Кримінально-виконавчий кодекс України
Кодекс України; Кодекс, Закон від 11.07.20031129-IV
Документ 1129-IV, попередня редакція — Редакція від 16.03.2014, підстава - 877-VII
( Остання подія — Редакція, відбудеться пізніше, підстава - 2147а-VIII. Подивитися в історії? )
( Увага! Це не поточна редакція документу. Перейти до поточної? )


     3. Постанова   начальника   колонії   про  стягнення  збитків 
оголошується засудженому під розписку.
4. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії
вищій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання
постанови про стягнення збитків.
5. Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення
збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню.
6. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні
збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його
особовий рахунок.
7. Після звільнення засудженого від покарання збитки, не
відшкодовані ним під час відбування покарання, можуть бути
стягнені за рішенням суду у встановленому законом порядку.
Глава 20
ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ В КОЛОНІЯХ
РІЗНИХ ВИДІВ
Стаття 138. Виправні колонії мінімального рівня безпеки
1. Засуджені у виправних колоніях мінімального рівня безпеки
із загальними умовами тримання мають право:
витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і
предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в
сумі до ста відсотків мінімального розміру заробітної плати;
одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці
тривале побачення.

{ Абзац четвертий частини першої статті 138 виключено на
підставі Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після
відбуття не менше однієї третини строку покарання засуджені, які
тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають
право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено
додатково витрачати на місяць гроші в сумі п'ятдесяти відсотків
мінімального розміру заробітної плати.
3. У виправних колоніях мінімального рівня безпеки з
полегшеними умовами тримання встановлюється режим, передбачений
частиною другою статті 99 цього Кодексу для засуджених, які
тримаються у дільницях соціальної реабілітації.
Стаття 139. Виправні колонії середнього рівня безпеки
1. У виправних колоніях середнього рівня безпеки засуджені
мають право:
витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і
предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в
сумі до вісімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної
плати;
одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці
тривале побачення.

{ Абзац четвертий частини першої статті 139 виключено на
підставі Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після
відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які
тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають
право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено
додатково витрачати на місяць гроші в сумі сорока відсотків
мінімального розміру заробітної плати.
Стаття 140. Виправні колонії максимального рівня безпеки
1. У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені
тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях
та приміщеннях камерного типу.
У звичайних жилих приміщеннях тримаються:
чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного
позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у
порядку помилування або амністії;
чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;
чоловіки, які раніше двічі в будь-якій послідовності були
засуджені до позбавлення волі за такі злочини: проти основ
національної безпеки України; умисне вбивство; умисне тяжке
тілесне ушкодження; захоплення заручників; зґвалтування; розбій,
вчинений при обтяжуючих обставинах; вимагання, вчинене при
обтяжуючих обставинах; виготовлення, зберігання, придбання,
перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою збуту або
збут підроблених грошей, державних цінних паперів чи білетів
державної лотереї; створення злочинної організації; бандитизм;
терористичний акт; створення непередбачених законом воєнізованих
або збройних формувань; викрадення, привласнення, вимагання
вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи
радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства
або зловживання службовим становищем; незаконне заволодіння
транспортним засобом при обтяжуючих обставинах; контрабанда
наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або
прекурсорів; незаконне виробництво, виготовлення, придбання,
зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів,
психотропних речовин або їх аналогів; організація або утримання
місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення
наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів;
посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена
громадського формування з охорони громадського порядку і
державного кордону або військовослужбовця; посягання на життя
судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх
діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора
вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця
позбавлення волі або з-під варти; посягання на життя представника
іноземної держави і які знову вчинили будь-який з перелічених
злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді позбавлення
волі.
У приміщеннях камерного типу тримаються:
чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення
волі;
чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено
довічним позбавленням волі;
чоловіки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини;
чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого або особливо
тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення
волі;
чоловіки, які раніше були засуджені до позбавлення волі за
будь-який з таких злочинів: проти основ національної безпеки
України; умисне вбивство при обтяжуючих обставинах; захоплення
заручників; зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки, а
також зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, малолітньої
чи малолітнього; розбій, вчинений організованою групою або
поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; вимагання,
вчинене організованою групою або поєднане із заподіянням тяжкого
тілесного ушкодження; створення злочинної організації; бандитизм;
терористичний акт; посягання на життя працівника правоохоронного
органу, члена громадського формування з охорони громадського
порядку і державного кордону або військовослужбовця; посягання на
життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх
діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя; злісна непокора
вимогам адміністрації виправної установи; втеча з місця
позбавлення волі або з-під варти і які знову вчинили будь-який з
перелічених злочинів, за який вони засуджені до покарання у виді
позбавлення волі;
чоловіки, переведені із колоній середнього рівня безпеки на
підставах, передбачених цим Кодексом.
2. У виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені
мають право:
витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і
предметів першої потреби гроші, зароблені у виправній колонії, в
сумі до сімдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
одержувати щомісяця короткострокове і один раз на три місяці
тривале побачення.

{ Абзац четвертий частини другої статті 140 виключено на
підставі Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

Засудженим, які тримаються в приміщеннях камерного типу,
надається щоденна прогулянка тривалістю одна година.
3. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після
відбуття не менше половини строку покарання засуджені, які
тримаються в дільниці ресоціалізації виправної колонії, мають
право на поліпшення умов тримання і їм може бути дозволено
додатково витрачати на місяць гроші в сумі тридцяти відсотків
мінімального розміру заробітної плати.
Глава 21
ОСОБЛИВОСТІ ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ПОЗБАВЛЕННЯ
ВОЛІ ЗАСУДЖЕНИМИ ЖІНКАМИ І НЕПОВНОЛІТНІМИ
Стаття 141. Відбування покарання засудженими вагітними
жінками, матерями-годувальницями і жінками,
які мають дітей віком до трьох років
1. При виправних колоніях, в яких відбувають покарання
засуджені до позбавлення волі жінки, у разі потреби
організовуються будинки дитини. Засуджені жінки мають право
влаштовувати в будинки дитини своїх дітей віком до трьох років.
Будинок дитини при виправній колонії є дитячим закладом. У
будинках дитини діти перебувають під опікою адміністрації дитячого
закладу на повному державному забезпеченні, їм створюються умови,
необхідні для нормальної життєдіяльності та розвитку. Якщо
засуджена жінка не виявила бажання проживати в будинку дитини
спільно із своєю дитиною, їй має бути надана можливість вільно
спілкуватися з нею без обмежень. Не вважається обмеженням
спілкування жінки із своєю дитиною, якщо від засудженої
вимагається відвідувати дитину у час, вільний від виконання
покладених на неї обов'язків. { Частина перша статті 141 в редакції Закону N 1828-VI ( 1828-17 )
від 21.01.2010; із змінами, внесеними згідно із Законом N 435-VII
( 435-18 ) від 05.09.2013 }
2. Матері-годувальниці і вагітні жінки можуть одержувати
продуктові посилки (передачі) в асортименті, який визначається
медичним висновком. { Частина друга статті 141 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
3. Засуджені жінки можуть проживати із своїми дітьми віком
до трьох років у будинку дитини, для цього адміністрація виправної
колонії створює необхідні умови для проживання і контролю за
поведінкою жінок у будинку дитини. { Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом N 1828-VI
( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
4. Засуджені жінки з вагітністю понад чотири місяці або які
мають при собі дітей віком до трьох років у випадках, коли до них
не застосовується звільнення від відбування покарання відповідно
до статті 83 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ),
направляються адміністрацією виправної колонії для дальшого
відбування покарання у виправну колонію, при якій є будинок
дитини.
5. Відвідування близькими родичами дитини, яка перебуває в
будинку дитини, та умови їх спілкування визначаються центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію
державної політики у сфері виконання кримінальних покарань. { Статтю 141 доповнено новою частиною згідно із Законом N 435-VII
( 435-18 ) від 05.09.2013 }
6. Діти засуджених жінок за згодою матері можуть передаватися
її родичам чи за згодою матері та за рішенням органів опіки і
піклування - іншим особам або після досягнення трирічного віку
направляються до відповідних дитячих закладів.
7. Якщо у матері дитини, яка досягла трирічного віку,
невідбута частина строку покарання не перевищує одного року і вона
сумлінно виконує свої материнські обов'язки, перебування дитини в
будинку дитини може бути продовжено адміністрацією виправної
колонії до звільнення матері. { Частина сьома статті 141 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 435-VII ( 435-18 ) від 05.09.2013 }
Стаття 142. Проживання жінок, засуджених до позбавлення волі,
за межами виправної колонії
1. Засудженим жінкам, які сумлінно ставляться до праці і
додержують вимог режиму, постановою начальника виправної колонії
за погодженням із спостережною комісією може бути дозволено
проживання за межами виправної колонії на час звільнення від
роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення
дитиною трирічного віку.
2. Засуджені жінки, яким дозволено проживання за межами
виправної колонії:
оселяються поблизу виправної колонії і перебувають під
наглядом адміністрації колонії;
можуть носити одяг, прийнятий у цивільному вжитку, мати при
собі гроші та цінні речі;
можуть без обмеження листуватися, одержувати грошові
перекази, посилки (передачі) і бандеролі, витрачати гроші, мати
побачення з родичами та іншими особами;
користуються правом вільного пересування по території, межі
якої визначаються начальником виправної колонії;
у разі пологів, хвороби засуджених або їхніх дітей вони
можуть поміщатися в місцеві лікувальні заклади охорони здоров'я;
після закінчення періоду звільнення від роботи у зв'язку з
вагітністю та пологами виконують роботу за вказівкою адміністрації
виправної колонії, їм нараховується заробіток на загальних
підставах з іншими засудженими, які відбувають покарання у
виправній колонії даного виду.
3. Харчуванням, одягом, а також комунально-побутовими
послугами вони забезпечуються за нормами, встановленими для
засуджених, які відбувають покарання у виправній колонії.
4. У разі систематичного або злісного порушення встановлених
правил поведінки право на проживання за межами колонії
скасовується за постановою начальника виправної колонії,
погодженою із спостережною комісією, і засуджені жінки
повертаються в колонію для подальшого відбування покарання.
Стаття 143. Особливості відбування покарання у виховних
колоніях
1. У виховних колоніях засуджені мають право:
витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і
предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до ста
відсотків мінімального розміру заробітної плати;
одержувати короткострокові побачення без обмежень і щомісяця
одне тривале побачення. { Абзац третій частини першої статті 143 в
редакції Закону N 435-VII ( 435-18 ) від 05.09.2013 }

{ Абзац четвертий частини першої статті 143 виключено на
підставі Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

2. При сумлінній поведінці і ставленні до праці та навчання
після відбуття не менше однієї четвертої частини строку покарання
засуджені мають право на поліпшення умов тримання і їм може бути
дозволено:
додатково витрачати на місяць гроші в сумі шістдесяти
відсотків мінімального розміру заробітної плати;
за постановою начальника колонії одержувати один раз на три
місяці короткострокове побачення за межами виховної колонії.
{ Абзац третій частини другої статті 143 в редакції Закону
N 435-VII ( 435-18 ) від 05.09.2013 }

{ Абзац четвертий частини другої статті 143 виключено на
підставі Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

Стаття 144. Заходи заохочення, що застосовуються
до засуджених неповнолітніх
1. За сумлінну поведінку і ставлення до праці та навчання,
активну участь у роботі самодіяльних організацій і виховних
заходах до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися, крім
передбачених статтею 130 цього Кодексу, такі заходи заохочення:
надання права відвідування культурно-видовищних і спортивних
заходів за межами виховної колонії в супроводі працівників
колонії;
надання права виходу за межі виховної колонії в супроводі
батьків чи інших близьких родичів.
2. Тривалість виходу за межі колонії встановлюється
начальником колонії, але не може перевищувати восьми годин.
Забороняється відвідування культурно-видовищних і спортивних
заходів за межами колонії, які проводяться після двадцятої години.
Стаття 145. Заходи стягнення, що застосовуються до засуджених
неповнолітніх
За порушення встановленого порядку і умов відбування
покарання до засуджених неповнолітніх можуть застосовуватися такі
заходи стягнення:
попередження;
догана;
сувора догана;

{ Абзац п'ятий статті 145 виключено на підставі Закону
N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

скасування поліпшених умов тримання, передбачених статтею 143
цього Кодексу;
поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб з
виведенням чи без виведення на навчання або роботу.
Стаття 146. Посадові особи, які застосовують заходи
заохочення і стягнення до засуджених
неповнолітніх, та обсяг їх повноважень
1. Крім посадових осіб, визначених у статті 135 цього
Кодексу, правом застосування заходів заохочення і стягнення
користуються старші вихователі і вихователі.
2. Старший вихователь має право застосовувати в усній формі
такі заходи заохочення і стягнення:
подяка;
дострокове зняття раніше накладеного ним або вихователем
стягнення;
попередження;
догана.

{ Абзац шостий частини другої статті 146 виключено на
підставі Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

3. Вихователь має право застосовувати в усній формі такі
заходи заохочення і стягнення:
подяка;
дострокове зняття раніше накладеного ним стягнення;
попередження;
догана.
Стаття 147. Переведення засуджених із виховної колонії
до виправної колонії
1. Засуджені, які досягли вісімнадцятирічного віку,
переводяться із виховної колонії для дальшого відбування покарання
до виправної колонії мінімального рівня безпеки із загальними
умовами тримання.
2. Питання про переведення засудженого, який досяг
вісімнадцятирічного віку, з виховної колонії до виправної колонії
вирішується центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за
рішенням педагогічної ради і поданням начальника виховної колонії,
погодженим із службою у справах дітей. { Частина друга статті 147 із змінами, внесеними згідно із
Законами N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007, N 5461-VI ( 5461-17 )
від 16.10.2012 }
Стаття 148. Залишення у виховних колоніях засуджених,
які досягли вісімнадцятирічного віку
1. З метою закріплення результатів виправлення, завершення
загальноосвітнього або професійно-технічного навчання засуджені,
які досягли вісімнадцятирічного віку, можуть бути залишені у
виховній колонії до закінчення строку покарання, але не довше ніж
до досягнення ними двадцяти двох років.
2. Залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного
віку, у виховній колонії проводиться за рішенням педагогічної ради
постановою начальника колонії, погодженою із службою у справах
дітей. { Частина друга статті 148 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007 }
3. На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і
залишені у виховній колонії, поширюються умови відбування
покарання, норми харчування і матеріально-побутового забезпечення,
встановлені для неповнолітніх засуджених. Умови праці осіб, які
досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до
законодавства про працю.
Стаття 149. Участь громадськості у виправленні
і ресоціалізації засуджених неповнолітніх
1. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в
організації навчально-виховного процесу і зміцненні
матеріально-технічної бази колонії, здійснення громадського
контролю та оцінки рівня дотримання прав людини, вирішення питань
соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування
осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється
піклувальна рада з представників органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, громадських організацій. { Абзац перший
частини першої статті 149 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
Організація і діяльність піклувальної ради визначаються
положенням ( 429-2004-п ), яке затверджується Кабінетом Міністрів
України.
2. З метою підвищення ефективності виховного впливу на
засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при
відділеннях соціально-психологічної служби можуть створюватися
батьківські комітети ( z0100-13 ). Діяльність батьківського
комітету визначається положенням, яке затверджує начальник
виховної колонії.
РОЗДІЛ IV
ВИКОНАННЯ ПОКАРАННЯ У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Глава 22
ПОРЯДОК І УМОВИ ВИКОНАННЯ ТА ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
У ВИДІ ДОВІЧНОГО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
Стаття 150. Місця відбування покарання у виді довічного
позбавлення волі
1. Засуджені до довічного позбавлення волі відбувають
покарання:
чоловіки - у секторах максимального рівня безпеки виправних
колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях
максимального рівня безпеки;
жінки - у секторах середнього рівня безпеки виправних колоній
мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання та
виправних колоніях середнього рівня безпеки.
2. Засуджені до довічного позбавлення волі тримаються окремо
від інших засуджених, крім тих, які після відбуття двадцяти років
покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних
жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки. { Частина друга статті 150 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 435-VII ( 435-18 ) від 05.09.2013 }
{ Стаття 150 в редакції Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від
21.01.2010 }
Стаття 151. Порядок і умови виконання та відбування покарання
у виді довічного позбавлення волі
1. Засуджені, які відбувають покарання у виді довічного
позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як
правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка. За заявою
засудженого та в інших необхідних випадках з метою захисту
засудженого від можливих посягань на його життя з боку інших
засуджених чи запобігання вчиненню ним злочину або при наявності
медичного висновку за постановою начальника колонії його можуть
тримати в одиночній камері.
2. На осіб, які відбувають довічне позбавлення волі,
поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі,
передбачені статтею 107 цього Кодексу.
3. Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до
праці тільки на території колонії з урахуванням вимог тримання їх
у приміщеннях камерного типу.
4. Самодіяльні організації серед засуджених до довічного
позбавлення волі не створюються. Для засуджених, які не мають
загальної середньої освіти, у виправних колоніях утворюються
консультаційні пункти.
5. Засуджені до довічного позбавлення волі мають право:
витрачати на місяць для придбання продуктів харчування і
предметів першої потреби гроші, зароблені в колонії, в сумі до
п'ятдесяти відсотків мінімального розміру заробітної плати;
одержувати один раз на три місяці короткострокове побачення.
{ Абзац третій частини п'ятої статті 151 із змінами, внесеними
згідно із Законом N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

{ Абзац четвертий частини п'ятої статті 151 виключено на
підставі Закону N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }

Засудженим надається щоденна прогулянка тривалістю одна
година.
6. При сумлінній поведінці і ставленні до праці після
відбуття десяти років строку покарання засудженому може бути
дозволено додатково витрачати на місяць гроші в сумі двадцяти
відсотків мінімального розміру заробітної плати, а після відбуття
п'ятнадцяти років строку покарання - брати участь у групових
заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого
характеру. { Частина шоста статті 151 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
7. Засудженим до довічного позбавлення волі може бути подано
клопотання про його помилування після відбуття ним не менше
двадцяти років призначеного покарання. { Статтю 151 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 3559-IV
( 3559-15 ) від 16.03.2006 }
Стаття 151-1. Зміна умов тримання засуджених до довічного
позбавлення волі
1. Зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення
волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 цього
Кодексу.
2. Засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть
бути переведені:
з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до
багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії
максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у
групових заходах освітнього, культурно-масового та
фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому
законодавством, - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не
менш як п'ятнадцяти років строку покарання;
з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих
приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після
фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п'яти років
строку покарання.
3. Засуджені до довічного позбавлення волі, які злісно
порушують установлений порядок відбування покарання, можуть бути
переведені із звичайних жилих приміщень до приміщень камерного
типу виправної колонії максимального рівня безпеки.
4. Зміна умов тримання не застосовується до засуджених до
довічного позбавлення волі, які хворіють на венеричні
захворювання, активну форму туберкульозу, та з психічними
розладами. { Закон доповнено статтею 151-1 згідно із Законом N 1828-VI
( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
Стаття 151-2. Особливості виконання та відбування покарання
жінками, засудженими до покарання
у виді довічного позбавлення волі
1. Жінки, засуджені до довічного позбавлення волі,
розміщуються, як правило, у секторах середнього рівня безпеки
виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами
тримання.
2. Для жінок, засуджених до довічного позбавлення волі,
встановлюється режим, передбачений для тримання засуджених у
виправній колонії середнього рівня безпеки. { Закон доповнено статтею 151-2 згідно із Законом N 1828-VI
( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
РОЗДІЛ V
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ.
ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ,
КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА НИМИ
Глава 23
ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
Стаття 152. Підстави звільнення від відбування покарання
Підставами звільнення від відбування покарання є:
відбуття строку покарання, призначеного вироком суду;
закон України про амністію;
акт про помилування;
скасування вироку суду і закриття кримінального провадження;
{ Абзац статті 152 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012 }
закінчення строків давності виконання обвинувального вироку;
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;
хвороба;
інші підстави, передбачені законом.
Стаття 153. Припинення відбування покарання і порядок
звільнення
1. Відбування покарання у виді позбавлення права обіймати
певні посади або займатися певною діяльністю, арешту, обмеження
волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців,
позбавлення волі припиняється в першій половині дня останнього дня
строку покарання з урахуванням тих змін, які можуть бути внесені у
строк покарання відповідно до закону.
2. Засуджені до арешту, обмеження волі або позбавлення волі
після відбуття строку покарання, призначеного вироком суду,
звільняються в першій половині останнього дня строку покарання.
Якщо строк покарання закінчується у вихідний або святковий день,
засуджений звільняється у передвихідний або передсвятковий день.
При обчисленні строків місяцями строк закінчується відповідного
числа останнього місяця, а коли цей місяць не має відповідного
числа - в останній день цього місяця.
3. З особою, яка звільняється, проводиться повний розрахунок,
повертаються особисті документи, цінності та речі, які їй
належать, видаються гроші, що зберігалися на її особовому рахунку,
а також довідка встановленого зразка, де зазначаються підстави
звільнення. На прохання особи, яка звільняється, видається
характеристика.
4. Паспорт особі, яка звільняється від відбування покарання у
виді арешту, обмеження або позбавлення волі, видається при
звільненні. При відсутності паспорта в особовій справі засудженого
адміністрація установи виконання покарань завчасно вживає заходів
щодо його одержання.
5. Дострокове звільнення від відбування покарання проводиться
у день надходження відповідних документів, а якщо документи
одержані після закінчення робочого дня - у першій половині
наступного дня.
6. Кримінально-виконавча інспекція в день закінчення строку
покарання у виді громадських чи виправних робіт, а при звільненні
за іншими підставами - не пізніше наступного робочого дня після
одержання відповідних документів направляє повідомлення власнику
підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу,
де засуджений відбував покарання, про припинення виконання
громадських робіт чи відрахувань з його заробітної плати.
Засудженому за його вимогою може видаватися довідка про відбуття
покарання або про звільнення від нього.
Стаття 154. Порядок дострокового звільнення від відбування
покарання
1. Амністія застосовується законом до громадян, засуджених
судами України, незалежно від місця відбування ними покарання.
2. Стосовно засудженого, представленого до помилування
органом або установою виконання покарань, відповідне клопотання
подається у порядку, встановленому законодавством.
3. Стосовно засудженого, щодо якого відповідно до статей 81,
82 Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) може бути застосоване
умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна
невідбутої частини покарання більш м'яким, орган або установа
виконання покарань надсилає подання до суду у порядку,
встановленому кримінальним процесуальним законодавством.
Адміністрація органу або установи виконання покарань після
відбуття засудженим установленої Кримінальним кодексом України
частини строку покарання зобов'язана в місячний термін розглянути
питання щодо можливості представлення його до умовно-дострокового
звільнення від відбування покарання або до заміни невідбутої
частини покарання більш м'яким. { Частина третя статті 154 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4652-VI ( 4652-17 ) від 13.04.2012 }
4. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок
психічної хвороби надсилається до суду начальником органу або
установи виконання покарань. Разом з поданням до суду надсилаються
висновок спеціальної психіатричної експертної комісії й особова
справа засудженого.
5. Подання про звільнення від відбування покарання внаслідок
іншої тяжкої хвороби надсилається до суду начальником органу або
установи виконання покарань. Одночасно з поданням до суду
надсилаються висновок спеціальної лікарської комісії й особова
справа засудженого. У поданні вказуються дані, які характеризують
поведінку засудженого під час відбування покарання. { Частина п'ята статті 154 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
6. Якщо особа, засуджена до громадських робіт або обмеження
волі, визнається інвалідом першої чи другої групи, орган чи
установа виконання покарань вносить подання до суду про її
дострокове звільнення. Разом з поданням до суду надсилається
висновок медико-соціальної експертної та спеціальної лікарської
комісії. { Частина шоста статті 154 в редакції Закону N 1828-VI ( 1828-17 )
від 21.01.2010 }
7. У разі відмови суду щодо умовно-дострокового звільнення
від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання
більш м'яким повторне подання в цьому питанні щодо осіб,
засуджених за тяжкі і особливо тяжкі злочини до позбавлення волі
на строк не менше п'яти років, може бути внесено не раніше як
через один рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо
засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше
як через шість місяців.
8. Особи, звільнені від відбування покарання з випробуванням
або в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким,
якщо вони були направлені у місця обмеження волі або позбавлення
волі у випадках, передбачених законом, можуть бути знову
представлені до умовно-дострокового звільнення від відбування
покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким не
раніше як через один рік з дня винесення ухвали про направлення у
місця обмеження волі або позбавлення волі.
9. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до
громадських чи виправних робіт, кримінально-виконавча інспекція
вносить до суду подання про її дострокове звільнення від
відбування покарання з часу звільнення від роботи у зв'язку з
вагітністю і пологами.
10. Засуджені до обмеження волі або позбавлення волі жінки,
які стали вагітними або народили дітей під час відбування
покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше
п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, які мають
сім'ю або родичів, що дали згоду на спільне з ними проживання, або
які мають можливість самостійно забезпечити належні умови для
виховання дитини, можуть бути за поданням адміністрації установи
виконання покарань і спостережної комісії звільнені судом від
відбування покарання в межах строку, на який згідно із законом
жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю,
пологами і до досягнення дитиною трирічного віку.
Залежно від поведінки засудженої після досягнення дитиною
трирічного віку або в разі смерті дитини кримінально-виконавча
інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування
покарання або заміну його більш м'яким покаранням чи направлення
засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком.
Стаття 155. Правовий статус осіб, які відбули покарання
Особи, які відбули покарання, несуть обов'язки і користуються
правами, встановленими для громадян України, з обмеженнями, що
передбачені для осіб, які мають судимість. Такі обмеження можуть
бути передбачені тільки законом.
Глава 24
ДОПОМОГА ОСОБАМ, ЯКІ ЗВІЛЬНЕНІ ВІД ВІДБУВАННЯ
ПОКАРАННЯ
Стаття 156. Надання допомоги засудженим у трудовому
і побутовому влаштуванні
1. Не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку
покарання адміністрація установи виконання покарань через
територіальні органи внутрішніх справ і центри зайнятості
населення вживає заходів до трудового і побутового влаштування
засудженого за обраним ним місцем проживання.
2. В установах виконання покарань організовуються курси
підготовки засуджених до звільнення.
3. Інваліди першої та другої груп, а також чоловіки віком
понад шістдесят років і жінки - понад п'ятдесят п'ять років, у
разі потреби, за їхньою згодою направляються у будинки інвалідів і
престарілих. Неповнолітні, які позбавлені батьківського
піклування, у необхідних випадках направляються службами у справах
дітей до шкіл-інтернатів або над ними встановлюється опіка чи
піклування. { Частина третя статті 156 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007 }
Стаття 157. Надання допомоги особам, звільненим з місць
відбування покарання
1. Особи, які звільнені від відбування покарання,
забезпечуються безплатним проїздом до місця проживання або роботи
в межах України.
2. У разі відсутності необхідного за сезоном одягу, взуття і
коштів на їх придбання особи, звільнені від відбування покарання,
забезпечуються одягом і взуттям безоплатно. Одноразова грошова
допомога надається за рахунок коштів Державного бюджету України у
порядку, встановленому Міністерством юстиції України. { Частина друга статті 157 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 1254-VI ( 1254-17 ) від 14.04.2009; в редакції Закону
N 5461-VI ( 5461-17 ) від 16.10.2012 }
3. Особи, які звільнені від відбування покарання і потребують
за станом здоров'я постійного догляду, а також неповнолітні
направляються до місця проживання в супроводі родичів або
працівника колонії.
Глава 25
НАГЛЯД ЗА ОСОБАМИ, ЗВІЛЬНЕНИМИ ВІД ВІДБУВАННЯ
ПОКАРАННЯ
Стаття 158. Встановлення адміністративного нагляду
за особами, звільненими з місць позбавлення волі
Адміністративний нагляд встановлюється щодо осіб, зазначених
у статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами,
звільненими з місць позбавлення волі" ( 264/94-ВР ), за постановою
судді в порядку, передбаченому статтею 5 вищезазначеного Закону.
Стаття 159. Виконання постанови судді про встановлення
та припинення адміністративного нагляду
1. Постанова судді про встановлення або припинення
адміністративного нагляду у випадках, передбачених пунктами "б" і
"г" статті 3 Закону України "Про адміністративний нагляд за
особами, звільненими з місць позбавлення волі" ( 264/94-ВР ),
надсилається судом начальнику колонії. { Частина перша статті 159 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1828-VI ( 1828-17 ) від 21.01.2010 }
2. Адміністрація колонії надсилає для виконання постанову
судді органу внутрішніх справ за обраним піднаглядним місцем
проживання в день його звільнення.
3. Постанова судді оголошується піднаглядному під розписку.
При цьому особі, щодо якої встановлено адміністративний нагляд,
роз'яснюються обов'язки піднаглядного, сповіщається про
відповідальність за порушення правил адміністративного нагляду та
про встановлені щодо неї обмеження, передбачені статтями 9, 10 і
11 Закону України "Про адміністративний нагляд за особами,
звільненими з місць позбавлення волі" ( 264/94-ВР ).
Глава 26
ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ПОВЕДІНКОЮ ОСІБ,
ЗВІЛЬНЕНИХ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ
Стаття 160. Громадський контроль за особами,
умовно-достроково звільненими від відбування
покарання
1. За особами, умовно-достроково звільненими від відбування
покарання, протягом невідбутої частини покарання встановлюється
контроль громадських організацій і трудових колективів, з цими
особами проводиться виховна робота з метою закріплення результатів
виправлення і ресоціалізації.
2. Громадськими організаціями, які здійснюють громадський
контроль відповідно до глави 26 цього Кодексу, є ті, статутами
яких передбачено здійснення такого контролю, або ті, які виявили
бажання здійснювати його з дозволу органу або установи виконання
покарань.
Стаття 161. Порядок здійснення громадського контролю
за особами, умовно-достроково звільненими
від відбування покарання
1. Громадський контроль за особами, умовно-достроково
звільненими від відбування покарання, а також виховна робота з
ними організовуються спостережними комісіями і здійснюються
громадськими організаціями та трудовими колективами за місцем
роботи або навчання і за місцем проживання цих осіб.
2. Спостережні комісії, служби у справах дітей, центри
соціальних служб для молоді, а також громадські організації і
трудові колективи можуть виділяти своїх представників та доручати
їм за їхньою згодою систематичне проведення виховної роботи і
здійснення контролю за поведінкою осіб, умовно-достроково
звільнених від відбування покарання. { Частина друга статті 161 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 609-V ( 609-16 ) від 07.02.2007 }
3. Громадські вихователі неповнолітніх та інші особи, яким
доручено проводити з умовно-достроково звільненими від відбування
покарання виховну роботу, контролюють їхнє ставлення до праці,
навчання і поведінку в побуті, надають їм необхідну допомогу.
Стаття 162. Заходи громадського впливу щодо осіб,
умовно-достроково звільнених від відбування
покарання
1. До умовно-достроково звільнених від відбування покарання
осіб, які ухиляються від громадського контролю, збори трудового
колективу або громадська організація можуть застосовувати захід
впливу у виді громадського попередження.
2. У разі систематичного порушення громадського порядку
особою, яка відбувала покарання у виді позбавлення волі за тяжкий
або особливо тяжкий злочин чи була двічі засуджена до позбавлення
волі за умисні злочини й умовно-достроково звільнена від
відбування покарання, трудовий колектив або громадська організація
можуть порушити клопотання перед органом внутрішніх справ про
встановлення за нею адміністративного нагляду.
Стаття 163. Органи, що здійснюють контроль за поведінкою
осіб, звільнених від відбування покарання
з випробуванням
1. Контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування
покарання з випробуванням, протягом іспитового строку здійснюється
кримінально-виконавчою інспекцією за місцем проживання
засудженого, а стосовно військовослужбовців - командирами
військових частин.
2. Проведення індивідуально-профілактичної роботи із
засудженими, звільненими від відбування покарання з випробуванням,
за місцем проживання покладається на органи внутрішніх справ. До
цієї роботи можуть залучатися працівники органів державної влади,
органів місцевого самоврядування, а також об'єднання громадян,
релігійні та благодійні організації.
Стаття 164. Порядок здійснення контролю за поведінкою осіб,
звільнених від відбування покарання
з випробуванням
1. Кримінально-виконавча інспекція веде персональний облік
засуджених протягом іспитового строку, спільно з органами
внутрішніх справ та відповідними громадськими формуваннями
проводить індивідуально-профілактичну роботу із засудженими та
контролює додержання ними громадського порядку і виконання
обов'язків, покладених на них судом; вносить подання органу
внутрішніх справ щодо здійснення приводу засуджених, які не
з'явилися за викликом до кримінально-виконавчої інспекції;
організовує початковий розшук засуджених, місцезнаходження яких
невідоме, та надсилає матеріали до органів внутрішніх справ для
оголошення розшуку таких засуджених.
2. У разі призову засудженого на строкову військову службу до
військового комісаріату надсилається копія вироку, а в необхідних
випадках до неї додаються інші документи, які потрібні для
здійснення контролю за поведінкою засудженого за місцем
проходження служби.
3. Звільнені від відбування покарання з випробуванням
зобов'язані: виконувати обов'язки, які покладені на них судом;
повідомляти інспекцію про зміну місця проживання; з'являтися за
викликом до кримінально-виконавчої інспекції. У разі неприбуття до
кримінально-виконавчої інспекції без поважних причин до
засудженого може бути застосовано привід, який здійснюється
органом внутрішніх справ.
Поважними причинами неявки засудженого до
кримінально-виконавчої інспекції в призначений строк визнаються:
несвоєчасне одержання запрошення, хвороба та інші обставини, що
фактично позбавляють його можливості своєчасно прибути за викликом
і які документально підтверджені.
Стаття 165. Обчислення іспитового строку
1. Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку
суду.
2. Після закінчення іспитового строку засуджений, який
виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину,
за поданням кримінально-виконавчої інспекції звільняється судом
від призначеного йому покарання, контроль за його поведінкою
припиняється і засуджений знімається з обліку в
кримінально-виконавчій інспекції.
Стаття 166. Відповідальність осіб, звільнених від відбування
покарання з випробуванням
1. У разі ухилення засудженого, звільненого від відбування
покарання з випробуванням, від виконання обов'язків, які покладені
на нього судом, або порушення громадського порядку, за яке його
було притягнуто до адміністративної відповідальності,
кримінально-виконавча інспекція застосовує до нього застереження у
виді письмового попередження про скасування звільнення від
відбування покарання з випробуванням і направлення для відбування
призначеного покарання.
2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки
або систематично вчинює правопорушення, що потягли за собою
адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на
шлях виправлення, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду
подання про скасування звільнення від відбування покарання з
випробуванням і направлення засудженого для відбування
призначеного покарання.



вгору