Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та 50 [...]
Конституційний Суд; Рішення від 11.10.20058-рп/2005
Документ v008p710-05, чинний, поточна редакція — Прийняття від 11.10.2005
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України у
справі за конституційними поданнями
Верховного Суду України та 50 народних
депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності)
положень абзаців третього, четвертого
пункту 13 розділу XV "Прикінцеві положення"
Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" та офіційного
тлумачення положення частини третьої
статті 11 Закону України "Про статус
суддів" (справа про рівень пенсії
і щомісячного довічного
грошового утримання)

м. Київ Справа N 1-21/2005
11 жовтня 2005 року
N 8-рп/2005

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича, Савенка Миколи Дмитровича - суддя-доповідач, Скоморохи Віктора Єгоровича, Станік Сюзанни Романівни, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича,
за участю представників суб'єктів права на конституційне
подання: Волкова Олександра Федоровича - судді Верховного Суду
України, Барабаша Олександра Леонідовича - віце-президента
Асоціації народних депутатів України, Крижанівського Володимира
Петровича - члена правління Асоціації народних депутатів України;
представника Президента України Єфименка Леоніда Васильовича
- заступника Міністра юстиції України; представників Кабінету
Міністрів України: Богданова Леоніда Владиславовича - заступника
Голови Державної судової адміністрації України, Гарячої Олени
Василівни - заступника Міністра праці та соціальної політики
України, Матвійчука Володимира Макаровича - заступника Міністра
фінансів України; представників Верховної Ради України:
Надраги Василя Івановича - народного депутата України, голови
підкомітету у справах пенсіонерів та пенсійного забезпечення
Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів
та інвалідів, Селіванова Анатолія Олександровича - Постійного
представника Верховної Ради України в Конституційному Суді
України,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними
поданнями Верховного Суду України та 50 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) положень абзацу третього пункту 13 розділу XV
"Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV
( 1058-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 49-51,
ст. 376), абзацу четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві
положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" в редакції Закону України "Про внесення змін
до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та
деяких інших законодавчих актів України" від 25 березня 2005 року
N 2505-IV ( 2505-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2005 р.,
N 17, N 18-19, ст. 267) та офіційного тлумачення положень частини
третьої статті 11, статей 42, 43, 44, 45 Закону України "Про
статус суддів" від 15 грудня 1992 року N 2862-XII ( 2862-12 )
(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 8, ст. 56) з
наступними змінами.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стали конституційні подання Верховного Суду України та 50 народних
депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 82, 93
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
наявність спору щодо конституційності зазначених положень Закону
України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"
( 1058-15 ), а також практична необхідність в офіційній
інтерпретації положення частини третьої статті 11 Закону України
"Про статус суддів" ( 2862-12 ).
Заслухавши суддю-доповідача Савенка М.Д., пояснення
Волкова О.Ф., Барабаша О.Л., Крижанівського В.П., Єфименка Л.В.,
Богданова Л.В., Гарячої О.В., Матвійчука В.М., Надраги В.І.,
Селіванова А.О. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд
України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Верховний Суд
України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням
визнати положення пункту 8 розділу 48 Закону України "Про внесення
змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік"
та деяких інших законодавчих актів України" ( 2505-15 ) (далі -
Закон), абзацу четвертого пункту 13 розділу XV "Прикінцеві
положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" ( 1058-15 ) (далі - Закон про пенсійне
страхування) такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними).
Пунктом 8 розділу 48 Закону ( 2505-15 ) доповнено пункт 13
розділу XV "Прикінцеві положення" Закону про пенсійне страхування
( 1058-15 ) абзацом четвертим такого змісту: "У разі, якщо розмір
пенсії, щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням
надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги
та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до
пенсій, встановлених законодавством), призначених відповідно до
зазначених в абзацах першому і другому цього пункту законодавчих
актів, перевищує 90 відсотків максимальної величини фактичних
витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного
доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної
суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові
внески (збори) до соціальних фондів, визначеної законодавством на
час виплати пенсій таким особам, пенсія або щомісячне довічне
грошове утримання виплачується у сумі, що не перевищує зазначений
розмір".
Як наголошується в конституційному поданні, за цим положенням
суддям різних рівнів нараховуватиметься щомісячне довічне грошове
утримання в однакових розмірах. Для значної кількості суддів цей
розмір у порівнянні з нинішнім істотно зменшиться, тобто гарантії
матеріального і соціального захисту суддів будуть суттєво знижені
й обмежені. Такі обмеження суперечать статтям 22, 126, 130
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Верховний Суд України порушує питання про надання офіційного
тлумачення положення частини третьої статті 11 Закону України "Про
статус суддів" ( 2862-12 ) щодо визначення змісту наведеного
положення, зокрема, чи є воно тією нормою, яка відповідно до
статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) гарантує
незалежність, недоторканність суддів і унеможливлює внесення
іншими нормативними актами змін у цей та інші закони і підзаконні
нормативні акти. Крім того, Верховний Суд України просить
протлумачити статті 42, 43, 44, 45 цього Закону ( 2862-12 ).
Суб'єкт права на конституційне подання - 50 народних
депутатів України - звернувся з клопотанням визнати такими, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є
неконституційними), положення абзацу четвертого пункту 8
розділу 48 Закону ( 2505-15 ), абзацу четвертого пункту 13 розділу
XV "Прикінцеві положення" Закону про пенсійне страхування
( 1058-15 ). Народні депутати України також вважають
неконституційним положення абзацу третього пункту 13 розділу XV
"Прикінцеві положення" Закону про пенсійне страхування
( 1058-15 ).
Дія цієї норми поширюється на осіб, які мають право на
отримання пенсії відповідно до законів України "Про державну
службу" ( 3723-12 ), "Про Національний банк України" ( 679-14 ),
"Про дипломатичну службу" ( 2728-14 ), "Про службу в органах
місцевого самоврядування" ( 2493-14 ), "Про прокуратуру"
( 1789-12 ), "Про статус народного депутата України" ( 2790-12 ),
"Про статус суддів" ( 2862-12 ), "Про судову експертизу"
( 4038-12 ), "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 796-12 ), "Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів" ( 540/97-ВР ), "Про наукову і науково-технічну
діяльність" ( 1977-12 ), Митного кодексу України ( 92-15 ) та
Положення про помічника-консультанта народного депутата України
( 379/95-ВР ).
На думку народних депутатів України, зазначеними положеннями
запроваджено обмеження та зменшення розміру пенсій окремим
категоріям громадян України, що призводить до звуження змісту та
обсягу права на пенсійне забезпечення.
Як зауважують народні депутати України, пенсійне забезпечення
громадян, які виконують або виконували державні функції на посадах
із спеціальним статусом, є важливим елементом державних гарантій
матеріального і соціального захисту відповідних осіб з метою
належного виконання ними особливих професійних обов'язків,
пов'язаних у тому числі з певними обмеженнями конституційних прав
і свобод. Тому право на пенсійне забезпечення відповідних
категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не
підлягає звуженню або обмеженню згідно з вимогами статей 22 та 64
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Конституційний Суд України вважає за необхідне досліджувати
конституційність спірних положень тих законів, до яких внесено
зміни Законом ( 2505-15 ), оскільки згідно з абзацом восьмим
пункту 1 Прикінцевих положень Закону зміни до законів України є
складовою частиною цих законів і діють відповідно до терміну дії
цих законів, а отже, саме ці положення, а не інші, на які вказують
суб'єкти права на конституційне подання, є об'єктом перевірки на
відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР ).
2. Конституційний Суд України, зважаючи на те, що
конституційні подання стосуються одного й того ж питання, Ухвалою
від 14 червня 2005 року об'єднав їх в одне конституційне
провадження у справі.
3. Президент України в листах до Конституційного Суду України
звертає увагу на те, що поставлені народними депутатами України
питання необхідно розглядати як у контексті конституційної
заборони звуження змісту та обсягу існуючих прав при прийнятті
нових законів або внесенні змін до чинних, так і з урахуванням
особливостей правового статусу кожної з категорій осіб, зазначених
у відповідних законах.
Для окремих категорій осіб передбачено особливий порядок
пенсійного забезпечення з урахуванням їх правового статусу,
професійних обов'язків, підвищених вимог до дисципліни, обмежень
та інших особливостей, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я,
що й зумовило встановлення додаткових гарантій соціального
забезпечення таких осіб. Обмеження цих гарантій не відповідає
статтям 3, 22, 48 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Законами визначено принципово різний підхід при обчисленні
суддям розміру пенсії та щомісячного довічного грошового
утримання. Однак Законом про пенсійне страхування ( 1058-15 ),
яким виходячи з предмета його регулювання не повинно вирішуватися
питання про нарахування щомісячного довічного грошового утримання
(оскільки воно обчислюється без застосування граничної суми
заробітної плати, з якої сплачуються страхові внески (збори) до
соціальних фондів), запроваджено обмеження виплати щомісячного
довічного грошового утримання в такому ж порядку і на таких же
умовах, як і для виплати пенсій.
Президент України вважає, що оспорювані положення законів
порушують встановлені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та
відповідними законами гарантії матеріального та соціального
забезпечення суддів.
На думку Голови Верховної Ради України, поставлене народними
депутатами України питання вимагає ретельного дослідження щодо
конституційності. Пункт 13 розділу XV "Прикінцеві положення"
Закону про пенсійне страхування ( 1058-15 ) є обов'язковим до
застосування незалежно від того, на підставі якого закону
призначається (перераховується) пенсія. Голова Верховної Ради
України наводить позицію Комітету Верховної Ради України у справах
пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, висловлену в листі від
21 червня 2005 року: "Цілком закономірним є встановлення норми
щодо обмеження виплати пенсії або щомісячного довічного грошового
утримання 90 відсотками величини фактичних витрат на оплату праці,
з якої сплачені внески".
Стосовно конституційних подань Верховного Суду України Голова
Верховної Ради України на підставі системного аналізу положень
статей 22, 64, 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), правових
позицій Конституційного Суду України з питань гарантій
незалежності суддів і судів та частини третьої статті 11 Закону
України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) робить висновок, що
конституційний принцип гарантованості конституційних прав і свобод
конкретизований через вимогу неможливості їх скасування або
звуження, поширюється також на норми матеріального і соціального
забезпечення суддів та їх соціального захисту.
Усунення колізії між нормами спеціальних законів, що
встановлюють призначення пенсії без обмеження її граничного
розміру окремим категоріям осіб, і тими загальними законодавчими
актами, що водночас передбачають обмеження її розміру сумами їх
заробітної плати, на які нараховується збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування, має здійснюватися за умови
дотримання прав на належне пенсійне забезпечення всіх категорій
громадян, пенсійне забезпечення яких визначається спеціальними
законами.
Комітет Верховної Ради України з питань правової політики,
підтримуючи позицію Верховного Суду України, виходить з того, що
пенсію та щомісячне довічне грошове утримання необхідно розглядати
як основну та додаткову форму матеріального забезпечення судді у
відставці. Закон про пенсійне страхування ( 1058-15 ) не може
скасовувати положення спеціальних норм Закону України "Про статус
суддів" ( 2862-12 ), зокрема в частині надання суддям довічного
грошового утримання.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) визначає гарантований
мінімум прав і свобод, до якого можуть бути долучені додаткові
гарантії. Такою "мінімальною" гарантією, на думку Комітету, є
закріплене статтею 46 Основного Закону України ( 254к/96-ВР )
право кожного громадянина на соціальний захист, у тому числі у
старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право
гарантується загальнообов'язковим державним соціальним
страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств,
установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел
соціального забезпечення.
Кабінет Міністрів України в листах до Конституційного Суду
України наголошує, що для страхувальників та застрахованих осіб, у
тому числі суддів, страхові внески нараховуються відповідно до
законодавства на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового
забезпечення) у межах максимальної величини, що визначається
законом. Судді, які одержують грошові виплати у різних розмірах,
користуються однаковим правом щодо звільнення від нарахування
внесків на суму грошового забезпечення, що перевищує зазначену
максимальну величину. Тому цілком закономірним є встановлення
норми щодо обмеження виплати пенсії або щомісячного довічного
грошового утримання 90 відсотками величини витрат на оплату праці,
з якої сплачено внески.
Державна судова адміністрація України вважає, що з прийняттям
зазначених змін обмежено гарантії незалежності суддів, передбачені
статтями 126, 130 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтею 11
Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ).
Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради
України наголошує, що встановлення обмеженого розміру заробітку
для обчислення пенсії зазначеним категоріям осіб сумами доходу, на
які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування, не має належних економічних підстав, оскільки
фінансування додаткової частини їх пенсійного забезпечення
здійснюється безпосередньо з державного бюджету і не передбачає
пов'язування розміру пенсії з розміром сплачених внесків.
Представники суб'єктів права на конституційні подання,
Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів
України у своїх виступах на пленарному засіданні Конституційного
Суду України підтримали позиції, викладені в листах відповідних
органів до Конституційного Суду України.
4. Вирішуючи порушені в конституційних поданнях питання,
Конституційний Суд України виходить з такого.
В Україні як соціальній, правовій державі політика
спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній
життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої
соціальної цінності, її життя і здоров'я, честь і гідність.
Утвердження та дотримання закріплених у нормативно-правових актах
соціальних стандартів є конституційним обов'язком держави.
Діяльність її правотворчих і правозастосовчих органів має
здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму,
верховенства і прямої дії норм Конституції України ( 254к/96-ВР )
а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і
відповідно до законів.
Зазначені конституційні принципи, на яких базується
здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи
і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом
статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24
(частина перша) Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) правові
гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність
законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, необхідні
для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість
завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних
очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства
право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте
право не може бути скасоване, звужене.
Згідно зі статтею 22 Конституції України ( 254к/96-ВР )
закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не
можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні
змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу
існуючих прав і свобод.
Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які
визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для
задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це
кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують
його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та
виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак,
змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються
відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик
права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола
суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи
будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав
і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
5. Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного
права на соціальний захист. Згідно зі статтею 46 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) це право гарантується загальнообов'язковим
державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків
громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та
інших джерел соціального забезпечення.
Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення
полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і
соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного
розміру, в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи
визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у
визначених законом випадках.
Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх
розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати
як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права
на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови
призначення пенсії залежно від ряду об'єктивно значущих обставин,
що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці,
професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження,
ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з
дотриманням вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ), в тому числі
принципів рівності та справедливості.
Право на пенсійне забезпечення, загальні умови, порядок
нарахування та розмір пенсій визначаються, зокрема, законами
України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ), "Про
загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ).
Для окремих категорій громадян пенсійне забезпечення
встановлюється іншими нормативно-правовими актами з урахуванням
особливостей умов праці, характеру виконуваної роботи, її
складності і значущості, ступеня відповідальності, певних обмежень
конституційних прав і свобод.
За Законом України "Про державну службу" від
16 грудня 1993 року N 3723-XII ( 3723-12 ) пенсії державним
службовцям призначалися в розмірі 80 відсотків суми їх посадового
окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без
обмеження граничного розміру пенсії (стаття 37).
У 2003 році частина друга статті 37 Закону України "Про
державну службу" ( 3723-12 ) була викладена в новій редакції.
Зокрема, вона встановлювала, що пенсія державним службовцям
призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати,
на які нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування, без обмеження граничного розміру пенсії (Закон
України "Про внесення змін до Закону України "Про державну службу"
від 16 січня 2003 року N 432-IV ( 432-15 ).
Відповідно до умов, визначених цим Законом ( 3723-12 ),
здійснюється пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби
України, посадових осіб органів місцевого самоврядування,
працівників дипломатичної служби, суддів, службовців Національного
банку України, працівників державних спеціалізованих установ
судових експертиз, працівників державних і комунальних засобів
масової інформації, чотирьох помічників-консультантів народного
депутата України.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про статус народного
депутата України" ( 2790-12 ) народному депутату України
призначалася пенсія в розмірі 80 відсотків місячної заробітної
плати нині працюючого народного депутата з урахуванням всіх доплат
та надбавок до посадового окладу. За кожний повний рік роботи
понад 25 років для чоловіків і 20 років для жінок пенсія за віком
та по інвалідності збільшується на один відсоток наведеного вище
заробітку, але не більше ніж до 90 (включно) відсотків зазначеного
заробітку без обмеження граничного розміру пенсії.
Прокурорам і слідчим з відповідним стажем роботи пенсія
призначалася в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної
(чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати
праці, на які нараховуються страхові внески. За кожен повний рік
роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на
2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного
(чинного) заробітку (стаття 50-1 Закону України "Про прокуратуру"
від 5 листопада 1991 року N 1789-XII ( 1789-12 ) в редакції Закону
України від 12 липня 2001 року N 2663-III ( 2663-14 ).
Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які
постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого
1991 року N 796-XII ( 796-12 ) визначає основні положення щодо
реалізації конституційного права громадян, які постраждали
внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і
здоров'я, оскільки відповідно до статті 50 Конституції України
( 254к/96-ВР ) кожен має право на безпечне для життя і здоров'я
довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права
шкоди.
Зазначеними законами розмір пенсії відповідним категоріям
громадян визначався у відсотках до заробітної плати і не
фіксувався максимальний граничний розмір пенсії у грошовому
еквіваленті.
Натомість абзацом третім пункту 13 розділу XV "Прикінцеві
положення" Закону про пенсійне страхування ( 1058-15 ) встановлено
обмеження розміру заробітної плати, з якої обчислюється пенсія,
максимальною величиною фактичних витрат на оплату праці найманих
працівників, з яких справляються страхові внески (збори) до
соціальних фондів. Окрім того, абзацом четвертим пункту 13 розділу
XV "Прикінцеві положення" Закону про пенсійне страхування
( 1058-15 ) в редакції Закону ( 2505-15 ) визначено, що у разі,
якщо розмір пенсії, щомісячного довічного грошового утримання (з
урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової
грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та
інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених
відповідно до зазначених в абзацах першому і другому цього пункту
законодавчих актів, перевищує 90 відсотків максимальної величини
фактичних витрат на оплату праці найманих працівників,
оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного
доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких
справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів,
визначеної законодавством на час виплати пенсій таким особам,
пенсія або щомісячне довічне грошове утримання виплачується у
сумі, що не перевищує зазначений розмір.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему,
пов'язану з реалізацією права на соціальний захист,
неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на
достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з
якою Конституція ( 254к/96-ВР ) та закони України виокремлюють
певні категорії громадян України, що потребують додаткових
гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема,
належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними
законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що
пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і
необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий
рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом
прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за
статтею 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не допускається
(рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року
N 8-рп/99 ( v008p710-99 ) , від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002
( v005p710-02 ), від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004
( v007p710-04 ), від 1 грудня 2004 року N 20-рп/2004
( v020p710-04 ).
Положення абзаців третього, четвертого пункту 13 розділу XV
"Прикінцеві положення" Закону про пенсійне страхування ( 1058-15 )
щодо обмеження розміру пенсії із солідарної системи не
узгоджуються з конституційним положенням про гарантування права на
соціальний захист, складовою якого є пенсійне забезпечення за
рахунок також бюджетних джерел (стаття 46 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Отже, положення зазначених абзаців суперечать частині третій
статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ) і є
неконституційними. У зв'язку з цим абзац п'ятий пункту 13 розділу
XV "Прикінцеві положення" Закону про пенсійне страхування
( 1058-15 ) в редакції Закону ( 2505-15 ) припиняє дію.
6. У процесі розгляду справи встановлено, що пунктом 5
розділу 55 Закону доповнено статтю 43 Закону України "Про пенсійне
забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового
складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від
9 квітня 1992 року N 2262-XII ( 2262-12 ) (Відомості Верховної
Ради України 1992 р., N 29, ст. 399) частинами четвертою, п'ятою
такого змісту:
"Загальна сума грошового забезпечення для обчислення пенсій,
що призначаються відповідно до цього Закону, не повинна
перевищувати максимальної величини фактичних витрат на оплату
праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку),
сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати
(доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до
соціальних фондів, визначеної законодавством на час призначення
пенсії.
У разі якщо розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень,
додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсій за особливі
заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених
законодавством), призначеної відповідно до цього Закону, перевищує
90 відсотків максимальної величини фактичних витрат на оплату
праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку),
сукупного оподаткованого доходу (граничної суми заробітної плати
(доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до
соціальних фондів, визначеної законодавством на час виплати пенсії
таким особам пенсія виплачується у сумі, що не перевищує
зазначений розмір".
Конституційний Суд України вважає положення частин четвертої,
п'ятої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення
військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів
внутрішніх справ та деяких інших осіб" ( 2262-12 ) такими, що
також не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ), з
підстав, викладених у пунктах 4, 5 цього Рішення. Керуючись
приписом частини третьої статті 61 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), Конституційний Суд
України дійшов висновку про необхідність визнання
неконституційними зазначених положень цього Закону, оскільки вони
впливають на прийняття об'єктивного і справедливого рішення у
справі.
Правова позиція Конституційного Суду України з питань
обмеження пільг, компенсацій і гарантій військовослужбовців та
працівників правоохоронних органів у зазначених рішеннях
Конституційного Суду України полягає в тому, що комплекс
організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на
забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлений
особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя
та здоров'я, жорсткими вимогами до дисципліни, професійної
придатності, певним обмеженням конституційних прав і свобод.
Здійснення таких заходів не залежить від розміру доходів цих осіб
чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер. Ці
гарантії не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної
компенсації. А тому вказані положення Закону ( 2262-12 ) не
відповідають також вимогам частини п'ятої статті 17 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
7. Статтею 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріплено
основоположні принципи здійснення правосуддя в Україні -
незалежність і недоторканність суддів.
Конституційний статус судді передбачає надання йому в
майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією
належного здійснення правосуддя, дає підстави ставити до суддів
високі вимоги і зберігати довіру до їх компетентності та
неупередженості.
Аналіз норм Конституції України ( 254к/96-ВР ) свідчить, що
надання судді за рахунок держави матеріального і соціального
захисту (заробітна плата, пенсія, щомісячне довічне грошове
утримання тощо), що відповідає його високому статусу, є гарантією
забезпечення незалежності.
Кожна держава, як зазначається в Рекомендації Комітету
Міністрів Ради Європи "Незалежність, дієвість та роль суддів" від
13 жовтня 1994 року N (94)12 ( 994_323 ), має "забезпечити те, щоб
статус і винагорода суддів відповідали гідності їхньої професії та
відповідальності, яку вони беруть на себе".
Право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне та
щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності
працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це
особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає
у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків
грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного
матеріального утримання, в тому числі після звільнення від
виконання обов'язків судді. Умови і порядок його виплати визначені
Законом України "Про статус суддів" ( 2862-12 ).
Щомісячне довічне грошове утримання судді у встановленому
розмірі спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого
рівня, оскільки суддя обмежений у праці заробляти додаткові
матеріальні блага.
Особливість щомісячного довічного грошового утримання полягає
у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які
визначені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та цим Законом
( 2862-12 ).
Згідно зі статтею 130 Конституції України ( 254к/96-ВР )
держава забезпечує фінансування та належні умови для
функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті
України окремо визначаються видатки на утримання судів. Це
положення передбачає і фінансування щомісячного довічного
грошового утримання суддів за рахунок коштів Державного бюджету
України, а не Пенсійного фонду України.
Особливий порядок фінансування судів і діяльності суддів є
однією з конституційних гарантій їх незалежності і спрямований на
забезпечення належних умов для здійснення незалежного правосуддя.
Цей конституційний припис кореспондується з положеннями
Європейської хартії про закон "Про статус суддів" ( 994_236 ), які
передбачають, що рівень винагороди суддям за виконання ними своїх
професійних обов'язків повинен бути таким, щоб захистити їх від
тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі
поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та
неупередженість (пункт 6.1). Статус забезпечує судді, який досяг
передбаченого законом віку для припинення повноважень після
здійснення професійної діяльності протягом визначеного строку,
право на отримання виплат (пенсії, щомісячного довічного грошового
утримання), рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його
останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що Закон про
пенсійне страхування ( 1058-15 ) регулює питання щодо права
громадян на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг і не
може змінювати умови і порядок виплати щомісячного довічного
грошового утримання суддів, врегульовані Законом України "Про
статус суддів" ( 2862-12 ).
Передбачений Законом про пенсійне страхування ( 1058-15 )
порядок нарахування щомісячного довічного грошового утримання
обмежив визначений Законом України "Про статус суддів" ( 2862-12 )
розмір щомісячного довічного грошового утримання суддів. Залишивши
незмінним зміст права на щомісячне довічне грошове утримання
суддів, Закон ( 2862-12 ) звузив обсяг цього права, встановивши
граничну межу для виплати суддям щомісячного довічного грошового
утримання, і водночас знизив досягнутий рівень гарантій
незалежності суддів. Таким чином, вказане положення Закону
( 2862-12 ) не відповідає також вимогам статті 126 Конституції
України. ( 254к/96-ВР )
Що ж до невідповідності зазначених у конституційному поданні
Верховного Суду України положень законів статті 130 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), то Конституційний Суд України не вбачає їх
неконституційності, оскільки вони не перебувають у зв'язку з
обмеженням права на пенсійне та щомісячне довічне грошове
забезпечення суддів.
8. Конституція України ( 254к/96-ВР ) з метою забезпечення
права громадян на судовий захист, здійснення правосуддя
неупередженим судом закріпила правило, що незалежність суддів
гарантується Конституцією і законами України. Гарантії,
встановлені у законах України "Про статус суддів" ( 2862-12 ),
"Про судоустрій України" ( 3018-14 ), мають конституційний зміст і
разом з визначеними Основним Законом України ( 254к/96-ВР )
складають єдину систему гарантій незалежності суддів.
Частиною третьою статті 11 Закону України "Про статус суддів"
( 2862-12 ) передбачено, що гарантії незалежності суддів,
включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального
забезпечення, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути
скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і
Автономної Республіки Крим. Це положення кореспондується з
частиною восьмою статті 14 Закону України "Про судоустрій України"
( 3018-14 ), згідно з якою при прийнятті нових законів або
внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та
обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів,
незалежності та правової захищеності суддів.
Зазначені положення узгоджуються з вимогами міжнародних актів
про незалежність суддів і спрямовані на забезпечення стабільності
досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, які є необхідною
умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і
справедливим судом. За своїм конституційним змістом вони
встановлюють принцип заборони скасування чи зниження досягнутого
рівня змісту та обсягу гарантій незалежності суддів. Тому
положення частини третьої статті 11 Закону України "Про статус
суддів" ( 2862-12 ) необхідно розглядати у контексті статті 126
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і в сув'язі з частиною восьмою
статті 14 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ).
Конституційний Суд України, розглядаючи справу щодо
незалежності суддів, у Рішенні від 1 грудня 2004 року N 19-рп/2004
( v019p710-04 ) зазначив, що незалежність суддів є невід'ємною
складовою їхнього статусу, конституційним принципом організації та
функціонування судів і професійної діяльності суддів. Визначені
Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами України гарантії
незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя
неупередженим, безстороннім і справедливим судом мають бути
реально забезпечені. Не допускається зниження рівня гарантій
незалежності і недоторканності суддів у разі прийняття нових
законів або внесення змін до чинних законів.
Особливий статус судді, гарантії його незалежності
визначаються Конституцією України ( 254к/96-ВР ) і законами,
зокрема Законом України "Про статус суддів" ( 2862-12 ), що
виключає в процесі його конкретизації та розвитку обмеження
законодавчо встановлених гарантій статусу судді або зниження їх
рівня. Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів
суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення
незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод
незалежним судом.
Отже, за змістом статті 126 Конституції України
( 254к/96-ВР ) положення частини третьої статті 11 Закону України
"Про статус суддів" ( 2862-12 ) у взаємозв'язку з частиною восьмою
статті 14 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 )
треба розуміти як таке, що гарантує досягнутий рівень незалежності
суддів і забороняє при прийнятті нових законів та інших
нормативних актів, внесенні змін до них скасовувати чи звужувати
існуючі гарантії незалежності суддів, у тому числі заходи їх
правового захисту та матеріального і соціального забезпечення.
9. Вирішуючи питання про надання офіційного тлумачення статей
42, 43, 44, 45 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ),
Конституційний Суд України вважає, що конституційне подання
Верховного Суду України в цій частині не відповідає вимогам пункту
4 частини другої статті 39 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ), оскільки в ньому не зазначені конкретні
положення названих статей, тлумачення яких має бути надано. Тому
конституційне провадження в цій частині підлягає припиненню.
На основі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними):
1) положення абзацу третього пункту 13 розділу XV "Прикінцеві
положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року N 1058-IV ( 1058-15 ),
яким встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом, при
призначенні пенсій відповідно до зазначених в абзацах першому і
другому цього пункту законодавчих актів, заробітна плата для
обчислення пенсії враховується в межах максимальної величини
фактичних витрат на оплату праці найманих працівників,
оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного
доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких
справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що
діяла на день одержання зазначеного заробітку;

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »