відповідно до
статті 18.
Стаття 20
Оригінальний текст цієї Конвенції, тексти якої англійською,
іспанською, китайською, російською та французькою мовами є цілком
автентичними, здається на зберігання Генеральному секретарю
Організації Об'єднаних Націй. На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на це
уповноважені своїми відповідними урядами, підписали цю Конвенцію,
відкриту для підписання в Нью-Йорку 14 грудня 1973 року.
Дата підписання: 14.12.73 Дата підписання (приєднання) Україною: 18.06.74 (в складі
СРСР) Дата ратифікації: 26.12.75 (ратифікована ВР СРСР) Набуття чинності: 20.02.77 Термін участі: невизначений (до моменту набрання чинності
денонсацією)



вгору