Документ v009p710-11, чинний, поточна редакція — Прийняття від 12.07.2011

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційними поданнями
54 народних депутатів України
та Верховного Суду України
щодо відповідності Конституції України (конституційності)
окремих положень Закону України
"Про судоустрій і статус суддів",
Кримінально-процесуального кодексу України,
Господарського процесуального кодексу України,
Цивільного процесуального кодексу України,
Кодексу адміністративного судочинства України*
(щодо принципу інстанційності
в системі судів загальної юрисдикції)

м. Київ Справа N 1-12/2011
12 липня 2011 року
N 9-рп/2011

_______________
* Положень статті 17, частини другої статті 19, частини
другої статті 31, пункту 4 частини першої статті 32, частини
першої статті 34, пункту 6 частини другої статті 36, статті 38,
частини першої статті 41, статті 45, абзаців другого, десятого
пункту 1, пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", пункту 1,
абзаців другого, п'ятого пункту 2, абзацу другого пункту 3, абзацу
четвертого пункту 4, абзацу шостого пункту 6, абзацу другого
підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ), пунктів 1, 5
статті 32, частини четвертої статті 38, пункту 3 частини другої
статті 156, частини четвертої статті 165-3, частини першої
статті 385, глави 32-1 розділу четвертого
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ), розділу XII-2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ), частини першої статті 323, глави 3 розділу V
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ), глави 3
розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ).

Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Винокурова Сергія Маркіяновича, Гультая Михайла Мирославовича, Кампа Володимира Михайловича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Сергейчука Олега Анатолійовича, Стецюка Петра Богдановича, Стрижака Андрія Андрійовича, Шаптали Наталі Костянтинівни - доповідача, Шишкіна Віктора Івановича,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними
поданнями 54 народних депутатів України та Верховного Суду України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій
і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 )
(Відомості Верховної Ради України, 2010 р., N 41-42, N 43,
N 44-45, ст. 529) (далі - Закон), Кримінально-процесуального
кодексу України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Цивільного
процесуального кодексу України ( 1618-15 ), Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Заслухавши суддю-доповідача Шапталу Н.К. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкти права на конституційне подання - 54 народних
депутати України та Верховний Суд України - звернулися до
Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є
неконституційними), положення:
- частини першої статті 17, частини другої статті 19 Закону
( 2453-17 ) щодо побудови системи судів загальної юрисдикції та
визначення місцезнаходження, територіальної юрисдикції і статусу
суду за принципами територіальності, спеціалізації та
інстанційності;
- частини другої статті 31, абзаців другого, десятого
пункту 1, пункту 2 розділу XII "Прикінцеві положення", пункту 1,
абзаців другого, п'ятого пункту 2, абзацу другого пункту 3, абзацу
четвертого пункту 4, абзацу шостого пункту 6, абзацу другого
підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону
( 2453-17 ), пунктів 1, 5 статті 32, частини четвертої статті 38,
пункту 3 частини другої статті 156, частини четвертої
статті 165-3, частини першої статті 385, статей 400-16, 400-17,
400-18, частини першої статті 400-19 Кримінально-процесуального
кодексу України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), частини першої
статті 323, частини першої статті 358, статей 359, 360 Цивільного
процесуального кодексу України ( 1618-15 ) щодо утворення та
функціонування Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ як одного з вищих спеціалізованих
судів;
- частини другої статті 38, частини другої статті 45, абзацу
десятого пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення", пункту 1,
абзаців другого, п'ятого пункту 2, абзацу шостого пункту 6, абзацу
другого підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення"
Закону ( 2453-17 ), частини першої статті 385,
статей 400-11 - 400-25 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1003-05 ), статей 111-14 - 111-28 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ), частини першої статті 323,
статей 353 - 360-7 Цивільного процесуального кодексу України
( 1618-15 ), статей 235 - 244-2 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) щодо статусу Верховного Суду
України як найвищого судового органу в системі судів загальної
юрисдикції та його права на здійснення правосуддя;
- статті 17, пункту 4 частини першої статті 32, пункту 6
частини другої статті 36, статей 38, 45 Закону ( 2453-17 ) щодо
здійснення Верховним Судом України повноважень із забезпечення
уніфікації судової практики судів нижчих інстанцій;
- частини першої статті 34, частини першої статті 41 Закону
( 2453-17 ) щодо розмежування повноважень голів Верховного Суду
України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ.
На думку суб'єктів права на конституційне подання, наведені
положення не відповідають статті 6, частині другій статті 8,
частині другій статті 19, частині третій статті 22, частинам
першій, другій статті 55, частинам першій, другій, третій
статті 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).
2. Свої позиції стосовно предмета конституційних подань
висловили Президент України, Голова Верховної Ради України,
Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності, Міністерство юстиції України, Верховний
Суд України, Вищий господарський суд України, Вищий
спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних
справ, Вищий адміністративний суд України, науковці Київського
національного університету імені Тараса Шевченка та Національного
університету "Одеська юридична академія".
3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені в
конституційних поданнях питання, виходить з такого.
3.1. Україна є демократичною, соціальною, правовою державою
(стаття 1 Конституції України) ( 254к/96-ВР ). В Україні
визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України
( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу; закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України
( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй (частини перша, друга
статті 8 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ).
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6
Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада
України, до повноважень якої належить прийняття законів
(стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85 Основного Закону
України) ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) судоустрій, судочинство, статус суддів
визначаються виключно законами України.
У статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено
систему судів загальної юрисдикції в Україні та названо всі її
ланки: Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні
та місцеві суди, а в пункті 8 частини третьої статті 129
( 254к/96-ВР ) визначено основні засади судочинства, у тому числі
й забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення
суду, крім випадків, встановлених законом.
Наведені норми є базовими стосовно конституційного контролю
положень Закону ( 2453-17 ) та процесуальних кодексів України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05, 1798-12, 1618-15, 2747-15 ), щодо
конституційності яких порушено питання.
3.2. Згідно з частиною першою статті 17, частиною другою
статті 19 Закону ( 2453-17 ) система судів загальної юрисдикції
будується за принципами територіальності, спеціалізації та
інстанційності, за цими ж принципами визначаються
місцезнаходження, територіальна юрисдикція та статус суду.
Як стверджують автори клопотань, встановлена Законом
( 2453-17 ) система судоустрою не відповідає визначеним
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) організаційно-правовим засадам
її побудови, оскільки в Основному Законі України ( 254к/96-ВР ) не
передбачено принципу інстанційності.
Конституційний Суд України враховує частину першу статті 125
Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з якою система судів
загальної юрисдикції в Україні будується за принципами
територіальності і спеціалізації.
Принцип територіальності забезпечує територіальне
розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений
потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних
спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального,
адміністративного, господарського судочинства.
За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною
в Рішенні від 11 грудня 2003 року N 20-рп/2003 ( v020p710-03 )
(справа про Касаційний суд України), побудова системи судів
загальної юрисдикції узгоджується зі стадіями судочинства,
відповідними формами провадження (зокрема, в апеляційній і
касаційній інстанціях) (абзац четвертий підпункту 4.2 пункту 4
мотивувальної частини) ( v020p710-03 ).
З огляду на зазначене Конституційний Суд України наголошує,
що під принципом інстанційності слід розуміти таку організацію
судової системи, яка забезпечує право на перегляд рішення суду
нижчої інстанції судом вищої.
Аналіз положень частин другої, третьої, четвертої статті 125,
пункту 8 частини третьої, частини четвертої статті 129 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) дає можливість Конституційному Суду України
зробити висновок, що в ній передбачено не тільки принципи
територіальності і спеціалізації, але й принцип інстанційності
щодо побудови системи судів загальної юрисдикції.
Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що Верховна
Рада України, закріпивши в Законі ( 2453-17 ) цей принцип, діяла
на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України.
Отже, положення частини першої статті 17, частини другої
статті 19 Закону ( 2453-17 ) не суперечать приписам частини другої
статті 8, частини першої статті 125 Основного Закону України
( 254к/96-ВР ).
3.3. Суб'єкти права на конституційне подання звернулися з
клопотанням визнати положення:
- частини другої статті 31 Закону ( 2453-17 ), пунктів 1, 5
статті 32, частини четвертої статті 38, пункту 3 частини другої
статті 156, частини четвертої статті 165-3, частини першої
статті 385, статей 400-16, 400-17, 400-18, частини першої
статті 400-19 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), частини першої статті 323, частини
першої статті 358, статей 359, 360 Цивільного процесуального
кодексу України ( 1618-15 ) щодо утворення та функціонування
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ як одного з вищих спеціалізованих судів такими,
що не відповідають частині другій статті 8, частині третій
статті 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР );
- частини другої статті 38, частини другої статті 45 Закону
( 2453-17 ), частини першої статті 385, статей 400-11 - 400-25
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1003-05 ),
статей 111-14 - 111-28 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ), частини першої статті 323, статей 353 - 360-7
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ),
статей 235 - 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) щодо статусу Верховного Суду України як найвищого
органу в системі судів загальної юрисдикції та його права на
здійснення правосуддя такими, що суперечать частині другій
статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19,
частині третій статті 22, частинам першій, другій статті 55,
частині другій статті 125 Конституції України ( 254к/96-ВР );
- абзаців другого, десятого пункту 1 (щодо набрання чинності
Законом ( 2453-17 ), крім положень його статей 32, 36,
підпунктів 3.1, 3.6 пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення"),
пункту 2 (щодо втрати чинності законами України "Про статус
суддів" від 15 грудня 1992 року N 2862-XII ( 2862-12 ), "Про
судоустрій України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III ( 3018-14 ),
"Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного
судді Верховною Радою України" від 18 березня 2004 року N 1625-IV
( 1625-15 ) та Постановою Верховної Ради України "Про порядок
введення в дію Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня
1992 року N 2863-XII) ( 2863-12 ) розділу XII "Прикінцеві
положення" Закону ( 2453-17 ) такими, що не відповідають частині
другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій
статті 19, частині третій статті 22, частинам першій, другій
статті 55, частині другій статті 125 Конституції України
( 254к/96-ВР );
- пункту 1 (щодо строків утворення та початку діяльності
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ), абзаців другого, п'ятого пункту 2 (щодо
розгляду касаційних скарг та подань про перегляд судових рішень,
поданих у період утворення та початку діяльності Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ, у порядку виключного провадження), абзацу другого пункту 3
(щодо переведення суддів Верховного Суду України), абзацу
четвертого пункту 4 (щодо переведення суддів Військової судової
колегії Верховного Суду України), абзацу шостого пункту 6 (щодо
організації та проведення першої конференції суддів загальних
судів) розділу XIII "Перехідні положення" Закону ( 2453-17 )
такими, що не відповідають частині другій статті 6, частині другій
статті 8, частині другій статті 19, частині третій статті 22,
частинам першій, другій статті 55, частині другій статті 125
Конституції України ( 254к/96-ВР );
- статті 17, пункту 4 частини першої статті 32, пункту 6
частини другої статті 36, статей 38, 45 Закону ( 2453-17 ) щодо
здійснення Верховним Судом України повноважень із забезпечення
уніфікації судової практики судів нижчих інстанцій такими, що
суперечать частині другій статті 6, частині другій статті 8,
частині третій статті 22, частинам першій, другій статті 55,
частині другій статті 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР );
- частини першої статті 34, частини першої статті 41 Закону
( 2453-17 ) щодо розмежування повноважень голів Верховного Суду
України та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду
цивільних і кримінальних справ такими, що не відповідають
статті 6, частинам першій, другій статті 125 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) конституційне подання має містити правове
обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або
його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39)
( 422/96-ВР ); предметом розгляду в Конституційному Суді України
може бути конституційне подання, в якому викладаються аргументи і
стверджується про неконституційність законів, інших правових актів
(частина перша статті 71) ( 422/96-ВР ).
З аналізу клопотань випливає, що їх автори не навели
правового обґрунтування тверджень щодо неконституційності вказаних
положень Закону ( 2453-17 ) та процесуальних кодексів України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05, 1798-12, 1618-15, 2747-15 ), а лише
розкрили зміст деяких з них та зазначили перелік статей
Конституції України ( 254к/96-ВР ), яким, на їхню думку, не
відповідають оспорювані положення.
Згідно з пунктом 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного
Суду України ( v001z710-97 ) конституційне провадження у справі
підлягає припиненню, якщо в процесі пленарного засідання будуть
виявлені підстави щодо відмови у відкритті конституційного
провадження, передбачені статтею 45 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
Зважаючи на наведене, Конституційний Суд України дійшов
висновку про необхідність припинення конституційного провадження у
справі в цій частині відповідно до пункту 2 статті 45 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
3.4. Як стверджують автори клопотання, положення абзацу
другого підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення"
Закону ( 2453-17 ) щодо забезпечення розміщення Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ не відповідають частині другій статті 6, частині другій
статті 8, частині другій статті 19, частині третій статті 22,
частинам першій, другій статті 55, частинам другій, третій
статті 125 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).
У процесі розгляду цієї справи Конституційний Суд України
врахував, що Ухвалою від 29 березня 2011 року N 17-уп/2011
( va17u710-11 ) він припинив конституційне провадження у справі за
конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N
2453-VI ( 2453-17 ) згідно з пунктом 3 статті 45 Закону України
"Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) - непідвідомчість
Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному
поданні. Вказана ухвала стосується того ж предмета і тих самих
підстав, які зазначені в конституційних поданнях 54 народних
депутатів України та Верховного Суду України.
За таких обставин конституційне провадження у справі в
частині конституційності абзацу другого підпункту 1 пункту 14
розділу XIII "Перехідні положення" Закону ( 2453-17 ) підлягає
припиненню відповідно до пункту 3 статті 45 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), пункту 1 параграфа 51
Регламенту Конституційного Суду України ( v001z710-97 ).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150, 153
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 39, 45, 51, 61, 63,
65, 70, 73 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), пунктом 1 параграфа 51 Регламенту Конституційного
Суду України ( v001z710-97 ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України (є
конституційними), положення частини першої статті 17, частини
другої статті 19 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ) щодо побудови системи
судів загальної юрисдикції та визначення місцезнаходження,
територіальної юрисдикції і статусу суду за принципами
територіальності, спеціалізації та інстанційності.
2. Припинити конституційне провадження у справі на підставі
пункту 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання вимогам,
передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Законом
( 422/96-ВР ), щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень:
- частини другої статті 31 Закону України "Про судоустрій і
статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ),
пунктів 1, 5 статті 32, частини четвертої статті 38, пункту 3
частини другої статті 156, частини четвертої статті 165-3, частини
першої статті 385, статей 400-16, 400-17, 400-18, частини першої
статті 400-19 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ), частини першої статті 323, частини
першої статті 358, статей 359, 360 Цивільного процесуального
кодексу України ( 1618-15 ) щодо утворення та функціонування
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ як одного з вищих спеціалізованих судів;
- частини другої статті 38, частини другої статті 45 Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року
N 2453-VI ( 2453-17 ), частини першої статті 385,
статей 400-11 - 400-25 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1003-05 ), статей 111-14 - 111-28 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ), частини першої статті 323,
статей 353 - 360-7 Цивільного процесуального кодексу України
( 1618-15 ), статей 235 - 244-2 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) щодо статусу Верховного Суду
України як найвищого судового органу в системі судів загальної
юрисдикції та його права на здійснення правосуддя;
- абзаців другого, десятого пункту 1 (щодо набрання чинності
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ), крім
положень його статей 32, 36, підпунктів 3.1, 3.6 пункту 3
розділу XII "Прикінцеві положення"), пункту 2 (щодо втрати
чинності законами України "Про статус суддів" від 15 грудня
1992 року N 2862-XII ( 2862-12 ), "Про судоустрій України" від
7 лютого 2002 року N 3018-III ( 3018-14 ), "Про порядок обрання на
посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою
України" від 18 березня 2004 року N 1625-IV ( 1625-15 ) та
Постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію
Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року
N 2863-XII) ( 2863-12 ) розділу XII "Прикінцеві положення" Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року
N 2453-VI ( 2453-17 );
- пункту 1 (щодо строків утворення та початку діяльності
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ), абзаців другого, п'ятого пункту 2 (щодо
розгляду касаційних скарг та подань про перегляд судових рішень,
поданих у період утворення та початку діяльності Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ, у порядку виключного провадження), абзацу другого пункту 3
(щодо переведення суддів Верховного Суду України), абзацу
четвертого пункту 4 (щодо переведення суддів Військової судової
колегії Верховного Суду України), абзацу шостого пункту 6 (щодо
організації та проведення першої конференції суддів загальних
судів) розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про
судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI
( 2453-17 );
- статті 17 (крім частини першої), пункту 4 частини першої
статті 32, пункту 6 частини другої статті 36, статей 38, 45 Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року
N 2453-VI ( 2453-17 ) щодо здійснення Верховним Судом України
повноважень із забезпечення уніфікації судової практики судів
нижчих інстанцій;
- частини першої статті 34, частини першої статті 41 Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року
N 2453-VI ( 2453-17 ) щодо розмежування повноважень голів
Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду України з
розгляду цивільних і кримінальних справ.
3. Припинити конституційне провадження у справі на підставі
пункту 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень абзацу другого
підпункту 1 пункту 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року
N 2453-VI ( 2453-17 ) щодо забезпечення розміщення Вищого
спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних
справ.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Бринцева В.Д.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційними поданнями
54 народних депутатів України
та Верховного Суду України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) окремих положень Закону України
"Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ),
Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ),
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ),
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ),
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 )
(щодо принципу інстанційності
в системі судів загальної юрисдикції)

1. Рішенням Конституційного Суду України від 12 липня
2011 року N 9-рп/2011 визнано такими, що відповідають Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення частини
першої статті 17, частини другої статті 19 Закону України "Про
судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI
( 2453-17 ) щодо побудови системи судів загальної юрисдикції та
визначення місцезнаходження, територіальної юрисдикції і статусу
суду за принципами територіальності, спеціалізації та
інстанційності.
Також названим Рішенням Конституційний Суд України припинив
конституційне провадження у справі на підставі пунктів 2, 3
статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) окремих положень Закону України "Про судоустрій і
статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ),
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ), Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ),
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), зокрема, і щодо
абзаців другого, десятого пункту 1 (щодо набрання чинності Законом
України "Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ), крім
положень його статей 32, 36, підпунктів 3.1, 3.6 пункту 3
розділу XII "Прикінцеві положення"), пункту 2 (щодо втрати
чинності законами України "Про статус суддів" від 15 грудня
1992 року N 2862-XII ( 2862-12 ), "Про судоустрій України" від
7 лютого 2002 року N 3018-III ( 3018-14 ), "Про порядок обрання на
посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою
України" від 18 березня 2004 року N 1625-IV ( 1625-15 ) та
Постановою Верховної Ради України "Про порядок введення в дію
Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року
N 2863-XII) ( 2863-12 ) розділу XII "Прикінцеві положення" Закону
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року
N 2453-VI ( 2453-17 ).
2. Конституційний Суд України, припиняючи конституційне
провадження щодо перевірки на неконституційність положень
розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій
і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ), не
піддав ці норми системному дослідженню і не визначив, які з них
дійсно є заключними положеннями (прикінцевими чи перехідними)
цього Закону ( 2453-17 ), а які взагалі не є предметом
судоустрійного законодавства і повинні бути ухвалені шляхом
внесення змін до законів, які унормовують судочинство.
3. Верховна Рада України Законом України "Про судоустрій і
статус суддів" ( 2453-17 ) безмежно розширила можливості інституту
заключних положень закону. Так, розділом XII "Прикінцеві
положення" галузевого судоустрійного закону внесено суттєві зміни
до Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05,
1003-05 ) (підпункт 3.1 пункту 3), Кодексу України про
адміністративні правопорушення ( 80731-10, 80732-10 )
(підпункт 3.2 пункту 3), Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) (підпункт 3.3 пункту 3), Кримінального кодексу
України ( 2341-14 )(підпункт 3.4 пункту 3), Бюджетного кодексу
України ( 2456-17 ) (підпункт 3.5 пункту), Цивільного
процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (підпункт 3.6
пункту 3), Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) (підпункт 3.7 пункту 3), Закону України "Про
прокуратуру" ( 1789-12 ) (підпункт 3.8 пункту 3), Закону України
"Про оплату праці" ( 108/95-ВР ) (підпункт 3.9 пункту 3), Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
(підпункт 3.10 пункту 3), Закону України "Про Вищу раду юстиції"
( 22/98-ВР ) (підпункт 3.11 пункту 3), Закону України "Про наукову
і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ) (підпункт 3.12
пункту 3), Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 )
(підпункт 3.13 пункту 3), Закону України "Про статус народного
депутата України" ( 2790-12 ) (підпункт 3.14 пункту 3), Закону
України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб -
підприємців" ( 755-15 ) (підпункт 3.15 пункту 3), Закону України
"Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо
недопущення зловживань правом на оскарження" ( 2181-17 )
(підпункт 3.16 пункту 3).
Лише сам наведений перелік шістнадцяти законів (не тільки
процесуальних кодексів, а й з інших галузей права) свідчить про
масштабність "втручання" Законом України "Про судоустрій і статус
суддів" ( 2453-17 ) в інші галузі права.
4. Безсумнівно, що проведення чергового етапу судової реформи
вимагало від законодавця приведення у відповідність більшості
законоположень суміжних галузей права, але шляхом внесення до них
змін у відповідності з конституційними засадами законодавчого
процесу.
Відповідно до частини другої статті 8 Конституції України
( 254к/96-ВР ) закони приймаються на основі Конституції України
( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) не містить положень,
відповідно до яких певні закони мали б перевагу або значно більшу
юридичну силу над іншими законами. Відповідно до статті 91
Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України
приймає закони більшістю від її конституційного складу, крім
випадків, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ).
Зокрема, це прийняття законів про внесення змін до Конституції
України ( 254к/96-ВР ) і законів щодо державних символів, які
вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менш як дві
третини від конституційного складу парламенту (частина шоста
статті 20, стаття 155) ( 254к/96-ВР ). До того ж закони України
про внесення змін до Конституції України ( 254к/96-ВР ) після
набуття чинності втрачають свою дію в якості самостійного акту і
застосовуються як конституційні положення за загальними правилами.
Основний Закон України ( 254к/96-ВР ), на відміну від деяких
світових моделей конституційних актів, не поділяє закони на
органічні та звичайні. Усі закони, окрім законів про внесення змін
до Конституції України ( 254к/96-ВР ), за своєю силою є рівними. У
зв'язку з цим закріплений у Регламенті Верховної Ради України
( 1861-17 ) і застосований при прийнятті Закону України "Про
судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ) фактичний поділ законів на
"головні" і "другорядні", що проявилось у "втручанні" названим
Законом ( 2453-17 ) в інші галузі права, не відповідає загальним
конституційним засадам законотворення.
Окремо слід зазначити, що "Прикінцеві положення" закону за
обсягом і предметом регулювання не можуть бути більшими (ширшими)
ніж саме "тіло" закону.
Наведене дає підстави для висновку про необґрунтованість
розширення можливостей прикінцевих положень будь-яких законів щодо
внесення змін до інших законів. Застосування такого механізму
позбавляє законодавця можливості більш детального опрацювання
необхідних змін до суміжних законів, створює передумови для
безсистемності у правовому регулюванні окремих правовідносин,
пов'язаних з прийнятим законом лише опосередковано.
Взагалі, на законодавчому рівні визнається в якості
безумовної складової закону (законопроекту) розділ "Перехідні
положення". Загальні ж норми ще до одного розділу під назвою
"Прикінцеві положення" є лише практикою законотворення, у деякій
мірі започаткованого при прийнятті Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Законом України "Про Регламент Верховної Ради України"
( 1861-17 ) закріплено правило, відповідно до якого, якщо для
реалізації положень поданого законопроекту необхідні зміни до
інших законів, такі зміни мають викладатись у розділі "Перехідні
положення" цього законопроекту, або в одночасно внесеному окремому
законопроекті (частина восьма статті 90) ( 1861-17 ). Про
розуміння правильності цього (останнього) механізму свідчить
попередня стала практика Верховної Ради України, відповідно до
якої, у разі потреби приведення у відповідність до прийнятого
закону положень інших законів, вносились окремі законопроекти про
внесення відповідних змін. Зокрема, наочним прикладом цього є
проведення у 2001 році малої судової реформи, коли окремими
законами про внесення змін до процесуального законодавства,
законодавства про статус суддів та інш. були узгоджені зміни до
судоустрою (див. закони України від 21 червня 2001 року: "Про
внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України"
N 2533-III ( 2533-14 ), "Про внесення змін до Цивільного
процесуального кодексу України" N 2540-III ( 2540-14 ).
До речі, слід зазначити, що у Положенні про порядок роботи з
проектами законодавчих актів та матеріалами, що містять
законодавчі пропозиції, які подаються на розгляд Верховної Ради
України, затвердженого Постановою Президії Верховної Ради України
від 30 жовтня 1995 року N 668/95-ПВ ( 668/95-ПВ ) (дані про втрату
чинності якого відсутні) чітко передбачалось, що одночасно з
законопроектом, підготовленим до прийняття в цілому головною
комісією (комітетом), також подаються зміни і доповнення до чинних
актів, які необхідно внести у зв'язку з прийняттям закону (абзац
перший підпункту 1 пункту 29) ( 668/95-ПВ ).
5. На відсутність вищої юридичної сили законів, зокрема
законів України про Державний бюджет, відносно інших законів,
Конституційний Суд України звертав увагу Верховної Ради України
неодноразово (див. Рішення Конституційного Суду України від
9 липня 2007 року N 6-рп/2007 ( v0a6p710-07 ) (справа про
соціальні гарантії громадян), Рішення Конституційного Суду України
від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 ( v010p710-08 ) (справа щодо
предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
6. У зв'язку з наведеним доводиться констатувати, що під час
ухвалення даного Рішення Конституційний Суд України не скористався
можливістю поглибити теоретичні засади законодавчого процесу, і
визнати внесення змін до 16 галузевих законів, у тому числі
процесуальних кодексів, Прикінцевими положеннями Закону України
"Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ) такими, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) у зв'язку з
порушенням процедури їх прийняття, що сприяло б підвищенню його
ефективності і створювало передумови для покращення якості
прийнятих законів у державі.

Суддя Конституційного Суду України В.Д.БРИНЦЕВ
14 липня 2011 року

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційними поданнями
54 народних депутатів України та Верховного Суду України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) окремих положень Закону України
"Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ),
Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ),
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ),
Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 ),
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 )
(щодо принципу інстанційності
в системі судів загальної юрисдикції)

Конституційний Суд України Рішенням від 12 липня 2011 року
N 9-рп/2011 (далі - Рішення) на підставі пункту 2 статті 45 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), цим Законом ( 422/96-ВР ),
припинив конституційне провадження у справі щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремих
положень підпунктів 3.1, 3.3, 3.6, 3.7 пункту 3 розділу XII
"Прикінцеві положення" Закону України "Про судоустрій і статус
суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ) (далі -
Закон), якими внесено зміни до Кримінально-процесуального кодексу
України (статті 400-11 - 400-25) ( 1003-05 ), Господарського
процесуального кодексу України (статті 111-14 - 111-28 )
( 1798-12 ), Цивільного процесуального кодексу України
(статті 353 - 360-7) ( 1618-15 ), Кодексу адміністративного
судочинства України (статті 235 - 244-2) ( 2747-15 ) щодо
повноважень Верховного Суду України як найвищого судового органу в
системі судів загальної юрисдикції та його права на здійснення
правосуддя (пункт 2 резолютивної частини).
Згідно зі статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) щодо наведеного висловлюю таку окрему
думку.
Суб'єкти права на конституційне подання, як того вимагає
пункт 4 частини другої статті 39 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), навели правове
обґрунтування своїх тверджень стосовно можливого аналізу названих
норм Закону ( 2453-17 ) щодо відповідності їх Конституції України
( 254к/96-ВР ), оскільки за вказаними змінами до процесуальних
кодексів вбачається звуження повноважень Верховного Суду України у
сфері судочинства: він може переглядати рішення суду (суддів)
касаційної інстанції за умови неоднакового застосування одних і
тих самих норм лише матеріального права, що має наслідком
ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних
правовідносинах; він не може вирішувати питання про допуск справи
до свого провадження, постановляти рішення по суті спору після
правового аналізу суперечливих рішень судів касаційної інстанції
або передавати справу на новий розгляд безпосередньо в той суд,
який першим припустився помилки.
Крім того, обмежено право осіб, які брали участь у судовому
провадженні в попередніх інстанціях, на звернення безпосередньо до
Верховного Суду України, оскільки рішення про допуск скарги до
провадження у цьому суді постановляють судді не Верховного Суду
України, а відповідного вищого спеціалізованого суду. Якщо допуск
скарги до провадження раніше був правом меншості - три судді зі
складу колегії із семи суддів Верховного Суду України (наприклад,
частини перша, друга статті 240 Кодексу адміністративного
судочинства України в редакції Закону України від 6 липня
2005 року N 2747-IV ( 2747-15 ), частини перша, друга статті 356
Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону
України від 18 березня 2004 року N 1618-IV) ( 1618-15 ), то на
підставі вказаних змін став правом більшості суддів зі складу
колегії у відповідному вищому спеціалізованому суді (наприклад,
частина перша статті 25, частина перша статті 240 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), частина перша
статті 19, частина перша статті 360 Цивільного процесуального
кодексу України) ( 1618-15 ).
Зазначені зміни до процесуальних кодексів були внесені
законом, який за своєю правовою природою має інше спрямування -
статусно-організаційне унормування устрою судової системи в цілому
(архітектоніка) та її складових, регламентування статусу носіїв
судової влади і порядку формування суддівського корпусу та
гарантій його діяльності. Регламентація процедури судового
провадження (судового процесу) лежить в іншій правовій площині, ця
процедура має бути унормована в інший спосіб й іншими законами.
За таких обставин Конституційний Суд України мав би по суті
проаналізувати предмет конституційних подань у частині, в якій
припинено конституційне провадження у справі, щодо відповідності
вказаних норм процесуальних кодексів положенням Конституції
України ( 254к/96-ВР ), які визначають судовий устрій і не
допускають звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини
і громадянина.

Суддя Конституційного Суду України В.І.ШИШКІН



вгору