Про затвердження Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів
МОЗ України; Наказ, Правила від 19.06.1996173
Документ z0379-96, поточна редакція — Редакція від 02.10.2009, підстава z0885-09
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5
наступна сторінка »  

                                                          
МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ
Н А К А З
N 173 від 19.06.96 Зареєстровано в Міністерстві
м.Київ юстиції України
24 липня 1996 р.
за N 379/1404

Про затвердження Державних санітарних правил
планування та забудови населених пунктів
{ Із змінами, внесеними згідно з Наказами
Міністерства охорони здоров'я
N 362 ( z0908-07 ) від 02.07.2007
N 653 ( z0885-09 ) від 31.08.2009 }

Відповідно до Закону України "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення" ( 4004-12 ) Н А К А З У Ю:
1. Затвердити Державні санітарні правила планування та
забудови населених пунктів, що додаються (розроблені вперше). 2. Всім міністерствам та відомствам, керівникам державних,
кооперативних, колективних та приватних підприємств, організацій
та установ незалежно від відомчого підпорядкування та форм
власності, а також посадовим особам та громадянам України,
інвесторам-громадянам інших держав прийняти указані правила до
керівництва та виконання. 3. Заступникам головного державного санітарного лікаря
України, головним державним санітарним лікарям Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, водного,
залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць,
Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ
України, Державного комітету у справах охорони державного кордону
України, Національної гвардії України, Служби безпеки України
прийняти указані правила до керівництва та виконання. 4. Контроль за виконанням наказу залишаю за собою.
Головний державний санітарний лікар України,
перший заступник Міністра В.Ф.Марієвський
Затверджено
наказом Міністерства охорони
здоров'я України від 19 червня
1996 р. N 173
Державні санітарні правила
планування та забудови населених пунктів
1. Загальні положення
1.1. Державні санітарні правила планування та забудови
населених пунктів (далі - Правила) включають основні гігієнічні
вимоги до планування і забудови як нових, так і існуючих міських
та сільських поселень України, їх санітарного упорядкування та
оздоровлення. Дотримання цих Правил повинно забезпечити найбільш сприятливі
в гігієнічному відношенні умови життєдіяльності населення. 1.2. Ці Правила є обов'язковими для дотримання всіма
державними, кооперативними, колективними та приватними
підприємствами, організаціями та установами незалежно від
відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими
особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших
держав. При вирішенні питань планування та забудови населених пунктів
необхідно керуватися вимогами діючих будівельних норм і правил та
інших інструктивно-методичних документів, узгоджених з
Міністерством охорони здоров'я України, що використовуються для
вказаних цілей. 1.3. Державний контроль за дотриманням вимог цих Правил
здійснюється органами, установами та закладами державного
санітарного нагляду України відповідно до діючого Положення про
державний санітарний нагляд ( 1109-99-п ). Особи, винні у порушенні Правил, несуть відповідальність
згідно зі статтею 80 Основ Законодавства України про охорону
здоров'я ( 2801-12 ) та статтями 45-49 Закону України "Про
забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення"
( 4004-12 ).
2. Вимоги до розміщення і проектування міських
та сільських поселень
2.1. Розміщення, проектування та будівництво міських та
сільських населених пунктів в цілому, окремих їх частин чи
об'єктів здійснюються на основі регіональних схем розвитку і
розміщення продуктивних сил, схем розселення, проектів і схем
районного планування, генеральних планів міст, селищ міського
типу, сільських населених пунктів, територіальних комплексних схем
охорони природи та інших документів, що відображують стан
навколишнього середовища та перспективи розвитку населених пунктів
відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров'я
( 2801-12 ), законів України "Про забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя" ( 4004-12 ), "Про основи
містобудування" ( 2780-12 ), "Про охорону навколишнього природного
середовища" ( 1264-12 ), "Про охорону атмосферного повітря"
( 2707-12 ), Земельного ( 561-12 ), Лісового ( 3852-12 ), Водного
( 213/95-ВР ) кодексів та інших документів санітарного та
природоохоронного законодавства. 2.2. Обов'язковому погодженню з органами, установами та
закладами санепідслужби підлягають проектно-планувальні документи
різних рівнів: - генеральна схема розміщення та розвитку продуктивних сил
України; - генеральна схема розселення населення України; - схеми розвитку та розміщення галузей народного господарства
та галузей промисловості; - схеми та проекти районного планування (регіону, області); - схеми територіально-виробничих комплексів, курортних
районів, територіальні комплексні схеми охорони природи; - генеральні плани міст, сільських поселень; проекти
розміщення будівництва; проекти приміських та курортних зон;
проекти планування промислових зон та вузлів; - проекти детального планування і забудови; - проекти окремих будівель та споруд; - схеми і проекти інженерного обладнання та благоустрою
населених пунктів (водопостачання, каналізування, санітарної
очистки та ін.); 2.3. При розгляді проектів планування та забудови міських та
сільських поселень гігієнічній експертизі підлягають рішення щодо
територіального, соціального, комунально-побутового, промислового
розвитку населеного пункту, планувальної структури,
функціонального зонування, інженерного забезпечення та інженерної
підготовки території, інфраструктури, транспортного забезпечення,
організації всіх видів відпочинку, раціонального використання
природних ресурсів і охорони навколишнього середовища як на першу
чергу, так і на розрахунковий та прогнозний строки. 2.4. При виборі земельних ділянок під будівництво,
затвердженні норм проектування, проектів планування і забудови
населених пунктів, введенні в експлуатацію житлових будинків,
будівель культурно-побутового призначення, промислових та інших
підприємств і споруд потрібен обов'язковий експертний висновок
органів та установ санітарно-епідеміологічної служби за
встановленою формою. 2.5. При виборі земельних ділянок під новий населений пункт
або його розбудову вимагається оцінка умов, що мають гігієнічне
значення: - аналіз природно-кліматичних умов з комплексною оцінкою
сонячної радіації, вологості, температурного та вітрового режиму
на всій території, що підлягає забудові; оцінка потенційної
здатності природного середовища до самоочищення; - аналіз відповідності якості навколишнього середовища
(атмосферне повітря, водні ресурси, грунт) гігієнічним нормативам; - забезпечення радіаційної безпеки території для проживання
населення на основі результатів дозиметричного та радіометричного
досліджень грунту, рослинності, водних ресурсів та ін.; - виявлення та оцінка природних та штучних біогеохімічних
провінцій, що можуть несприятливо впливати на здоров'я населення; - можливість організації централізованого водопостачання,
каналізування, ефективного очищення та знешкодження промислових,
господарсько-побутових та спеціальних відходів; - особливості інженерної підготовки території та організації
благоустрою, можливості створення системи озеленення міст і
приміського зеленого поясу; - забезпечення нормативної потреби населення в короткочасному
та тривалому відпочинку; - наявність резервних територій, які забезпечать перспективи
розвитку населеного пункту з урахуванням прогнозної чисельності
населення за межами розрахункового строку; - забезпечення можливості формування планувальної структури
та функціонального зонування території населеного пункту
відповідно до містобудівних та гігієнічних вимог. Перераховані вище дані повинен подавати замовник. 2.6. Населені пункти слід розташовувати на територіях, які
відповідають основним гігієнічним вимогам, зі спокійним,
малопересіченим рельєфом, що має схили, достатні для природного
стоку атмосферних опадів (1-6%). Малопридатними в
санітарно-гігієнічному відношенні є ділянки, що затоплюються,
підтоплюються, мають високий рівень грунтових вод та нахил більше
30%. Оцінку придатності території для розміщення населених
пунктів, промислово-цивільного будівництва та місць масового
відпочинку населення потрібно проводити відповідно до критеріїв,
наведених у додатку N 1. При невідповідності якості природних факторів (рельєф,
метеорологічні умови, водні ресурси і т.ін.) містобудівним та
санітарно-гігієнічним вимогам необхідно передбачати заходи щодо
інженерної підготовки території відповідно до ДБН 360-92*
"Містобудування. Планування і забудова міських і сільських
поселень". 2.7. Кліматичні умови (температура повітря, вітровий режим,
сонячна радіація і т.ін.) мають відповідати будівельним нормам та
правилам, оскільки вони визначають систему та вид забудови, що
забезпечує оптимальні гігієнічні умови проживання населення
(інсоляцію, провітрювання, захист від вітру та ін.). У населених пунктах з незадовільними умовами самоочищення
природного середовища (туманоутворення, низькі температурні
інверсії і т.ін.) і високим потенціалом забруднення атмосфери
забороняється розміщувати підприємства I та II класу небезпеки. Критерії оцінки потенціалу забруднення атмосфери наведені в
додатку N 2, потенціалу самоочищення водоймищ - у додатку N 3. 2.8. При розміщенні нових поселень поблизу
водоймищ-охолоджувачів АЕС або інших великих енергетичних об'єктів
необхідно передбачати планувальні заходи для виключення можливості
штучного туманоутворення над житловою зоною.
3. Вимоги до планувальної організації та
функціонального зонування території населеного пункту
3.1. Планувальна структура населеного пункту формується
відповідно до його народногосподарського профілю та ролі в системі
розселення (місто-центр, населені пункти переважно
адміністративного, наукового, транспортного, промислового,
сільськогосподарського, курортного, культурно-історичного
профілю). 3.2. Основний гігієнічний принцип планувальної організації
території нових поселень чи тих, що підлягають реконструкції,
полягає у функціональному зонуванні, яке передбачає раціональне
взаєморозміщення всіх елементів населеного пункту і забезпечує
сприятливі умови життя, праці та відпочинку населення. 3.3. Функціональне зонування території населеного пункту
здійснюється на основі комплексної оцінки природних ресурсів,
аналізу розташування існуючих та перспективних підприємств з
урахуванням їх спеціалізації, інженерно-будівельних умов
містобудування, санітарно-гігієнічного стану території, наявності
зовнішніх транспортних зв'язків, рекреаційних ресурсів та ін. 3.4. Відповідно до діючих будівельних норм та правил
територія населеного пункту з урахуванням переважного
функціонального використання поділяється на: - сельбищну територію - для розміщення житлового фонду,
громадських будівель та споруд, установ соціального, культурного
та побутового призначення, внутрішньосельбищної вулично-дорожньої
та транспортної мереж, зелених насаджень та місць громадського
користування, окремих комунальних та промислових об'єктів,
будівництво яких допускається поблизу житлової забудови; - виробничу територію - для розміщення промислових
підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, комплексів наукових
установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об'єктів
(баз, складів, гаражів, автопарків, трамвайних, тролейбусних депо
і т.ін.), підприємств по виробництву та переробці
сільськогосподарських продуктів, створення санітарно-захисних зон
промислових підприємств, об'єктів зовнішнього транспорту, шляхів
позаміського та приміського сполучення; - ландшафтно-рекреаційну територію, що охоплює приміські
ліси, лісопарки, лісозахисні смуги, водоймища, зони відпочинку та
курортні зони, землі сільськогосподарського використання та інші,
які разом з парками, садами, скверами, бульварами сельбищної
території формують систему озеленення та оздоровчих зон. У межах зазначених територій виділяються зони різного
функціонального призначення - житлової забудови, громадських
центрів, промислові, наукові, науково-виробничі,
комунально-складські, зовнішнього транспорту, масового відпочинку,
курортні (при наявності лікувальних ресурсів). 3.5. Підсобні господарства підприємств, організацій і
установ, а також ділянки для колективних садів і городів повинні
розташовуватись на приміській території, за межами
санітарно-захисних зон промислових, сільськогосподарських
підприємств і споруд на відстані не менше 300 м від межі резервних
територій для розміщення перспективного будівництва, передбаченого
генпланом населеного пункту, зон санітарної охорони
господарсько-питних водопроводів (I і II пояс), водоохоронних зон
річок, водосховищ, а також від меж ділянок санаторно-курортних та
оздоровчих установ. 3.6. Лікарняні містечка спеціального профілю
(протитуберкульозні, психіатричні і т.ін.), будинки для інвалідів
і людей похилого віку, призначені для перебування хворих і
підопічних протягом тривалого часу слід розташовувати
відокремлено, за межами населеного пункту в зеленій зоні не ближче
1000 м від межі житлової забудови, оздоровчих та
санаторно-курортних установ.
4. Вимоги до розміщення та організації сельбищної території
4.1. Організація сельбищних територій населених пунктів
повинна створити максимально сприятливі умови проживання населення
з урахуванням нормативного забезпечення повним набором установ
соціального, культурного та побутового обслуговування населення,
додержання нормативних показників густоти населення на території
житлових кварталів та районів, якості навколишнього середовища та
мікроклімату, вимог до організації та благоустрою присадибних
територій, транспортної та інженерної інфраструктури відповідно до
діючих будівельних норм та правил, а також вимог цих Правил. 4.2. Розміщення житлово-громадських об'єктів, а також дачних
поселень не допускається: - у першому поясі зони санітарної охорони курортів і джерел
водопостачання, межі яких установлюються відповідно до діючого
законодавства; - на ландшафтно-рекреаційних територіях, включаючи землі
міських лісів, якщо об'єкти, що проектуються, не призначені для
відпочинку та спорту; - на територіях інтенсивного забруднення хімічними,
фізичними, в т.ч. радіаційними та біологічними, факторами до
здійснення оздоровчих заходів, що забезпечать нормативну якість
середовища, підтверджену відповідними дослідженнями; - у водоохоронних зонах рік та інших поверхневих водоймищ; - на територіях з щільністю радіоактивного забруднення
ізотопами цезію понад 5 Кі/км2, стронцію - понад 0,15 Кі/км2,
плутонію - понад 0,01 Кі/км2, якщо за допомогою спеціальних
методів неможливо понизити радіоактивне забруднення ділянки менше
вказаних меж; - на територіях закритих кладовищ та звалищ
господарсько-побутових відходів, які повинні виключатись із зон
забудови та використовуватись під озеленення (при піщаних грунтах,
супісках та суглинках на 15-20 років, при глинистих грунтах - на
25-30 років після останнього поховання або закриття звалища). 4.3. У сельбищній зоні населеного пункту допускається
розташування промислових підприємств, які не є джерелами викидів
шкідливих речовин, не створюють шуму, вібрації, електромагнітних
та іонізуючих випромінювань вище нормативних рівнів, що не
потребують обладнання під'їздних залізничних шляхів, інтенсивного
руху автомобільного транспорту (понад 40 автомобілів за добу). При
цьому відстань до житлових будинків, ділянок дитячих дошкільних
закладів, шкіл, закладів охорони здоров'я, відпочинку та
фізкультурних споруд слід встановлювати за погодженням з органами
державного санітарного нагляду, але не менше 50 м від межі
території об'єкту. 4.4. Розміщення садибної забудови у містах повинно
передбачатись переважно на вільних територіях, на ділянках
реконструйованої забудови в межах міської зони, а також на
резервних територіях приміських зон. У районах садибної забудови слід передбачати озеленення,
благоустрій та повне інженерне забезпечення території, а також
обов'язкове забезпечення соціально-побутовими об'єктами
повсякденного користування. При відсутності інженерних мереж
міської (селищної) каналізації передбачати каналізування садиб на
місцеві очисні споруди, що виконуються за затвердженим для регіону
типовими проектами. Обладнання внутрішньодомової каналізації з
відведенням побутових стоків у вигріб не допускається. 4.5. Планувальна організація території житлового району
(кварталу) повинна забезпечувати в житлі та на території поблизу
будинків сприятливий мікроклімат, нормативні акустичний та
інсоляційний режими і рівні хімічного забруднення навколишнього
середовища, питомі розміри вільних і озеленених площ дворів, що
відповідають будівельним нормам. Розміщення житлових будинків з вбудованими та прибудованими
приміщеннями громадського призначення допускається тільки по
червоній лінії забудови. Окремі будівлі громадського призначення
можуть бути розміщені на території житлової забудови тільки при
узгодженні з органами державного санітарного нагляду та додержанні
санітарно-гігієнічних вимог. 4.6. Розташування та орієнтація житлових та громадських буді-
вель висотою 5 і більше поверхів повинні здійснюватись з
урахуванням забезпечення нормативної тривалості інсоляції
відповідно до "Санитарных норм и правил обеспечения инсоляцией
жилых и общественных зданий и территории жилой застройки", а також
норм освітлюваності відповідно до СНиП II-4-79 "Естественное и
искусственное освещение". В Україні тривалість інсоляції повинна становити для житлових
приміщень та прирівнених до них будівель та дворових територій не
менше 2,5 годин на день на період з 22 березня до 22 вересня. Нормативна тривалість інсоляції повинна бути забезпечена: у
житлових квартирах - не менше однієї житлової кімнати в одно-,
дво-, трикімнатній квартирі і не менше двох житлових кімнат в
чотирикімнатній квартирі, в спальнях гуртожитків і готелів (не
менше 60% кімнат). Розташування та орієнтація основних
функціональних приміщень дитячих дошкільних закладів,
загальноосвітніх шкіл, шкіл-інтернатів, закладів охорони здоров'я
і відпочинку повинні забезпечувати безперервну тригодинну
тривалість інсоляції на добу. Нормативна тригодинна інсоляція
повинна бути забезпечена на територіях дитячих гральних,
спортивних майданчиків житлових будинків, дошкільних закладів,
шкіл, спортивної зони та зони відпочинку. 4.7. Захист від надлишкової теплової дії інсоляції слід
передбачати на території житлової забудови в III та IV кліматичних
районах не менше, ніж для половини гральних майданчиків, місць
розташування ігрових пристроїв, спортивних приладів, майданчиків
для відпочинку та не менше, ніж для 2/3 тротуарів і пішохідних
доріжок. У житлових будинках, розташованих у вказаних районах, не
дозволяється орієнтація квартир, при якій вікна житлових кімнат і
нормованих приміщень громадських будівель виходять на один бік
будинку, в межах сектора горизонту від 200 до 290o. Заходи по обмеженню надлишкової теплової дії інсоляції не
повинні порушувати нормативного природного освітлення приміщень. 4.8. Контроль за інсоляцією необхідно проводити при відводі
ділянки під забудову і на подальших етапах проектування (проект
детального планування житлового району, проект забудови житлового
кварталу), а також при вирішенні всіх питань реконструкції та
ущільнення забудови, в тому числі прибудови, надбудови,
капітального ремонту і т.ін. 4.9. Для забезпечення сприятливого мікроклімату на території
житлових груп (дворів) при необхідності слід передбачати
планувальні прийоми, які забезпечують вітропилезахист та аерацію
житлової території. 4.10. Дворові території мікрорайонів повинні бути озеленені
відповідно до вимог державних стандартів, норм і правил, а також
нормативно-правових актів у сфері містобудування, але не менше ніж
площа смуги зелених насаджень шириною 5 м по периметру житлового
будинку або відповідної площі озеленення на вільній від забудови
території подвір'я, та забезпечувати різні види відпочинку та
занять всіх груп населення, в тому числі майданчики для: { Абзац
перший пункту 4.10 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров'я
N 653 ( z0885-09 ) від 31.08.2009 } - ігор дітей дошкільного і молодшого шкільного віку розміром
не менше 0,7 кв.м/люд., які слід розміщувати на рівні землі
території подвір'я на відстані не менше 12 м від вікон житлових і
громадських будівель, внутрішньоквартальних проїздів та на
відстані не менше 20 м від місць розміщення сміттєзбірників,
короткочасних стоянок автотранспорту та відокремлювати по
периметру смугою зелених насаджень шириною не менше 3 м; { Абзац
другий пункту 4.10 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров'я
N 653 ( z0885-09 ) від 31.08.2009 } - занять фізкультурою та спортом розміром не менше 2 м2/люд.
на відстані від житла - 10-40 м; - відпочинку дорослого населення розміром не менше 0,1
м2/люд. на відстані 10 м від житлових та громадських будівель; - господарського призначення (сушіння білизни, чистка речей,
розміщення сміттєзбірників) з розрахунку не менше 0,3 м2/люд. на
відстані не менше 20 м від житлових будівель та майданчиків для
гри та відпочинку, для вигулу собак - на відстані 40 м; - спеціального призначення (відкриті майданчики для
короткочасних та гостьових стоянок автомобілів) з розрахунку 0,8
м2/люд. на відстані 10-50 м в залежності від місткості. Майданчики повинні бути ізольовані від об'єктів
обслуговування, господарських дворів, магістральних вулиць смугою
зелених насаджень шириною не менше 1,5 м і не повинні бути
прохідними для пішоходів та транзитного руху транспорту. { Абзац
сьомий пункту 4.10 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров'я
N 653 ( z0885-09 ) від 31.08.2009 } 4.11. Вимоги до системи обслуговування передбачають: - достатню забезпеченість установами соціально-культурного,
комунально-господарського, інженерно-транспортного обслуговування
відповідно до державних будівельних норм; - нормативну транспортно-пішохідну доступність установ
повсякденного і періодичного обслуговування. В умовах помірного клімату для більшості об'єктів
повсякденного використання, відвідування яких пов'язане з
перенесенням вантажів, слід рекомендувати гранично допустимий
радіус пішохідної доступності - 300 м, для умов південних міст -
200 м. 4.12. Ділянки дитячих та лікувально-профілактичних установ не
повинні безпосередньо прилягати до магістральних вулиць та
промислово-складських зон. 4.13. При реконструкції житлової забудови, яка вже склалася,
необхідне упорядкування територій відповідно до гігієнічних вимог
та норм (інсоляції, освітленості, забезпеченості об'єктами
соцкультпобуту і т.ін.). Реконструкція житлової забудови повинна проводитись за
погодженням з органами санепідслужби.
5. Вимоги до розташування та організації виробничої території
5.1. До складу виробничої території входять: промислова,
комунально-складська, науково-виробнича зони, споруди зовнішнього
транспорту та міської вулично-дорожньої мережі. Розміщення
вказаних зон визначається містобудівними і санітарно-гігієнічними
нормами відповідно до санітарної класифікації підприємств,
профілізації населеного пункту, особливостей місцевих умов і т.ін. У великих, крупних та найкрупніших містах допускається
створення декількох промислових зон, а також сельбищно-промислових
районів з обов'язковим відокремленням в самостійний промвузол
групи харчових підприємств та підприємств по переробці
сільськогосподарської продукції, продовольчих складів, зерно- та
овочесховищ, холодильників і т.ін. У селищах міського типу, малих і середніх містах слід
формувати одну промислову зону багатофункціонального призначення. 5.2. У промисловій зоні підприємства слід розташовувати у
складі промислових вузлів, групуючи їх за санітарними і
технологічними ознаками з урахуванням класу небезпеки, щоб
виключити можливість несприятливого впливу підприємства вищого
класу небезпеки на працюючих, технологічні процеси, сировину чи
продукцію іншого підприємства нижчого класу небезпеки, а також на
здоров'я і умови життя населення. Крім того, необхідно враховувати
комплексний вплив на навколишнє середовище всіх підприємств, які
входять в промвузол. Доцільно здійснювати раціональне групування підприємств
суміжних галузей у вигляді смуг з забезпеченням безперервної
наскрізної технології, кооперування допоміжних виробництв,
інженерно-технологічних, транспортних, комунально-складських та
культурно-побутових споруд. У промислові вузли, райони, до складу яких входять
підприємства I та II класу небезпеки, не припускається включати
підприємства харчової, легкої, хіміко-фармацевтичної
промисловості, об'єкти по переробці сільгосппродукції, продовольчі
склади, зерно та овочесховища, холодильники і т.ін. 5.3. Промислові підприємства (вузли) слід розташовувати на
підвищених ділянках з добрим природним провітрюванням, з
підвітряного боку відносно сельбищної території. При цьому слід
орієнтуватися на середньорічну та сезонну (літню, зимову) розу
вітрів. На територіях з гірським, передгірним та горбистим рельєфом
житлову та виробничу зони доцільно розташовувати по різні боки
водорозділу. Не допускається розташування промислової зони між
водним об'єктом та сельбищною територією, а також вище за течією
ріки по відношенню до житлового району або рекреаційної зони. 5.4. Промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є
джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними,
фізичними та біологічними факторами, при неможливості створення
безвідходних технологій повинні відокремлюватись від житлової
забудови санітарно-захисними зонами. Санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел
шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських
установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних,
лікувально-профілактичних установ, закладів соціального
забезпечення, спортивних споруд та ін., а також територій парків,
садів, скверів та інших об'єктів зеленого будівництва загального
користування, ділянок оздоровчих та фізкультурно-спортивних
установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших,
прирівняних до них об'єктів, в тому числі: - для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами
забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом
хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від
джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби,
шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель,
димлячі і паруючі поверхні технологічних установок та інших
споруд тощо), а також від місць розвантаження сировини,
промпродуктів або відкритих складів; - для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами
шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних
та іонізуючих віпромінювань та інших шкідливих факторів - від
будівель, споруд та майданчиків, де встановлено обладнання
(агрегати, механізми), що створює ці шкідливості; - для теплових електростанцій, промислових та опалювальних
котелень - від димарів та місць зберігання і підготовки палива,
джерел шуму; - для санітарно-технічних споруд та установок комунального
призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об'єктів
- від межі об'єкта. На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до
житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не
повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі
курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу. Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як
резерв розширення підприємств, сельбищної території і прирівняних
до них об'єктів. 5.5. Розміри санітарно-захисних зон для промислових
підприємств та інших об'єктів, що є джерелами виробничих
шкідливостей, слід встановлювати відповідно до діючих санітарних
норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон
за "Методикой расчета концентраций в атмосферном воздухе вредных
веществ, содержащихся в выбросах предприятий" ОНД-86, розрахунками
рівнів шуму та електромагнітних випромінювань з урахуванням
реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей
рельєфу, метеоумов, рози вітрів та ін.), а також даних
лабораторних досліджень щодо аналогічних діючих підприємств та
об'єктів. У тих випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір
нормативної санітарно-захисної зони або неможлива її організація в
конкретних умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології
виробництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в
атмосферу, його перепрофілювання або закриття. 5.6. Основою для встановлення санітарно-захисних зон є
санітарна класифікація підприємств, виробництв та об'єктів, що
наведена у додатку N 4. Розміри санітарно-захисних зон та санітарних розривів від
сільськогосподарських підприємств і виробничих комплексів слід
приймати відповідно до "Санитарных правил для животноводческих
предприятий" N 4542-87, "Санитарных правил и норм размещения,
устройства и эксплуатации малых ферм для содержания животных
(скота, птицы, зверей) в населенных пунктах Украинской ССР" N
5.02-12/Н, ДБН Б.2.4-3-95 "Генеральні плани сільськогосподарських
підприємств" (додаток N 5). 5.7. Санітарно-захисна зона для підприємств та об'єктів, що
проектуються з впровадженням нової технології або реконструюються,
може бути збільшена при необхідності та належному
техніко-економічному та гігієнічному обгрунтуванні, але не більше,
ніж в 3 рази у випадках: - відсутності способів очищення викидів; - неможливості знизити надходження в навколишнє середовище
хімічних речовин, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та
інших шкідливих факторів до меж, встановлених нормативами; - при розташуванні житлової забудови, оздоровчих та інших
прирівняних до них об'єктів з підвітряного боку відносно
підприємств в зоні можливого забруднення атмосфери. Якщо трикратне збільшення санітарно-захисної зони не
забезпечує припинення впливу підприємства на стан навколишнього
середовища та здоров'я населення, слід приймати рішення відповідно
до п.5.5 цих Правил. Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в
результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для
району розташування підприємств або іншого виробничого об'єкта,
буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до
неї об'єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному
повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та
іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть
гігієнічні нормативи. 5.8. У разі організації нових, не вивчених в
санітарно-гігієнічному відношенні виробництва та технологічних
процесів, а також будівництва (реконструкції) великих підприємств
I та II класів небезпеки та їх комплексів, що можуть несприятливо
впливати на навколишнє середовище та здоров'я населення, розміри
санітарно-захисних зон слід встановлювати у кожному конкретному
випадку з урахуванням даних про ступінь впливу на навколишнє
середовище аналогічних об'єктів, які функціонують у державі та за
її кордоном та відповідних розрахунків. 5.9. Розміри санітарно-захисних зон для нових видів
виробництв, підприємств та інших виробничих об'єктів з новими
технологіями, а також зміна цих зон (збільшення чи зменшення
згідно з пунктом 5.7) для підприємств і виробництв I-III класів
небезпеки затверджуються Головним державним санітарним лікарем
України на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної
експертизи проектних матеріалів на будівництво зазначених
об'єктів. Зміна розмірів санітарно-захисних зон для підприємств та
інших виробничих об'єктів IV-V класів небезпеки затверджується
головними державними санітарними лікарями Автономної
Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя на підставі
висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектних
матеріалів на будівництво зазначених об'єктів. { Пункт 5.9 в редакції Наказу Міністерства охорони здоров'я N 362
( z0908-07 ) від 02.07.2007 }
5.10. У санітарно-захисних зонах не можна допускати
розміщення: - житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків,
готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ; - дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл,
лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та
спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних
диспансерів; - спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; - охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та
споруд водопровідної розподільної мережі. Не допускається використання для вирощування
сільськогосподарських культур, пасовищ для худоби земель
санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє
середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають
віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини,
діоксини, радіоактивні речовини та ін.). Можливість
сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон,
що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно
визначати за погодженням з територіальними органами
Мінсільгосппроду і Міністерства охорони здоров'я України. 5.11. В промислові райони, відділені від сельбищної території
санітарно-захисною зоною шириною 1000 м і більше не слід включати
підприємства харчової, медичної, легкої та інших видів
промисловості, на продукцію яких і умови праці робітників можуть
негативно впливати викиди виробництв високого класу шкідливості. 5.12. У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати: - пожежні депо, лазні, пральні, гаражі, склади (крім
громадських та спеціалізованих продовольчих), будівлі управлінь,
конструкторських бюро, учбових закладів, виробничо-технічні
училища без гуртожитків, магазини, підприємства громадського
харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов'язані з
обслуговуванням даного та прилеглих підприємств; - приміщення для чергового аварійного персоналу та добової
охорони підприємств за встановленим списочним складом, стоянки для
громадського та індивідуального транспорту, місцеві та транзитні
комунікації, ЛЕП, електростанції, нафто- і газопроводи,
свердловини для технічного водопостачання, водоохолоджуючі
споруди, споруди для підготовки технічної води, каналізаційні
насосні станції, споруди оборотного водопостачання, розсадники
рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони. 5.13. Територія санітарно-захисної зони має бути
розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення
санітарно-захисної зони в залежності від ширини зони повинна
складати: до 300 м - 60%, від 300 до 1000 м - 50%, понад 1000 м -
40%. З боку сельбищної території необхідно передбачати смугу
дерево-чагарникових насаджень шириною не менше 50 м, а при ширині
зони до 100 м - не менше 20 м. 5.14. Проект організації санітарно-захисної зони слід
розробляти в комплексі з проектом будівництва (реконструкції)
підприємства з першочерговою реалізацією заходів, передбачених у
зоні. 5.15. Розміщення та організація комунально-складської зони
проводиться відповідно до вимог ДБН 360-92* "Містобудування.
Планування і забудова міських і сільських поселень"
(пп.4.17-4.21). 5.16. Санітарно-захисні зони для складських будівель слід
приймати на основі діючих нормативів щодо проектування складських
будівель і споруд. Розміри санітарно-захисних зон для міських загальнотоварних
та спеціалізованих складів наведені у додатку N 6, для складів
сильнодіючих отруйних речовин - у додатках N 7 та N 8. Санітарні розриви від загальнотоварних і спеціалізованих
складів до закладів охорони здоров'я, відпочинку, дитячих
дошкільних закладів і загальноосвітніх шкіл можуть бути збільшені,
але не більше, ніж у 2 рази на вимогу органів та установ
державного санітарного нагляду. 5.17. Санітарні розриви між продовольчими складами, складами
продовольчої сировини та промисловими підприємствами слід приймати
такими ж, як між промисловими підприємствами, які виділяють
виробничі шкідливості, та житловою забудовою. 5.18. Транспортна мережа міських і сільських поселень повинна
забезпечувати зручні, швидкі та безпечні зв'язки з усіма
функціональними зонами населеного пункту, з іншими поселеннями
системи розселення, об'єктами приміської зони, зовнішнього
транспорту та автомобільними дорогами загальної мережі. При цьому
архітектурні та інженерні рішення транспортної мережі повинні
враховувати особливості ландшафту та вимоги щодо охорони
навколишнього середовища населених пунктів. 5.19. Пасажирські вокзали (залізничного, автомобільного,
водного транспорту, аеровокзали) слід розміщувати, забезпечуючи
достатні транспортні зв'язки з центром міста, між вокзалами,
житловими та промисловими районами. Розміри санітарно-захисних зон
для вокзалів приймаються в залежності від пасажиропотоків (додаток
N 9). 5.20. Житлову забудову необхідно відокремлювати від
залізничних ліній санітарно-захисною зоною шириною 100 м від осі
крайньої залізничної колії за умови забезпечення нормативних
рівнів шуму в прилеглих об'єктах та на території забудови. При розташуванні залізниці у виїмці та при здійсненні
спеціальних шумозахисних заходів розміри санітарно-захисної зони
встановлюються з урахуванням забезпечення на території житлової
забудови нормативних рівнів шуму, але не менше 50 м. При цьому не
менше 50% площі санітарно-захисної зони повинно бути озеленено. Відстань від меж садових ділянок до осі крайньої залізничної
колії слід приймати не менше 50 м при обов'язковому використанні
шумозахисного озеленення шириною 25-30 м або інших шумозахисних
заходів. 5.21. Розташування аеродромів (вертодромів), що будуються,
слід перебдачати за межами міських та сільських поселень
відповідно до вимог ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і
забудова міських і сільських поселень" (п.7.18) з дотриманням умов
Повітряного кодексу України (ст.41, 54) ( 3167-12 ). Траси
польотів повітряних суден не повинні перетинати сельбищної
території міських і сільських поселень. Відстань від межі льотного
поля аеродрому (вертодрому), радіо- та метеолокаційних станцій,
станцій випробовування двигунів літаків та інших об'єктів
аеродрому, трас прольоту літаків (вертольотів) до межі існуючої
або перспективної забудови та зон масового відпочинку повинна
забезпечувати на цих територіях гігієнічні нормативи шуму
відповідно до ГОСТ 222 83-88 "Шум авиационный. Допустимые уровни
шума на территории жилой застройки и методы его измерения",
"Санитарных норм допустимого шума в помещениях жилых и
общественных зданий и на территории жилой застройки" N 3077-84
( v7_84400-84 ), а також гранично допустимі рівні електромагнітних
випромінювань. 5.22. Морські та річкові порти слід розміщувати за межами
сельбищних територій на відстані не менше 100 м від житлової
забудови при відсутності негативного впливу на умови проживання.
При цьому пасажирські причали можуть розміщуватись в межах
населеного пункту, а перевалочні райони водно-транспортного вузла
- поза населеним пунктом або на його околиці. Відстань від меж
спеціалізованих районів нових морських і річкових портів до
житлової забудови слід приймати не менше 300 м від меж районів
перевантаження і зберігання курних матеріалів, не менше 200 м від
резервуарів і зливно-наливних пристроїв легкозаймистих і горючих
рідин на складах I категорії і не менше 100 м - II і III
категорій. 5.23. Річкові порти і судноремонтні заводи не повинні
розташовуватись в зонах санітарної охорони водозабірних споруд і
вище житлової забудови по течії річки. 5.24. Берегові бази і місця стоянки маломірних суден,
громадських і тих, що належать громадянам, слід розміщувати, як
правило, в приміських зонах, поза сельбищною територією міст і за
межами зон масового відпочинку населення. 5.25. Автомобільні дороги загальної мережі I, II і III
категорій слід проектувати в обхід населених пунктів згідно з
вимогами СНиП 2.05.02-85 "Автомобильные дороги". Відстань від бровки земляного полотна зазначених доріг
необхідно приймати не менше 100 м до житлової забудови і
садівницьких товариств, для доріг IV категорії - 50 м, при
забезпеченні на відповідній території гігієнічних нормативів
якості атмосферного повітря та рівнів шуму. Для захисту від шуму і
загазованості вздовж доріг слід передбачати смуги зелених
насаджень шириною не менше 10 м. 5.26. Планувальні рішення вулично-дорожньої мережі населених
пунктів повинні виключати перевезення промислових і будівельних
вантажів, транзитні транспортні потоки на вулицях загальноміських
центрів, площах, сельбищних територіях, набережних великих водойм. З цією метою повинні улаштовуватись автомобільні дороги
вантажного призначення і об'їзні дороги на межі міста, в
промислових і комунально-складських зонах, в смугах відводу
залізниць, санітарно-захисних зонах і т.ін. Відстань від краю
проїзної частини магістральних доріг до червоної лінії житлової
забудови слід встановлювати з урахуванням забезпечення в житловій
забудові нормативних рівнів шуму і забруднення атмосферного
повітря, але не менше 50 м. 5.27. При будівництві і реконструкції доріг в межах
населеного пункту недопустиме використання для влаштування
покриття в'язких матеріалів із відходів і побічних продуктів
коксохімічного виробництва. Застосування таких матеріалів у
верхніх шарах покрить допускається тільки на відстані 1,5 км від
житлових і громадських будівель. Зазначені матеріали забороняється
застосовувати для дорожньо-будівельних і ремонтних робіт в
курортно-рекреаційних районах і зонах відпочинку. 5.28. Індивідуальні гаражі та відкриті майданчики для
постійного зберігання особистих автомобілів місткістю до 300
легкових автомобілів слід розміщувати на периферії мікрорайонів
або спеціально виділених ділянках житлових районів з віддаленням
від дитячих ігрових майданчиків, місць відпочинку населення, шкіл,
дошкільних закладів. Такі ж гаражі та стоянки місткістю понад 300 машиномісць
необхідно розташовувати за межами житлових районів (в
комунально-складській зоні, смугах відведення залізниць і
автомобільних доріг, санітарно-захисних зонах і т.ін.), а понад
800 місць - на виробничій території. Станції технічного обслуговування і ремонту автомобілів,
автозаправочні станції (АЗС) слід розміщувати в промислових і
комунально-складських зонах, на магістральних вулицях і дорогах за
межами житлового району. Відстані від наземних і наземно-підземних гаражів, відкритих
стоянок, призначених для постійного і тимчасового зберігання
легкових автомобілів, і станцій технічного обслуговування з
урахуванням проїздів до них, до житлових і громадських будівель, а
також до ділянок шкіл, дитячих ясел-садків, лікувальних закладів
стаціонарного типу і закладів відпочинку слід приймати не менше
наведених у додатку N 10. 5.29. У крупних і найкрупніших містах рекомендується
будівництво багатоповерхових, як правило п'ятиповерхових, наземних
та підземних гаражів для легкових автомашин комунального та
індивідуального користування. В житлових районах треба передбачати гаражі без технічного
обслуговування і ремонту автомобілів. Допускається будівництво підземних і напівпідземних стоянок
автотранспорту в цокольній і підвальній частинах адміністративних,
громадських та житлових (для легкових автомобілів, які належать
населенню, що проживає в цих будинках) будівель з забезпеченням
шумозахисту і захисту від викидів автотранспорту відповідно до
гігієнічних нормативів. Не допускається будівництво стоянок автотранспорту в
цокольній і підземній частинах дитячих закладів, установ охорони
здоров'я, фізичної культури, соціального забезпечення, культури,
громадського харчування. В'їзди і виїзди із підземних гаражів і проїзди до них повинні
бути розташовані не ближче 15 м від вікон робочих та житлових
приміщень, ділянок загальноосвітніх шкіл, дитячих дошкільних і
лікувальних закладів, майданчиків відпочинку.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3  4  5
наступна сторінка »