Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або [...]
Вищий адміністративний суд; Постанова від 25.06.20091
Документ v_001760-09, поточна редакція — Редакція від 15.05.2014, підстава v0007760-14
 

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »  

                                                          
ПЛЕНУМ ВИЩОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
25.06.2009 N 1

Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та
особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту,
примусового повернення і примусового видворення іноземця чи
особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із
перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами Вищого
адміністративного суду
N 3 ( v0003760-11 ) від 20.06.2011 }
{ В редакції Постанови Вищого адміністративного суду
N 3 ( v0003760-12 ) від 16.03.2012 }
{ Із змінами, внесеними згідно з Постановами Вищого
адміністративного суду
N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013
N 7 ( v0007760-14 ) від 15.05.2014 }
{ У тексті Постанови слова "спеціально уповноважений
центральний орган виконавчої влади з питань
міграції" та "орган міграційної служби" в усіх
відмінках замінено словами "центральний орган
виконавчої влади, що реалізує державну політику у
сфері біженців та осіб, які потребують
додаткового або тимчасового захисту" у відповідному
відмінку згідно з Постановою Вищого
адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від
30.09.2013 }

Для забезпечення однакового застосування адміністративними
судами законодавства під час розгляду спорів щодо статусу біженця
та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту,
примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи
без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням
іноземця та особи без громадянства в Україні, Пленум Вищого
адміністративного суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Вирішуючи спори щодо статусу біженця, особи, яка потребує
додаткового або тимчасового захисту, спори щодо добровільного
повернення, примусового повернення, примусового видворення
іноземця чи особи без громадянства з України та щодо їх
перебування в Україні, суди повинні керуватися
положеннями Конституції України ( 254к/96-ВР ), чинних міжнародних
договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою
України, серед яких: Статут Організації Об'єднаних Націй 1945 року
( 995_010 ), Конвенція про статус біженців 1951 року ( 995_011 )
та Протокол щодо статусу біженців 1967 року ( 995_363 ),
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 року
( 995_043 ), Конвенція проти катувань та інших жорстоких,
нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і
покарання 1984 року ( 995_085 ), Конвенція про права дитини від
20 листопада 1989 року ( 995_021 ), Конвенція про захист прав
людини і основоположних свобод 1950 року ( 995_004 ) та Протокол
до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
1952 року ( 994_535 ), Протокол N 4 до Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і
свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї
( 994_059 ), Протокол N 7 до Конвенції про захист прав і
основоположних свобод ( 994_804 ), Європейська конвенція про
видачу правопорушників 1957 року ( 995_033 ), Європейська
Конвенція про здійснення прав дітей 1996 року
( 994_135 ), Конвенція Ради Європи про заходи щодо протидії
торгівлі людьми ( 994_858 ), міжнародні договори України про
видачу правопорушників, правову допомогу в кримінальних справах та
реадмісію осіб, а також законами України "Про біженців та осіб,
які потребують додаткового або тимчасового захисту"
( 3671-17 ), "Про громадянство України" ( 2235-14 ), "Про
імміграцію" ( 2491-14 ), "Про правовий статус іноземців та осіб
без громадянства" ( 3773-17 ), "Про свободу пересування та вільний
вибір місця проживання в Україні" ( 1382-15 ), "Про протидію
торгівлі людьми" ( 3739-17 ), Концепцією державної міграційної
політики, схваленою Указом Президента України від
30 травня 2011 року N 622/2011 ( 622/2011 ), постановою Кабінету
Міністрів України від 8 лютого 2012 року N 70 ( 70-2012-п ) "Про
внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від
17 липня 2003 року N 1110 (Про затвердження Типового положення про
пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства,
які незаконно перебувають в Україні)", наказом Міністерства
внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649
( z1146-11 ) "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення
документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем
або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення
статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про
визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового
захисту" та іншими нормативно-правовими актами, виданими на їх
виконання. Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про
виконання рішень та застосування практики Європейського суду з
прав людини" ( 3477-15 ) суди також повинні застосовувати практику
Європейського суду з прав людини як джерело права та ураховувати
положення частини другої статті 8 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) (далі - КАС України) щодо
застосування принципу верховенства права.
2. Відповідно до Закону України "Про біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 )
іноземець або особа без громадянства можуть вступати у відносини,
пов'язані зі статусом біженця, зокрема, із такими суб'єктами
владних повноважень: { Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Вищого адміністративного суду N 12
( v0012760-13 ) від 30.09.2013 } спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом
Міністрів України через Міністра внутрішніх справ
України, - Державною міграційною службою України;
{ Абзац пункту 2 виключено на підставі Постанови Вищого
адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013 }
Адміністрацією Державної прикордонної служби України та
органами державної прикордонної служби; органами Служби безпеки України та її органами на місцях
(далі - органи Служби безпеки України); центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сферах трудових відносин, соціального захисту населення
- Міністерством соціальної політики України, Міністерством
соціальної політики Автономної Республіки Крим, відповідними
управліннями та відділами у структурі місцевих державних
адміністрацій, а також підпорядкованими їм органами; { Абзац
пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого
адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013 } Міністерством закордонних справ України, закордонними
дипломатичними установами України; центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері охорони здоров'я -
Міністерством охорони здоров'я України; { Абзац пункту 2 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого адміністративного
суду N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013 } центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері освіти - Міністерством освіти і науки, молоді та
спорту України; { Абзац пункту 2 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Вищого адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від
30.09.2013 } органами опіки та піклування - районними, районними у містах
Києві та Севастополі державними адміністраціями, виконавчими
органами міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Судам необхідно враховувати, що з 26 грудня 2011 року (часу
набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року
N 3773-VI ( 3773-17 ) "Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства") органи внутрішніх справ не мають повноважень на
звернення до суду щодо примусового видворення іноземців та осіб
без громадянства, оскільки відповідно до статті 30 цього Закону
зазначені повноваження покладені на центральний орган виконавчої
влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері
міграції. Ураховуючи правила процесуального правонаступництва
(стаття 55 КАС України) ( 2747-15 ) та норми матеріального права
про передачу повноважень до центрального органу виконавчої влади,
що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції,
судам необхідно мати на увазі, що належним позивачем у таких
справах буде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує
реалізацію державної політики у сфері міграції (частина перша
статті 183-5 КАС України). { Абзац другий пункту 2 в редакції
Постанови Вищого адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від
30.09.2013 } Оскільки у справах щодо статусу біженця та особи, яка
потребує додаткового захисту, а також у справах щодо добровільного
повернення, примусового повернення, примусового видворення
іноземця чи особи без громадянства з України та щодо їх
перебування в Україні оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність
перерахованих суб'єктів владних повноважень під час здійснення цих
повноважень, то виходячи із суб'єктного складу та предметності
спору ці справи відповідно до пункту 1 частини другої статті 17
КАС України ( 2747-15 ) належать до справ адміністративної
юрисдикції. Судам слід ураховувати, що до спорів адміністративної
юрисдикції у вказаній категорії справ належать також спори за
адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень. Зокрема,
відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 50 КАС України
( 2747-15 ) та частини першої статті 30 Закону України "Про
правовий статус іноземців та осіб без громадянства" ( 3773-17 )
центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію
державної політики у сфері міграції, органи охорони державного
кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які
затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час
спроби або після незаконного перетинання державного кордону
України), органи Служби безпеки України можуть звернутися до
адміністративного суду з позовом про примусове видворення з
України іноземця або особи без громадянства. При цьому необхідно враховувати, що примусове видворення не
застосовується до іноземців та осіб без громадянства, на яких
поширюється дія Закону України "Про біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 )
та Закону України "Про протидію торгівлі людьми" ( 3739-17 ).
{ Абзац шостий пункту 2 виключено на підставі Постанови
Вищого адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від
30.09.2013 }
Статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 )
передбачається, що оскарженню до суду підлягають рішення: 1) про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або
особою, яка потребує додаткового захисту; 2) про відмову в оформленні документів для вирішення питання
щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового
захисту, та рішення центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які
потребують додаткового або тимчасового захисту, про відхилення
скарги про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або
особою, яка потребує додаткового захисту, або скарги про відмову в
оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем
або особою, яка потребує додаткового захисту; 3) про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує
додаткового захисту; 4) про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового
захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або
особою, яка потребує додаткового захисту. { Абзац сьомий пункту 2 в редакції Постанови Вищого
адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013 }
Крім того, згідно зі статтею 15 Закону України "Про протидію
торгівлі людьми" ( 3739-17 ) до суду може бути оскаржено рішення
уповноваженого органу виконавчої влади (Міністерства соціальної
політики) щодо відмови у встановленні статусу особи, яка
постраждала від торгівлі людьми. Однак судам слід ураховувати, що цей перелік не є вичерпним,
а тому за положеннями статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР )
та частини другої статті 2 КАС України ( 2747-15 ) до
адміністративних судів у таких правовідносинах можуть бути
оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних
повноважень. Також до адміністративної юрисдикції належать спори за
позовами іноземця чи особи без громадянства на рішення, дії чи
бездіяльність органів державної влади, які здійснюють їх утримання
в пунктах тимчасового перебування. Крім того, до компетенції адміністративних судів належать
спори за позовами іноземця та особи без громадянства на рішення
відповідних органів про заборону в'їзду на територію України,
виїзду з території України та рішення про скорочення строку
тимчасового перебування на території України (статті 13, 22, 24
Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства") ( 3773-17 ).
3. Виходячи з положень частин першої, другої та третьої
статті 18 КАС України ( 2747-15 ) предметна підсудність
адміністративних справ визначається залежно від того, який суб'єкт
владних повноважень є стороною у справі. Оскільки у спорах щодо статусу біженця та особи, яка потребує
додаткового захисту, примусового повернення або примусового
видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорах,
пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в
Україні, стороною у справі є орган виконавчої влади та інші
державні органи, то відповідно до частини другої статті 18 КАС
України ( 2747-15 ) такі спори підсудні окружним адміністративним
судам, крім спорів щодо оскарження цими особами рішень, дій та
бездіяльності суб'єктів владних повноважень про притягнення їх до
адміністративної відповідальності, які відповідно до пункту
другого частини першої статті 18 КАС України ( 2747-15 ) підсудні
місцевим загальним судам як адміністративним судам. Водночас судам слід ураховувати, що відповідачами в таких
справах можуть бути посадові чи службові особи місцевих органів
виконавчої влади з приводу оскарження їхніх дій або бездіяльності.
У таких випадках справи розглядаються і вирішуються місцевим
загальним судом як адміністративним судом або окружним
адміністративним судом за вибором позивача (частина третя статті
18 КАС України) ( 2747-15 ). Адміністративні справи щодо примусового повернення в країну
походження або третю країну та примусового видворення іноземців та
осіб без громадянства за межі території України предметно підсудні
місцевим загальним судам як адміністративним судам (пункт 6
частини першої статті 18 КАС України) ( 2747-15 ). За таких
приписів судам необхідно враховувати, що адміністративні справи,
перераховані в частині першій статті 183-5 КАС України,
територіально підсудні також місцевим загальним судам як
адміністративним судам за місцезнаходженням центрального органу
виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у
сфері міграції, органу охорони державного кордону чи Служби
безпеки України або за місцезнаходженням пункту тимчасового
перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно
перебувають на території України. { Абзац четвертий пункту 3 в
редакції Постанови Вищого адміністративного суду N 12
( v0012760-13 ) від 30.09.2013 } Справи щодо рішення індивідуального характеру, а також дій чи
бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені,
допущені) стосовно конкретної фізичної особи, відповідно до
частини другої статті 19 КАС України ( 2747-15 ) вирішуються за
вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у
встановленому законом порядку місцем проживання (перебування,
знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за
місцезнаходженням відповідача. Якщо позивач не має місця
проживання (перебування) в Україні, тоді справу вирішує
адміністративний суд за місцезнаходженням відповідача. Якщо ж
відповідачем є закордонна дипломатична установа України, то такі
справи розглядаються відповідно до частини третьої цієї статті
окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого
поширюється на місто Київ. Відповідно до статті 1 Закону України "Про біженців та осіб,
які потребують додаткового або тимчасового захисту" ( 3671-17 )
документами, що засвідчують законність перебування іноземця, особи
без громадянства на території України, можуть бути посвідчення
біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту,
посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист та довідка про
звернення за захистом в Україні. Потрібно враховувати, що після
прийняття рішення про: 1) відмову у прийнятті заяви про визнання
біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 2) відмову
в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання
біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; 3) відмову
у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
4) про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового
захисту; 5) скасування рішення про визнання особи біженцем або
особою, яка потребує додаткового захисту, частиною першою статті
12 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або
тимчасового захисту" ( 3671-17 ) передбачається право особи на
оскарження такого рішення до суду у строки, встановлені цим
Законом ( 3671-17 ). Відповідно до статті 5 Закону України "Про правовий статус
іноземців та осіб без громадянства" ( 3773-17 ) документами, що
засвідчують законність перебування іноземця, особи без
громадянства на території України, можуть бути посвідка на
постійне проживання та посвідка на тимчасове проживання. Відповідно до статей 14 та 16 Закону України "Про протидію
торгівлі людьми" ( 3739-17 ) документами, що засвідчують
законність перебування іноземця або особи без громадянства на
території України, також є довідка, що підтверджує факт звернення
за встановленням статусу особи, яка постраждала від торгівлі
людьми, та довідка про встановлення статусу особи, яка постраждала
від торгівлі людьми. Відсутність документального підтвердження місця проживання
таких осіб не є підставою для залишення без руху позовної заяви
(стаття 106 КАС України) ( 2747-15 ) та підставою для повернення
позовної заяви за непідсудністю (пункт 6 частина третя статті 108
КАС України) ( 2747-15 ). Якщо після відкриття провадження у
справі з'ясується, що особа не проживає у вказаному нею місці, суд
вирішує питання про передачу справи за підсудністю відповідно до
статті 22 КАС України ( 2747-15 ). Справи за позовом суб'єкта владних повноважень за правилами
частини першої статті 19 КАС України ( 2747-15 ) територіально
підсудні судам за місцем проживання (перебування) відповідача,
крім випадків, передбачених цим Кодексом ( 2747-15 ). Однак судам
необхідно враховувати, що до місцевого загального суду як
адміністративного за місцезнаходженням відповідного органу
подаються позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо
оскарження рішень про їх примусове повернення, а також позовні
заяви (центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
реалізацію державної політики у сфері міграції), органів охорони
державного кордону або органів Служби безпеки України про
примусове видворення іноземців та осіб без громадянства. { Абзац
десятий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановами Вищого
адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013, N 7
( v0007760-14 ) від 15.05.2014 }
4. Судам при вирішенні питання щодо визначення складу суду
(одноособово чи колегіально) слід ураховувати приписи частини
першої статті 24 КАС України ( 2747-15 ), за якими адміністративні
справи, де відповідачами є міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади, вирішуються колегіально у складі трьох суддів. Для визначення належності органів до центральних органів
виконавчої влади необхідно брати до уваги акти про їх утворення та
затвердження положень про них, зокрема постанови Кабінету
Міністрів України, а також укази Президента України з питань
утворення, реорганізації і ліквідації міністерств та інших
центральних органів виконавчої влади. Оскільки Державна міграційна служба України, Адміністрація
Державної прикордонної служби України є центральними органами
виконавчої влади, то справи, де ці органи є відповідачами,
розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді
колегією у складі трьох суддів. Справи, де стороною є органи центрального органу виконавчої
влади на місцях, розглядаються суддею одноособово відповідно до
статті 23 КАС України" ( 2747-15 ). { Абзац четвертий пункту 4 в
редакції Постанови Вищого адміністративного суду N 12
( v0012760-13 ) від 30.09.2013 } Водночас суди повинні враховувати, що згідно з частиною
другою статті 24 КАС України ( 2747-15 ) адміністративні справи
розглядаються і вирішуються в окружному адміністративному суді та
у місцевому загальному суді як адміністративному суді колегією у
складі трьох суддів також з ініціативи судді в разі їх особливої
складності.
5. Конституційною гарантією є право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. За правилами частини шостої статті 6 КАС України ( 2747-15 )
іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким
самим правом на судовий захист в адміністративних справах, що і
громадяни України. Це відповідає засадам правового статусу
іноземців та осіб без громадянства, встановленим Законом України
"Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"
( 3773-17 ), відповідно до статті 3 якого іноземці та особи без
громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах,
користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі
самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками
установленими Конституцією ( 254к/96-ВР ), законами чи
міжнародними договорами України. Іноземці та особи без
громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно
від законності їх перебування, мають право на визнання їх
правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом
незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової
та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії,
роду і характеру занять. Таким чином, позивачами в адміністративних справах щодо
статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, особи,
яка постраждала від торгівлі людьми, а також у справах щодо
добровільного повернення, примусового повернення іноземця чи особи
без громадянства з України та їх перебування в Україні можуть бути
іноземець та особа без громадянства, незалежно від законності їх
прибуття та перебування на території України. Іноземець та особа без громадянства також виступають як
позивачі в адміністративних справах, предметом яких є оскарження
дій суб'єкта владних повноважень щодо обмеження права на вільне
пересування та свободу вибору місця проживання. Позивачами в таких справах можуть бути й інші особи, права
яких порушуються рішеннями, діями чи бездіяльністю вищезазначених
суб'єктів владних повноважень. Так, наприклад, позивачами у
справах щодо оскарження рішень про примусове повернення може бути
чоловік (дружина) особи, щодо якої прийнято рішення про
повернення. Позивачем у справах щодо оскарження рішень центральних
органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері
біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового
захисту може бути прокурор за умов, передбачених статтею 23 Закону
України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ). { Абзац сьомий пункту 5 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого адміністративного
суду N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013 }
6. Відповідачами в таких справах є суб'єкти владних
повноважень, перераховані в пункті другому цієї постанови. За положеннями пунктів 3, 5 частини четвертої статті 50 КАС
України ( 2747-15 ) іноземці чи особи без громадянства можуть бути
відповідачами в адміністративних справах про примусове видворення
іноземця чи особи без громадянства з України, позивачем у яких є
суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано
позовну заяву. { Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Вищого адміністративного суду N 12
( v0012760-13 ) від 30.09.2013 }
7. Під час вирішення судами питання визначення належного
відповідача у справах, пов'язаних із наданням статусу біженця, у
зв'язку з ліквідацією Державного комітету України у справах
національностей та релігій відповідно до Указу Президента України
від 9 грудня 2010 року N 1085/2010 ( 1085/2010 ) "Про оптимізацію
системи центральних органів виконавчої влади" або у разі можливої
ліквідації органів державної влади чи органів місцевого
самоврядування, обов'язки яких пов'язані з виконанням державних
функцій, необхідно враховувати, що відповідно до частини другої
статті 81 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) юридичні особи,
залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб
приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична
особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента
України, органу державної влади, органу влади Автономної
Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Частиною третьою вказаної статті передбачено, що порядок
утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права
встановлюються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законом.
Зокрема, порядок утворення, реорганізації та ліквідації
міністерств та інших центральних органів виконавчої влади
врегульовано статтею 5 Закону України від 17 березня 2011 року
N 3166-VI ( 3166-17 ) "Про центральні органи виконавчої влади"
(далі - Закон). Частиною першою вказаної статті передбачено, що міністерства
та інші центральні органи виконавчої влади утворюються,
реорганізуються та ліквідуються Президентом України за поданням
Прем'єр-міністра України. Відповідно до частини п'ятої цієї статті міністерство, інший
центральний орган виконавчої влади припиняється шляхом
реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або
ліквідації. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, щодо
яких набрав чинності акт Президента України про їх припинення,
продовжують здійснювати повноваження та функції у визначених
сферах компетенції до завершення здійснення заходів з утворення
міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, до
якого переходять повноваження та функції міністерства, іншого
центрального органу виконавчої влади, що припиняється, та
можливості забезпечення здійснення ним цих функцій і повноважень,
про що видається відповідний акт Кабінету Міністрів України
(частина сьома статті 5 Закону) ( 3166-17 ). Указом Президента України про ліквідацію міністерства, іншого
центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої
влади, якому передаються повноваження та функції міністерства,
іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується
(частина восьма статті 5 Закону) ( 3166-17 ). Порядок здійснення заходів, пов'язаних з утворенням,
реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних
органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України
(частина дев'ята статті 5 Закону) ( 3166-17 ). На виконання частини дев'ятої статті 5 Закону ( 3166-17 )
постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року
N 1074 ( 1074-2011-п ) затверджено Порядок здійснення заходів,
пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією
міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Пунктом 12 цього Порядку ( 1074-2011-п ) встановлено, що
орган виконавчої влади, щодо якого набрав чинності акт Президента
України про його припинення, продовжує здійснювати повноваження та
виконувати функції з формування і реалізації державної політики у
визначеній Президентом України сфері до набрання чинності актом
Кабінету Міністрів України щодо можливості забезпечення здійснення
утвореним органом виконавчої влади його повноважень та виконання
функцій. Акт Кабінету Міністрів України про можливість забезпечення
здійснення утвореним органом виконавчої влади повноважень та
виконання функцій органу виконавчої влади, що припиняється,
видається після здійснення заходів, пов'язаних з державною
реєстрацією утвореного органу виконавчої влади як юридичної особи
публічного права, затвердженням положення про нього, структури та
штатного розпису його апарату, кошторису та заповненням
30 відсотків вакансій (пункт 13 Порядку) ( 1074-2011-п ). Статтею 1 Указу Президента України від 9 грудня 2010 року
N 1085/2010 ( 1085/2010 ) "Про оптимізацію системи центральних
органів виконавчої влади" утворено Державну міграційну службу
України, з покладанням на цю службу функції з реалізації державної
політики з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних
осіб, а також у справах міграції в межах, визначених
законодавством про біженців. Статтею 2 цього Указу ( 1085/2010 ) ліквідовано Державний
комітет України у справах національностей та релігій. За правилом, встановленим статтею 5 зазначеного Указу
( 1085/2010 ), центральні органи виконавчої влади, на які цим
Указом ( 1085/2010 ) покладено функції з реалізації державної
політики у відповідній сфері, виконують повноваження у визначених
сферах компетенції відповідних органів, що ліквідуються згідно з
цим Указом ( 1085/2010 ). Таким чином, цим Указом ( 1085/2010 ) забезпечено безперервне
виконання функцій держави у справах міграції в межах, визначених
законодавством про біженців. У зв'язку з цим у судів відсутні підстави для зупинення
провадження у справах, пов'язаних з наданням статусу біженця, на
підставі пункту 1 частини першої статті 156 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ). { Абзац
п'ятнадцятий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Вищого адміністративного суду N 12 ( v0012760-13 ) від
30.09.2013 } Питання щодо залучення до участі у справі правонаступника суд
вирішує за своєю ініціативою чи ініціативою заінтересованих осіб у
судовому засіданні своєю ухвалою, яка може бути оскаржена разом із
постановою суду у справі.
8. Іноземець та особа без громадянства, користуючись рівними
процесуальними правами з громадянами України, можуть брати участь
у розгляді справи особисто або через представника. Адміністративна процесуальна правоздатність та дієздатність
іноземця та особи без громадянства в Україні визначається
частинами першою та другою статті 48 КАС України ( 2747-15 ). Для визначення процесуальної дієздатності іноземця чи особи
без громадянства в разі необхідності суди можуть призначити
експертизу щодо встановлення віку. Під час перевірки висновків експерта (експертизи) щодо
встановлення віку іноземця чи особи без громадянства судам слід
мати на увазі, що оцінка віку повинна включати фізичні, соціальні,
етнічні, культуральні та інші фактори, пов'язані з розвитком
особи. Оцінка (встановлення) віку може допускати значний ступінь
помилки, тому під час встановлення віку сумніви в експертному
висновку повинні трактуватися на користь підекспертного. Представництво неповнолітніх іноземця та особи без
громадянства у таких справах здійснюється за правилами,
встановленими статтями 56 - 61 КАС України ( 2747-15 ). Водночас
судам слід ураховувати, що відповідно до частини сьомої статті 29
Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового
або тимчасового захисту" ( 3671-17 ) органи опіки та піклування є
законними представниками дітей, розлучених із сім'ями. Прокурор у таких справах також може звертатися до суду з
позовами у випадках представництва інтересів людини або держави в
суді в порядку статті 36-1 Закону України "Про прокуратуру"
( 1789-12 ). При цьому процесуальний статус прокурора визначається
статтями 60, 61 КАС України ( 2747-15 ).
9. Обов'язок доказування в адміністративному судочинстві
визначений статтею 71 КАС України ( 2747-15 ) і розподіляється
таким чином: позивач повинен довести обставини, якими він
обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову; відповідач
повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти
позову. Виходячи з положень частини другої зазначеної статті, суди
під час розгляду справ повинні враховувати, що в адміністративних
справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта
владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого
рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних
повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Тому є неприпустимою відмова в задоволенні позову в такій
категорії справ у зв'язку з недоведеністю іноземцем чи особою без
громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта
владних повноважень. Крім того, у зв'язку з тим, що більшість доказів, як правило,
знаходиться у суб'єкта владних повноважень,частина четверта статті
71 КАС України ( 2747-15 ) зобов'язує його подати суду всі наявні
у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як
докази у справі. Суди, крім випадків витребовування доказів, за клопотанням
осіб, які беруть участь у справі, ґрунтуючись на принципі
офіційного з'ясування всіх обставин у справі, згідно з частинами
четвертою та п'ятою статті 11 та частиною п'ятою статті 71 КАС
України ( 2747-15 ) можуть збирати докази з власної ініціативи. Також обов'язок доказування лежить на суб'єктові владних
повноважень у справах за його позовом про примусове видворення
іноземця чи осіб без громадянства. { Абзац шостий пункту 9 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого адміністративного
суду N 12 ( v0012760-13 ) від 30.09.2013 } У разі витребовування судом доказів слід ураховувати, що за
положеннями частини 10 статті 7 Закону України "Про біженців та
осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"
( 3671-17 ) держава, яка приймає та оцінює заяву про визнання
біженцем, повинна утриматись від розкриття будь-якої інформації
органам влади держави походження і навіть від інформування органів
влади держави походження щодо факту подання вищезгаданої заяви
громадянином цієї держави. Це правило підлягає застосуванню
незалежно від того, чи вважають органи влади України країну
походження "безпечною країною походження", чи вважають заяву про
визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
поданою з економічних міркувань. Також органи влади України не
можуть вирішувати питання щодо ризиків розкриття конфіденційної
інформації країни походження і доходити висновку, що це не
призведе до порушення прав людини. Для дотримання цього припису відповідно до частини третьої
статті 12 КАС України ( 2747-15 ) за ініціативою суду або за
клопотанням осіб, які беруть участь у справі, суд ухвалою може
оголосити судове засідання або його частину закритими. Перелік
підстав для постановлення ухвали про розгляд справи у закритому
судовому засіданні включає в себе нерозголошення державної чи
іншої таємниці, що охороняється законом, захист особистого та
сімейного життя людини, інтереси малолітньої чи неповнолітньої
особи та інші випадки, встановлені законом. Необхідно також зважати на те, що конфіденційність усіх
аспектів справи щодо визнання біженцем або особою, яка потребує
додаткового захисту (включно з фактом подання заяви) повинна
зберігатись на всіх етапах процедури надання статусу біженця. Це
також стосується конфіденційності інформації про осіб, визнаних
біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та
осіб, які постраждали від торгівлі людьми. У той же час розкриття певної конфіденційної інформації
країні походження без згоди заявника може бути виправдано за
обмежених, виключних обставин, наприклад таких, як боротьба з
тероризмом.
10. Частиною сьомою статті 7 Закону України "Про біженців та
осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"
( 3671-17 ) передбачено, що до заяви про визнання біженцем або
особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що
посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що
можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або
особою, яка потребує додаткового захисту, однак цією нормою не
встановлено обов'язковості подання таких документів, як умови
прийняття заяви. Судам слід ураховувати, що залежно від певних обставин
отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності
умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового
захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу
біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є
підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких
надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує
додаткового захисту. Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід
ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань
переслідування (через інформацію про можливість таких
переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від
особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних
достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради
Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних
справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною
міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у
справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів,
необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою,
яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу
біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання
особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту,
затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від
7 вересня 2011 року N 649 ( z1146-11 ), інших міжнародних,
державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах
масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких
справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело
інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження,
розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби
України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а
також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним
представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах
біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка
потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи
особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із
перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні,
необхідно враховувати, що інформація про країну походження
належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини
другої статті 72 КАС України ( 2747-15 ) обставини, визнані судом
загальновідомими, не потрібно доказувати. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно
бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного
рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового
або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо
такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна
правдоподібність яких є достатньою. Якщо з адміністративним позовом звертається суб'єкт владних
повноважень, то цей суб'єкт владних повноважень відповідно
до частини третьої статті 106 КАС України ( 2747-15 ) зобов'язаний
додати до позовної заяви доказ надіслання рекомендованим листом з
повідомленням про вручення відповідачу і третім особам копії
позовної заяви та доданих до неї документів. До позовної заяви
додається також документ про сплату судового збору, крім випадків,
коли його не належить сплачувати. У разі якщо іноземець чи особа без громадянства не розуміє
державної мови, то вказані документи надсилаються суб'єктом
владних повноважень таким особам мовою, яку вони розуміють.
11. Згідно з частиною четвертою статті 14 Закону України від
3 липня 2012 року N 5029-VI ( 5029-17 ) "Про засади державної
мовної політики" особі, що бере участь у розгляді справи в суді,
забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви,
давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги,
ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вона
володіє, користуючись послугами перекладача у встановленому
процесуальним законодавством порядку. У межах території, на якій
поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини
третьої статті 8 цього Закону, послуги перекладача з регіональної
мови або мови меншини (мов), у разі їх необхідності, надаються без
додаткових для цих осіб витрат. { Абзац перший пункту 11 в
редакції Постанови Вищого адміністративного суду N 12
( v0012760-13 ) від 30.09.2013 }

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2  3
наступна сторінка »