Справа "Нечипорук і Йонкало проти України" (Заява N 42310/04)
Європейський суд з прав людини, Міжнародні суди; Рішення, Справа від 21.04.2011
Документ 974_683, поточна редакція — Прийняття від 21.04.2011

                  ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ 
П'ята секція
Р І Ш Е Н Н Я

Справа "Нечипорук і Йонкало проти України"
(Заява N 42310/04)
Страсбург, 21 квітня 2011 року
ОСТАТОЧНЕ
21/07/2011

Переклад офіційний
Це рішення набуло статусу остаточного відповідно до умов,
визначених пунктом 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ). Текст
рішення може підлягати редакційним правкам
У справі "Нечипорук і Йонкало проти України" Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи
палатою, до складу якої увійшли: Елізабет Фура (Elisabet Fura), Голова, Карел Юнгвірт (Karel Jungwiert), Боштьян М. Зупанчич (Bostjan M. Zupancic), Марк Віллігер (Mark Villiger), Енн Пауер (Ann Power), Ганна Юдківська (Ganna Yudkivska), Ангеліка Нусбергер (Angelika Nusberger), судді, а також Клаудія Вестердік (Claudia Westerdiek), Секретар
секції,
після наради за зачиненими дверима 15 березня 2011 року,
виносить таке рішення, ухвалене того самого дня:
ПРОЦЕДУРА
1. Справу розпочато за заявою (N 42310/04) проти України,
поданою до Суду на підставі статті 34 Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод ( 995_004 ) (далі - Конвенція)
двома громадянами України - Іваном Миколайовичем Нечипоруком
(далі - заявник) і Наталією Миколаївною Йонкало (далі - заявниця)
13 листопада 2004 року.
2. Заявників, яким було надано юридичну допомогу, представляв
пан А.Бущенко, адвокат, що практикує в м. Харкові. Уряд України
(далі - Уряд) був представлений його Уповноваженим - паном
Ю.Зайцевим.
3. Заявник стверджував, зокрема, що він був жертвою кількох
порушень статті 3, пунктів 1, 2, З і 5 статті 5, а також пунктів 1
і 3(c) статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
4. 27 серпня 2009 року Суд вирішив повідомити Уряду про
заяву. Також Суд вирішив розглядати питання щодо суті та
прийнятності заяви одночасно (стаття 29) ( 995_004 ).
ЩОДО ФАКТІВ
I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Заявники 1982 і 1981 років народження відповідно. Заявник
відбуває покарання в Коломийській виправній колонії N 41. Заявниця
проживає в м. Хмельницькому.(1)
--------------- (1) 1 червня 2011 року текст рішення було виправлено. До
виправлення було зазначено "проживає у м. Харкові"
A. Попередні події
6. 13 березня 2004 року двоє осіб, які були в масках та одна
з яких була озброєна пістолетом, здійснили напад на пані І. та її
сина біля дверей їхньої квартири у м. Хмельницькому. Під час бійки
озброєний зловмисник вистрелив у пані І., після чого обидва
нападники втекли без вчинення будь-яких подальших дій і їхніх
облич ніхто не побачив. Через кілька хвилин після цього пані І.
померла.
B. Факти стосовно заявника
1. Затримання заявника 20-23 травня 2004 року
та провадження щодо його адміністративного
правопорушення
7. 20 травня 2004 року приблизно о 13 годині працівники
міліції затримали заявника на вулиці та допровадили його до
Південно-Західного відділу міліції. Згідно з письмовим поясненням,
яке дав начальникові Південно-Західного відділу міліції один із
працівників міліції, які здійснювали затримання, приводом для
затримання заявника стала його підозріла поведінка. Так,
працівники міліції побачили, як він "швидко йшов, озираючись
навкруги", зайшов у будинок (як свідчать матеріали справи, це був
будинок, у якому жив заявник), вийшов з нього, коли вони
наблизилися, а потім знову намагався увійти в будинок. Згідно з
версією заявника, двоє працівників міліції сказали йому йти з ними
до відділу міліції, щоб "прояснити деякі питання", і він
погодився.
8. У відділі міліції заявника було піддано особистому обшуку,
під час якого в його кишені було виявлено пакет із "зеленою
речовиною рослинного походження". За твердженням заявника цей
пакет підкинули йому працівники міліції.
9. Того самого дня о 22 год. 45 хв. у приміщенні відділу
міліції до заявника було застосовано адміністративне затримання за
підозрою в незаконному зберіганні наркотичних засобів. Як
зазначено у відповідному протоколі, заявника було затримано за
підозрою у вчиненні ним правопорушення, передбаченого статтею 44
Кодексу України про адміністративні порушення ( 80731-10 ).
10. Родичі заявника, які хоч і дізнались від свідка про його
затримання, не були повідомлені про його місцеперебування і
безуспішно звертались з відповідними запитами до різних відділів
міліції та місць тримання затриманих у місті, включаючи
Південно-Західний відділ міліції.
11. 22 травня 2004 року було складено експертний висновок,
згідно з яким виявлена в кишені заявника речовина не була
наркотичним засобом.
12. 23 травня 2004 року після закінчення строку
адміністративного затримання заявника було звільнено у зв'язку з
тим, що "обставини даного правопорушення встановлені, ... на волі
[заявник] не буде перешкоджати встановленню всіх обставин справи".
Однак заявника було одразу затримано в рамках кримінального
провадження (див. нижче).
13. 29 травня 2004 року міліція закінчила адміністративне
провадження з огляду на те, що підозра не підтвердилась.
2. Стверджуване погане поводження із заявником
і відповідне розслідування
14. Події, що мали місце 21 травня 2004 року, заявник описав
наступним чином. Уночі з 20 на 21 травня 2004 року його було
допроваджено з камери до одного із службових кабінетів
Південно-Західного відділу міліції, де працівники міліції Р.О. і
М.Д., погрожуючи застосуванням насильства, примушували його
зізнатися в тому, що він убив пані І. З огляду на те, що заявник
відмовився зізнатися у вчиненні злочину, приблизно о 4 год. ранку
зазначені працівники міліції принесли пристрій, що виробляє
електрострум. Заявникові наділи наручники, підвісили на металевій
поперечині між двома столами і закріпили оголені дроти на
щиколотках і куприку. Поки один із працівників міліції, Р.О.,
вмикав електричний струм, другий, М.Д., закривав йому рота
подушкою. Приблизно о 6 год. 30 хв. заявник знепритомнів. Коли він
прийшов до тями, кілька працівників міліції, надівши на нього
бронежилет і закривши йому голову диванною подушкою, почали бити
його по черзі і це тривало до 20 години. Тим часом, приблизно
о 16 годині заявник почув, як у сусідньому кабінеті допитують його
дружину (заявницю). Один із працівників міліції зайшов до
кабінету, де був заявник, і запитав у свого колеги: "Як ти
вважаєш, чи зможе вона витримати те, що застосували до нього?".
Після цього заявник написав свою першу заяву про явку з повинною,
як стверджується, під диктовку працівника міліції. У заяві він
повідомив, що разом з якимось М. вчинив убивство пані І. О 22 год.
5 хв. заявника було поміщено в Хмельницький ізолятор тимчасового
тримання (далі - Хмельницький ІТТ).
15. Уряд не надав своєї версії подій 21 травня 2004 року,
зазначивши лише те, що заявника було поміщено у Хмельницький ІТТ.
16. У невизначений час 21 травня 2004 року заявника
допровадили до слідчого прокуратури м. Хмельницького, якому він
поскаржився на стверджуване катування електрострумом.
17. 24 травня 2004 року під час допиту заявник знову повторив
свої скарги слідчому. Того самого дня його було оглянуто лікарем
Хмельницького обласного бюро судово-медичних експертиз, який
встановив наявність у заявника ран на обох щиколотках розміром
2,5 см х 1,5 см та 2,3 см х 0,9 см відповідно. У висновку лікар
зазначив, що ці ушкодження були легкими і могли бути заподіяні
заявникові тупими предметами приблизно за три дні до огляду.
Враховуючи характер ушкоджень, які на думку лікаря "є
неспецифічними", він висловив сумнів щодо правдоподібності
тверджень заявника про застосування до нього електричного струму.
18. 26 травня 2004 року захисник і родичі заявника звернулися
до прокуратури м. Хмельницького зі скаргою на те, що протягом
перших годин 21 травня 2004 року заявника катували працівники
міліції Р.О. і Д. Вони зазначили, що лікар, який оглядав
заявника 23 травня 2003 року, проігнорував кілька точкових ран на
щиколотках заявника та що медичний висновок був неточним.
Скаржники вимагали проведення розслідування цього питання та
проведення нового медичного обстеження заявника.
19. Того самого дня під час розгляду Хмельницьким
міськрайонним судом подання прокурора про обрання заявникові
запобіжного заходу у вигляді взяття під варту заявник поскаржився
суду на погане поводження з ним (див. пункт 41 нижче). Суд, як
стверджується, проігнорував його скаргу.
20. Пізніше того самого дня, як стверджується, працівники
міліції знову побили заявника, перед цим надівши на нього
бронежилет. Він знову зізнався у вчиненні злочинів.
21. 7 червня 2004 року в Південно-Західному відділі міліції
було проведено огляд кабінету, в якому 21 травня 2004 року
допитували заявника, і складено протокол, згідно з яким там
"не було виявлено жодних сторонніх предметів, які можна було б
застосувати для заподіяння тілесних ушкоджень".
22. 10 червня 2004 року було проведено ще одну призначену
слідчим судово-медичну експертизу заявника. Згідно з експертним
висновком, на ногах і щиколотках заявника було виявлено двадцять
точкових ран, кожна завширшки 0,3 см і завдовжки 0,2 см. На
тильній стороні правого стегна виявлено фіолетовий синець
(3 см х 2 см). Лікар визначив ушкодження як легкі і такі, що могли
бути заподіяні тупими предметами ймовірно 24 травня 2004 року. У
висновку зазначалось: "Судово-медичних даних, які б свідчили, що
тілесні ушкодження спричинені дією електроструму, немає".
23. 15 червня 2004 року за результатами службового
розслідування Управління МВС України в Хмельницькій області надало
висновок, де зазначалось, що скарга заявника про погане поводження
з ним у відділі міліції є безпідставною. Висновок було складено на
підставі пояснень, відібраних у відповідних працівників міліції,
які заперечували факт застосування примусу, а також на підставі
медичного висновку від 24 травня та протоколу огляду кабінету від
7 червня 2004 року.
24. 18 червня 2004 року прокуратура м. Хмельницького винесла
постанову про відмову в порушенні кримінальної справи щодо
працівників міліції у зв'язку з відсутністю в їхніх діях складу
злочину. Постанова головним чином ґрунтувалась на поясненнях,
відібраних у відповідних працівників міліції, та медичних
висновках від 24 травня і 10 червня 2004 року.
25. Заявник оскаржив цю відмову як окремо, так і під час
судового розгляду його справи. У вересні 2005 року прокуратура
м. Хмельницького повідомила заявнику про те, що його скарги на
погане поводження з боку працівників міліції було долучено до
матеріалів справи та їх буде розглянуто під час судового розгляду
його справи.
26. Постанову прокуратури від 18 червня 2004 року про відмову
в порушенні кримінальної справи щодо працівників міліції для
встановлення їхньої кримінальної відповідальності скасовували
загалом тричі, а потім знову залишали без змін. 28 березня
2007 року, скасовуючи її востаннє, апеляційний суд Хмельницької
області послався також на те, що скаргу заявника про погане
поводження було долучено до матеріалів кримінальної справи і має
бути розглянуто в рамках судового розгляду (див. також пункт 95
нижче).
27. 22 червня 2004 року заявника перевели з Хмельницького ІТТ
до слідчого ізолятора (далі - СІЗО). За інформацією Уряду, заявник
не звертався зі скаргами про погане поводження до медичних
працівників або керівництва ІТТ чи СІЗО.
28. Заявник стверджував, що 20 липня 2004 року його знову
побили працівники міліції, які доставляли його до суду, що мав
вирішити питання про тримання його під вартою. Того самого дня у
зв'язку із цим батько заявника звернувся із відповідною скаргою до
Генеральної прокуратури України (далі - ГПУ).
29. Про стверджуване погане поводження із заявником його
батько також повідомив відділ боротьби з організованою злочинністю
Управління МВС України в Хмельницькій області, звернувшись за
телефоном "гарячої лінії".
30. 19 серпня 2004 року згаданий вище орган вирішив направити
сраву до прокуратури Хмельницької області у зв'язку з неможливістю
встановити істину самостійно.
31. У червні 2005 року захисник заявника звернувся до
приватної установи, що мала ліцензію на проведення судово-медичної
експертизи, із запитом про надання експертного висновку щодо таких
питань: a) чи можна на підставі результатів медичних обстежень від
24 травня і 10 червня 2004 року стверджувати, що тілесні
ушкодження на щиколотках заявника могли бути заподіяні тупими
предметами; b) які сліди, як правило, залишаються на шкірі від
прямого контакту з електричним струмом і чи мають тілесні
ушкодження заявника такий характер; c) які тілесні ушкодження
можуть бути заподіяні особі, якщо перед побиттям на неї одягли
бронежилет.
32. 29 червня 2005 року двоє експертів згаданої вище
установи, один з яких мав двадцятитрирічний, а другий -
чотирирічний досвід у відповідній сфері, склали висновок, у якому
зазначили таке: тілесні ушкодження заявника не могли бути
заподіяні тупими предметами; їх кількість і характер свідчать про
те, що вони могли бути заподіяні 21 травня 2004 року внаслідок
контактування, можливо неодноразового, з оголеними електричними
дротами. Щодо запитання про тілесні ушкодження, які виникають
внаслідок побиття через бронежилет, лікарі послалися на показання,
які давали їхні колеги з Хмельницького обласного бюро
судово-медичних експертиз під час судового розгляду і згідно з
якими в таких випадках можуть бути заподіяні ушкодження внутрішніх
органів. Такі ушкодження можна виявити за допомогою
рентгенологічного дослідження, але заявникові його не проводили.
33. З ухвали Шепетівського суду від 10 липня 2006 року
(див. пункт 82 нижче) вбачається, що згаданий медичний висновок
було долучено до матеріалів справи заявника.
34. Обставини, пов'язані з розслідуванням під час судового
розгляду справи скарги заявника про погане поводження з ним,
викладено нижче в розділах, які стосуються судового розгляду.
3. Провадження у кримінальній справі заявника
a) Події, що мали місце до офіційного початку провадження
35. 21 травня 2004 року заявник зізнався у вчиненні
розбійного нападу та вбивства пані І. (див. також пункт 14 вище).
36. Того самого дня слідчий звернувся до Хмельницького
міськрайонного суду з поданням про проведення обшуку у двох
квартирах, в одній з яких заявник був зареєстрований, а в іншій -
фактично проживав. Як зазначалось у поданні, в ході слідства було
встановлено ймовірність причетності заявника до вбивства та
наявності суттєвих доказів у місці, де він фактично проживає
та/або зареєстрований.
37. Того самого дня Хмельницький міськрайонний суд
задовольнив подання про проведення зазначених обшуків.
38. Приблизно о 21 годині працівники міліції провели обшук
у квартирі, в якій заявник проживав разом зі своєю дружиною
(заявницею). Пізніше того самого вечора вони також провели обшук у
квартирі його батьків, у якій він був зареєстрований. Як видно з
матеріалів, під час обшуку не було виявлено нічого, що мало б
значення для розслідування.
b) Досудове розслідування і перше затримання заявника
39. 23 травня 2004 року щодо заявника було порушено
кримінальну справу за підозрою у вчиненні розбійного нападу з
метою заволодіння майном та у вчиненні вбивства з корисливих
мотивів. У зв'язку з порушеною кримінальною справою заявника було
затримано. Слідчий задокументував затримання о 12 годині дня,
заповнивши стандартний бланк протоколу затримання підозрюваного.
У заздалегідь вдрукованому у бланк стандартному тексті було
викладено підстави для затримання: "Обставини вчиненого не виключають того, що підозрюваний
[прізвище] може сховатися від слідства і буде перешкоджати
встановленню істини у справі, що разом з тяжкістю скоєного є
мотивом для його затримання". У графі "Пояснення затриманого" було зазначено, що заявник
"пояснень не дав". Заявника було піддано особистому обшуку, при
цьому "нічого виявлено не було". Того самого дня він відмовився
від зізнавальних показань, які давав раніше, і заявив, що їх було
отримано від нього в результаті застосування сили.
40. 26 травня 2004 року прокуратура м. Хмельницького
звернулася до Хмельницького міськрайонного суду з поданням про
обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту,
посилаючись на наявність переконливих доказів проти нього та на
той факт, що він підозрювався у вчиненні тяжких злочинів.
У поданні було зазначено, що 21 травня 2004 року заявник прибув до
Південно-Західного відділу міліції і самостійно здався міліції,
зізнавшись у вчиненні розбою і вбивства. Далі було зазначено, що
23 травня 2004 року його було затримано за підозрою у вчиненні
згаданих вище злочинів.
41. Того самого дня 26 травня 2004 року за результатами
судового засідання, проведеного за участю заявника та захисника
Ма., найнятого його батьками (див. пункт 53 нижче), Хмельницький
міськрайонний суд задовольнив подання прокурора і обрав заявнику
запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Суд посилався на
тяжкість обвинувачень, висунутих заявнику, та на пов'язаний із цим
ризик його ухилення від слідства і суду або перешкоджання
встановленню істини. У згаданій ухвалі було зазначено, що вона
може бути оскаржена впродовж трьох днів з дати винесення.
42. У матеріалах справи міститься копія письмової заяви
заявника від 28 травня 2004 року, згідно з якою він, пославшись на
статтю 63 Конституції ( 254к/96-ВР ), відмовився давати показання
під час досудового слідства. Водночас, як свідчать деякі інші
документи, у згаданий вище день заявник ще раз зізнався у вчиненні
злочинів. Заявник стверджував, що він зробив це після побиття його
працівниками міліції в Хмельницькій прокуратурі, а зізнання писав
під диктовку слідчого.
43. 1 червня 2004 року у присутності захисника (пана Ма.)
заявник знову зізнався у вчиненні зазначених вище злочинів. За
його твердженням ці зізнавальні показання він давав у присутності
працівників міліції, причетних до стверджуваного поганого
поводження з ним. У протоколі його допиту від 1 червня 2004 року
містяться як його зізнавальні показання, так і зроблений ним запис
"винним себе не визнаю".
44. 2 червня 2004 року за такими ж самими обвинуваченнями,
які пред'явили заявникові, було затримано якогось пана М., який
зізнався у вчиненні злочинів після стверджуваного побиття його
працівниками міліції (про що він згодом скаржився під час судового
розгляду його справи).
45. 5 червня 2004 року між заявником і М. було проведено очну
ставку, під час якої заявник повторив свої зізнавальні показання
у присутності призначеного йому захисника Ко. (див. пункт 52
нижче).
46. 15 липня 2004 року у присутності захисника Ма. заявник
відмовився від зізнавальних показань, які дав раніше, пославшись
на те, що він давав їх під примусом, і заявив про свою
невинуватість.
47. 20 липня 2004 року за результатами розгляду подання
прокурора Хмельницький міськрайонний суд продовжив строк тримання
заявника під вартою до 23 вересня 2004 року, посилаючись на
тяжкість пред'явлених йому обвинувачень та на пов'язаний із цим
ризик його переховування від слідства та суду, а також ймовірність
того, що він перешкоджатиме слідству, яке ще не було завершено.
48. 31 серпня 2004 року дії заявника було перекваліфіковано з
умисного вбивства на завдання тяжких тілесних ушкоджень, які
спричинили смерть потерпілого. Обом обвинуваченим у цій справі
також пред'явили обвинувачення в розбійному нападі та незаконному
зберіганні зброї.
49. З вересня 2004 року досудове слідство було закінчено і
заявникові та М. було надано можливість ознайомитися з матеріалами
справи.
50. 22 вересня 2004 року справу було направлено до
Хмельницького міськрайонного суду.
c) Юридичне представництво заявника під час досудового
слідства
51. За твердженням заявника, у період з 20 до 24 травня
2004 року він не мав захисника.
52. Уряд стверджував, що 23 травня 2004 року заявнику було
призначено захисника (пана Ко).
53. 24 травня 2004 року батьки заявника уклали з адвокатом
паном Ма. договір про надання заявнику юридичної допомоги у
порушеній щодо нього кримінальній справі.
54. 25 травня 2004 року пан Ма. отримав від слідчого, у
провадженні якого перебувала справа, письмовий дозвіл на його
зустрічі із заявником у Хмельницькому ІТТ, де перебував заявник.
55. 27 травня 2004 року заявник відмовився від послуг
призначеного захисника пана Ко. і висловив бажання мати своїм
захисником пана Ма. Однак згодом під час деяких слідчих дій він
давав згоду на те, щоб його представляв захисник пан Ко.
56. 2 червня 2004 року пану Ма. не дозволили побачитися із
заявником, посилаючись на наявність у дозволі стверджуваних
недоліків. Наступного дня він поскаржився на це начальникові
Управління МВС в м. Хмельницькому.
57. 18 червня 2004 року пан Ма. також звернувся до
прокуратури м. Хмельницького зі скаргою на те, що слідчий
перешкоджає йому брати участь у слідчих діях. Він повідомив,
зокрема, що його належним чином не поінформували про слідчі дії,
які було проведено без його участі. Крім того, він стверджував, що
призначений заявникові захисник був некомпетентним.
58. 24 червня 2004 року начальник Управління МВС
в м. Хмельницькому надіслав пану Ма. листа, в якому повідомив, що
справді посадова особа ІТТ неправомірно перешкоджала побаченням
захисника із заявником, у зв'язку з чим на цю особу накладено
дисциплінарне стягнення.
d) Виправдувальний вирок у справі заявника і його звільнення
Хмельницьким міськрайонним судом
59. 14 жовтня 2004 року Хмельницький міськрайонний суд провів
попередній розгляд справи, під час якого вирішив залишити заявника
під вартою. Матеріали, подані сторонами до Суду, не містять копії
цієї постанови.
60. 5 травня 2005 року Хмельницький міськрайонний суд під
головуванням судді П. постановив виправдувальний вирок щодо
заявника за всіма пред'явленими йому обвинуваченнями, але водночас
визнав другого підсудного - пана М. - винним у вчиненні злочину,
не пов'язаного з цією справою, а саме - незаконному зберіганні
зброї (мисливської рушниці і коробки патронів, які було виявлено в
його гаражі і які не стосувалися вбивства пані І.). Суд встановив,
що доказів вини підсудних немає і що їхні зізнавальні показання
були отримані в результаті застосування сили.
61. У вироку було зазначено таке: "Як стверджували ще при досудовому слідстві підсудні і це
підтвердили в ході судового розгляду справи, ... до них працівники
міліції застосували фізичне та психічне насильство, примушуючи
зізнатися у злочині, якого вони не вчиняли і про обставини якого
знали від працівників міліції. Сумнівів у цьому немає, оскільки за матеріалами справи у
період часу, коли були написані явки з повинною, підсудні
перебували під арештом. Вони вказують на конкретних оперативних
працівників Південно-Західного відділу міліції, які застосовували
до них насильство, в подробицях описують їхні дії. За їх,
підсудних, клопотаннями були проведені судово-медичні експертизи
[...], за висновками яких у підсудних виявлені тілесні ушкодження.
При досудовому слідстві [і заявник, і М.] відмовились від своїх
зізнань у злочині проти родини пані І., у різні інстанції
зверталися зі скаргами на дії працівників правоохоронних органів".
62. Суд зазначив, що і обставини, і мотиви злочину викладено
в зізнавальних показаннях підсудних непослідовно. Суд зауважив, що
вони викликали підозру міліції лише тому, що синові пані І., який
випадково побачив їх разом на вулиці, вони здалися за своєю
статурою і зростом схожими на злочинців. Суд встановив, що
слідство помилково взяло до уваги цей цілком необґрунтований
аргумент. Більше того, суд також визнав, що всі висновки
слідства - це тільки припущення, не підтверджені доказами.
63. Крім того, суд зауважив, що "як один із основних доказів
участі підсудних у вчиненні злочину" досудове слідство визнало
показання водія таксі пана К., який повідомив про те, що підвіз
двох пасажирів до місця неподалік від будинку, в якому потім
відбулося вбивство. При цьому суд зазначив, що опис пасажирів цим
свідком 22 березня 2004 року змінився у порівнянні з тим, що було
надано раніше 13 березня 2004 року. Хоча пан К. не спромігся
вказати жодну конкретну деталь їхньої зовнішності, пізніше з двох
осіб, пред'явлених йому для впізнання, він вказав на заявника,
"впізнавши його за зростом".
64. Щодо інших доказів, то серед них були показання трьох
свідків, які бачили, як двоє осіб бігли сходами неподалік від
місця вчинення вбивства, але свідки не змогли впізнати в них
обвинувачених. Слідство також виявило в домі пана М. магазин з
патронами, але вилучені патрони були іншого типу, порівняно з
тими, за допомогою яких було застрелено потерпілу.
65. Суд скасував обраний стосовно заявника запобіжний захід.
66. Того ж дня, 5 травня 2005 року, Хмельницький
міськрайонний суд виніс окрему постанову, в якій вказав
прокуратурі Хмельницької області, Управлінню МВС України в
Хмельницькій області та Хмельницькому обласному бюро
судово-медичних експертиз на такі порушення: "[заявника та пана М.] затримали... з надуманих мотивів;
огляд їх у присутності понятих не провели; повідомлень про мотиви
затримання, роз'яснень стосовно захисту не робили, родичів про
затримання не повідомили".
67. В окремій постанові було також зазначено, що обвинувачені
неодноразово скаржилися на погане поводження, якого зазнали під
час затримання у відділі міліції, вказуючи імена причетних до
цього працівників міліції, і що в обвинувачених було виявлено
тілесні ушкодження. Суд визнав, що лікар, який оглядав заявника
24 травня 2004 року, підготував поверховий і необґрунтований
висновок про відсутність тілесних ушкоджень, спричинених
електричним струмом.
68. 5 травня 2005 року Хмельницький міськрайонний суд виніс
ще одну постанову, якою скасував постанову прокурора від 18 червня
2004 року про відмову в порушенні кримінальної справи за скаргою
заявника про погане поводження з ним під час затримання у відділі
міліції.
e) Направлення справи до апеляційного суду Тернопільської
області і скасування виправдувального вироку у справі заявника
69. Пани І. (син і чоловік покійної пані І., яких визнали
потерпілими в цій справі) оскаржили вирок від 5 травня 2005 року в
апеляційному порядку. У червні 2005 року вони звернулися до
Верховного Суду, оскаржуючи склад апеляційного суду Хмельницької
області, який мав розглядати їхню апеляційну скаргу, посилаючись
на те, що деякі з суддів цього суду нібито мали дружні стосунки із
суддею П., під головуванням якого у першій інстанції було винесено
оскаржуваний вирок. Вони також стверджували, що кілька суддів
зазначеного суду були членами обласної
кваліфікаційно-дисциплінарної комісії, до складу якої також
входили і захисники підсудних. Тому син і чоловік покійної пані І.
вимагали передати справу на розгляд апеляційного суду будь-якої
іншої області.
70. 23 червня 2005 року заступник Голови Верховного Суду
доручив апеляційному суду Хмельницької області передати справу на
розгляд до апеляційного суду Тернопільської області (далі -
Тернопільський суд) "з метою забезпечення найбільш повного та
об'єктивного розгляду справи".
71. 11 серпня 2005 року Тернопільський суд встановив, що суд
першої інстанції ретельно і достовірно всі докази у справі
не оцінив, і погодився з твердженнями підсудних про те, що з ними
погано поводились у відділі міліції, не взявши до уваги відповідні
висновки органів слідства. Тернопільський суд також зауважив, що
зізнавальні показання обвинувачених, які вони давали у присутності
їхніх захисників, проаналізовано не було. Тернопільський суд
зазначив, що кілька засідань було проведено без участі прокурора і
що Хмельницький міськрайонний суд не відреагував на клопотання
потерпілих про направлення справи на додаткове розслідування з
метою застосування суворіших положень Кримінального кодексу
( 2341-14 ). За цих підстав Тернопільський суд скасував і
виправдувальний вирок, і дві постанови Хмельницького
міськрайонного суду від 5 травня 2005 року та повернув справу до
цього суду на новий судовий розгляд в іншому складі суду.
72. Тернопільський суд відхилив клопотання потерпілих у
справі про передання справи на розгляд до іншого суду
Тернопільської області, оскільки таке передання суперечило б
положенням Кримінально-процесуального кодексу ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ) (далі - КПК).
f) Направлення справи на розгляд Шепетівського міськрайонного
суду і повторний судовий розгляд справи заявника
73. У серпні і вересні 2005 року адвокат потерпілих звертався
до Верховного Суду з клопотаннями про передання справи з
Хмельницького міськрайонного суду до суду в іншій області. Він
зазначав, що суддя П., під головуванням якого раніше відбувся
розгляд справи (див. пункт 60 вище), обіймав посаду заступника
Голови Хмельницького міськрайонного суду і тому впливатиме на її
розгляд незалежно від складу колегії суддів.
74. 20 вересня 2005 року, не виявивши підстав для передання
справи до суду в іншій області, перший заступник Голови Верховного
Суду доручив апеляційному суду Хмельницької області розглянути
можливість передання її на розгляд до іншого суду в Хмельницькій
області.
75. 29 вересня 2005 року апеляційний суд Хмельницької області
передав справу на розгляд Шепетівського міськрайонного суду
(далі - Шепетівський суд) Хмельницької області.
76. 21 листопада 2005 року Шепетівський суд провів попередній
розгляд справи, протягом якого потерпілі безуспішно домагалися
зміни запобіжного заходу стосовно обвинувачених.
77. 4 січня 2006 року Шепетівський суд знову відхилив
клопотання потерпілих про зміну запобіжного заходу стосовно
співобвинувачених з підписки про невиїзд на тримання під вартою.
Суд зазначив, що співобвинувачені у справі не ухиляються від
слідства і не перешкоджають його здійсненню.
78. 10 липня 2006 року Шепетівський суд повернув справу до
прокуратури м. Хмельницького на додаткову перевірку, вказавши на
тридцять сім недоліків раніше проведеного розслідування, які
неможливо виправити під час судового розгляду.
79. Суд зазначив, inter alia, що показання підсудних не є
послідовними, як і показання свідків і потерпілого (пана І., сина
пані І.). Суд зауважив, зокрема, що пан І. спочатку неодноразово
заявляв, що на нього та його матір здійснили напад їхні конкуренти
по бізнесу. Пізніше, під час судового розгляду, він змінив і свій
опис зовнішності нападників (який суперечив їх опису деякими
іншими свідками), і свою версію про те, ким вони могли бути. Крім
того, матеріали справи містили повідомлення міліції, згідно з яким
один із водіїв таксі чув від сусіда пані І., що вона отримувала
телефонні дзвінки з погрозами у зв'язку зі зниженням нею цін на
свою продукцію. Перевірки цієї інформації проведено не було.
80. Суд також зазначив, що слідчий не обґрунтував
перекваліфікацію дій заявника з умисного вбивства на завдання
тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть потерпілої,
з додатковим обвинуваченням у незаконному зберіганні зброї.
81. Шепетівський суд висловив занепокоєння з приводу способу,
в який слідством були отримані показання водія таксі К. (як
свідчить судове рішення, він - ключовий свідок у справі), який
впізнав у заявникові одного з двох пасажирів, яких приблизно у час
вчинення вбивства він підвозив до будинку, де було вчинено цей
злочин, чекав їх там приблизно півгодини, а потім відвіз до кафе.
Суд зазначив, що 22 березня 2004 року слідчий допитував К. як
свідка у справі про вбивство пані І., тим часом як К. тримався в
Хмельницькому ІТТ за підозрою у незаконному зберіганні наркотиків.
Хоча і К., і слідчий заперечували зазначене вище під час судового
розгляду справи заявника, адміністрація ІТТ підтвердила, що у
згадану вище дату, яка також, як задокументовано, була датою
допиту К. як свідка, він тримався у цьому ІТТ. Більше того, як
видно з журналу реєстрації переміщення затриманих осіб, у згадану
вище дату К. перебував в ІТТ.
82. Крім того, суд зазначив, що скарги обвинувачених про те,
що з ними погано поводились у відділі міліції, не було
розслідувано належним чином. У своїх критичних зауваженнях суд,
зокрема, зазначив: "[помічник прокурора м. Хмельницького] виносячи постанову,
послався виключно на ідентичні пояснення працівників
Південно-Західного відділу міліції, які є зацікавленими особами і
яких підсудні звинувачують у застосуванні тортур, та на висновок
службової перевірки керівництва [Південно-Західного відділу
міліції] по фактах застосування насильства своїми ж підлеглими, що
на думку суду є неприпустимим, відмовив в порушенні кримінальної
справи. При цьому [помічником прокурора] жодним чином не з'ясовано,
чому, з яких причин, за яких обставин і як саме [у заявника] в
період перебування саме в ІТТ, де він утримувався протягом місяця,
а не в СІЗО, утворилися тілесні ушкодження, механізм їх утворення. ... В матеріалах справи міститься висновок спеціалістів в
галузі судової медицини щодо механізму виникнення [у заявника]
тілесних ушкоджень, зокрема, стверджується про можливість
виникнення тілесних ушкоджень в результаті заподіяння ударів
електрострумом. ... За таких обставин з метою усунення суперечностей, які
містяться в медичних заключеннях..., слід призначити повторну
судово-медичну експертизу...".
83. Того самого дня, 10 липня 2006 року, Шепетівський суд
виніс окрему постанову, в якій вказав на низку грубих порушень
кримінально-процесуального законодавства під час досудового
слідства, подібних до зазначених в окремій постанові Хмельницького
міськрайонного суду від 5 травня 2005 року. Суд знову піддав
критиці розслідування, проведене за скаргами обох підсудних про
погане поводження з ними у відділі міліції. Зокрема, суд зауважив: "службове розслідування по фактах застосування сили до
підсудних прокуратурою доручено безпосередньому керівництву осіб,
яких підсудні звинувачують у застосуванні тортур, і за
результатами цієї перевірки приймається рішення про відсутність в
їх діях складу злочину, що на думку суду є неприпустимим".
84. Крім того, суд зазначив, що слідчі призначили заявникові
захисника, хоча у нього вже був захисник, вибраний ним на власний
розсуд, якого не було повідомлено про проведення слідчих дій у
справі.
g) Неодноразове направлення справи на розгляд Тернопільського
суду
85. Потерпілі оскаржили згадані вище рішення Шепетівського
суду. Водночас вони заперечували проти розгляду справи апеляційним
судом Хмельницької області.
86. 28 липня 2006 року перший заступник Голови Верховного
Суду знову доручив апеляційному суду Хмельницької області передати
справу на розгляд до Тернопільського суду, мотивуючи це
аргументами, наведеними в його листі від 23 червня 2005 року на
підтримку такого передання.
87. 4 серпня 2006 року апеляційний суд Хмельницької області
направив матеріали справи до Тернопільського суду.
88. 4 жовтня 2006 року Тернопільський суд скасував окрему
постанову Шепетівського суду від 10 липня 2006 року з формальних
підстав і залишив без змін постанову прокуратури м. Хмельницького
від 18 червня 2004 року про відмову в порушенні кримінальної
справи щодо працівників міліції за скаргою заявника про погане
поводження з ним. Тернопільський суд дійшов висновку, що вимоги
статті 236-1 КПК ( 1002-05 ) дотримано не було, а саме не було
подано письмової заяви про скасування постанови від 18 червня
2004 року і в будь-якому разі така заява мала бути подана до
Хмельницького міськрайонного суду.
89. Крім того, Тернопільський суд вилучив з постанови
Шепетівського суду від 10 липня 2006 року про повернення справи на
додаткове розслідування всі питання, окрім тих, які стосувалися
кваліфікації дій підсудних за Кримінальним кодексом ( 2341-14 ) та
оцінки показань сина пані І. Зокрема, у своїй ухвалі
Тернопільський суд зазначив: "Виходячи з матеріалів справи, а саме враховуючи сукупність
всіх зібраних доказів, характер злочинних дій, знаряддя вчинення
злочину - вогнепальну зброю, висновки судово-медичної експертизи
про локалізацію та характер поранень, колегія суддів вважає, що
потерпіла... позбавлена життя умисно і є всі підстави для
кваліфікації дій винних осіб за статтею КК України ( 2341-14 ),
якою передбачена відповідальність за більш тяжкий злочин".
h) Затримання заявника 22-23 листопада 2006 року
90. 22 листопада 2006 року о 10 год. 50 хв. заявника затримав
слідчий за підозрою у вчиненні умисного вбивства. Рішення слідчого
було вмотивоване стандартним формулюванням, яке міститься в тексті
типової форми протоколу затримання, а саме: "[якщо] очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на
дану особу, що саме вона вчинила злочин".
91. 23 листопада 2006 року прокуратура м. Хмельницького
винесла постанову про звільнення заявника, посилаючись на
кримінально-процесуальні положення стосовно зміни обраного
запобіжного заходу на інший.
92. Того самого дня заявник звернувся до прокуратури
м. Хмельницького зі скаргою про незаконність його затримання
протягом зазначеного періоду.
i) Долучення скарги заявника про погане поводження до
матеріалів кримінальної справи щодо нього
93. Керуючись згаданою вище ухвалою Тернопільського суду від
4 жовтня 2006 року (див. пункт 88 вище), заявник оскаржив
постанову прокуратури м. Хмельницького від 18 липня 2004 року до
Хмельницького міськрайонного суду.
94. 26 лютого 2007 року Хмельницький міськрайонний суд
задовольнив скаргу, скасувавши постанову від 18 червня 2004 року і
повернувши справу до прокуратури м. Хмельницького.
95. 28 березня 2007 року апеляційний суд Хмельницької області
скасував згадану вище постанову суду від 26 лютого 2007 року за
апеляцією прокуратури м. Хмельницького і постановив, що
розслідування за скаргою про погане поводження слід провести в
рамках кримінальної справи заявника, яку розглядав Тернопільський
суд.
j) Тримання заявника під вартою з 18 грудня 2006 року
до 31 серпня 2007 року
96. 30 листопада 2006 року слідчий пред'явив заявникові
офіційні обвинувачення за двома епізодами умисного вбивства з
корисливих мотивів (з урахуванням також учиненого ним замаху на
вбивство сина пані І., що виявився безуспішним з незалежних від
нього причин), розбійному нападі та незаконному зберіганні зброї.
97. Того самого дня слідчий звернувся до Хмельницького
міськрайонного суду з поданням про заміну запобіжного заходу,
обраного стосовно заявника, з підписки про невиїзд на взяття під
варту. Посилаючись на серйозність обвинувачень, які було
пред'явлено того самого дня, та існуючий ризик переховування від
слідства і суду, слідчий стверджував, що належним запобіжним
заходом для заявника є взяття під варту.
98. 18 грудня 2006 року під час судового засідання за участю
заявника та його захисника Хмельницький міськрайонний суд
розглянув згадане вище подання слідчого, а також скаргу заявника
про незаконність його затримання 22-23 листопада 2006 року. Суд на
вимогу прокурора змінив застосований до заявника запобіжний захід
у вигляді підписки про невиїзд на взяття під варту. Він відхилив
як необґрунтовану скаргу заявника про його затримання 22 листопада
2006 року. Мотивуючи обрання стосовно заявника нового запобіжного
заходу, суд послався на те, що заявник підозрюється у вчиненні
тяжких злочинів і що існує ризик його ухилення від слідства і
перешкоджання встановленню істини у справі. При цьому суд послався
на невизначені показання потерпілих. Щодо скарги заявника про
затримання 22-23 листопада 2006 року він зазначив, що немає
підстав вважати цей захід незаконним.
99. Батько заявника і його захисник оскаржили цю постанову,
аргументуючи тим, що, перебуваючи на підписці про невиїзд, заявник
завжди з'являвся за викликом слідчого і що твердження членів сім'ї
жертви про його спроби вплинути на їхні показання ґрунтуються лише
на їхній підозрі про те, що "за ними хтось стежить". Крім того,
вони вказували на наявність у заявника проблем зі здоров'ям,
посилаючись на те, що на час винесення постанови про затримання
він проходив стаціонарне лікування в неврологічній лікарні, що
підтверджувалось документами. Вони також доводили, що він має
постійне місце проживання, не має судимостей у минулому, утримує
маленьку дитину і навчається в університеті. Тому вони наполягали,
що немає підстав вважати, що він ухилятиметься від слідства.
Представники заявника також оскаржили рішення Хмельницького
міськрайонного суду стосовно затримання заявника 22-23 листопада
2006 року. Вони не подали ніяких зауважень чи скарг стосовно того,
що вони самі або заявник не мали доступу до матеріалів справи до
розгляду судом 18 грудня 2006 року вимог прокурора.
100. 21 грудня 2006 року за результатами судового засідання,
проведеного за участю захисника та батька заявника, апеляційний
суд Хмельницької області відмовив у задоволенні апеляції заявника
і залишив без змін обраний запобіжний захід у вигляді взяття під
варту, посилаючись на тяжкість пред'явлених заявникові
обвинувачень та "побоювання свідків за свою безпеку". Він також
відхилив скаргу заявника стосовно його затримання 22-23 листопада
2006 року, встановивши, що немає "істотних підстав для визнання
[його] незаконним".
101. Того самого дня апеляційний суд Хмельницької області за
поданням слідчого продовжив строк тримання заявника під вартою до
п'яти місяців (до 23 січня 2007 року з урахуванням періоду
тримання його під вартою з 23 травня до 22 вересня 2004 року). Суд
послався на тяжкість пред'явлених заявникові обвинувачень і
невизначені спроби перешкодити встановленню істини у справі, а
також на значний обсяг матеріалів справи.
102. 23 січня 2007 року слідчий звернувся до апеляційного
суду Хмельницької області з поданням про продовження строку
тримання заявника під вартою, посилаючись на обсяг слідчих дій,
які необхідно було вжити.
103. У січні 2007 року (дата нерозбірлива) апеляційний суд
Хмельницької області продовжив строк тримання заявника під вартою
до шести місяців (до 23 лютого 2007 року). Він мотивував своє
рішення кількістю часу, необхідного заявникові для ознайомлення з
матеріалами справи, тяжкістю обвинувачень та його "незадовільною
поведінкою під час перебування на волі".
104. 19 лютого 2007 року заявникові оголосили обвинувальний
висновок у кримінальній справі і справу направили на розгляд
апеляційного суду Хмельницької області.
k) Повторний судовий розгляд справи заявника і засудження
його Тернопільським судом в якості суду першої інстанції
105. У невстановлену дату в 2007 році було вирішено, що судом
першої інстанції у справі буде Тернопільський суд.
106. 21 березня 2007 року Тернопільський суд провів
попередній розгляд справи. Суд залишив без змін обраний стосовно
заявника запобіжний захід у вигляді взяття під варту, визнавши, що
"немає підстав для зміни запобіжного заходу". При цьому суд
не встановив строку такого тримання.
107. 31 серпня 2007 року Тернопільський суд визнав заявника
винним у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів за
попередньою змовою групою осіб, у вчиненні розбою з метою
заволодіння майном та незаконному зберіганні зброї і призначив
йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п'ятнадцять
років.
108. Суд послався, inter alia, на показання водія таксі К.,
згідно з якими він підвіз двох пасажирів до будинку, де було
вчинено злочин, чекав їх там приблизно півгодини, а потім їх
звідти відвіз. Він упізнав заявника "за рисами обличчя, формою
носа та волоссям" як одного з тих пасажирів. К. заперечував, що з
боку міліції на нього здійснювався будь-який тиск. Він повідомив,
що його допитували в прокуратурі, але він не пам'ятає подробиць
того допиту. Слідчий, який допитував К., повідомив, що допит
проводився в прокуратурі, зазначивши при цьому іншу дату допиту,
ніж та, що зазначена у протоколі допиту, а розбіжність між цими
датами пояснив як друкарську помилку. К. заперечував як помилкові
твердження заявника про те, що він, тобто К., зізнався заявнику в
тому, що звів на нього наклеп під тиском з боку міліції. Суд
зазначив таке: "Даних, які б свідчили про застосування до свідка [К.]
недозволених методів слідства, щоб спонукати його дати
обвинувальні показання стосовно підсудних, як це стверджують
останні, у справі не встановлено. Посилання [заявника] на те, що [К.] затримали 19 березня
2004 року і тримали у відділі міліції до 22 березня 2004 року і
тому він вказав на [заявника як на злочинця], безпідставні. Вони
не підтверджуються матеріалами справи і не можуть свідчити про
чинення на [К.] тиску з метою викриття підсудних. Свідок [К.] у
судовому засіданні категорично заперечував цей факт, як і те, що
він говорив [заявникові], що обмовив його під тиском працівників
міліції, як неодноразово стверджував [заявник].



вгору