Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України [...]
Конституційний Суд; Рішення, Окрема думка від 21.06.20117-рп/2011
Документ v007p710-11, чинний, поточна редакція — Прийняття від 21.06.2011
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
у справі за конституційним поданням
54 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) окремих
положень законів України "Про судоустрій і статус
суддів", "Про Вищу раду юстиції" (справа
про повноваження державних органів
у сфері судоустрою)

м. Київ Справа N 1-7/2011
21 червня 2011 року
N 7-рп/2011

Конституційний Суд України у складі суддів:
Головіна Анатолія Сергійовича - головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича - доповідача, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Винокурова Сергія Маркіяновича, Запорожця Михайла Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Овчаренка В'ячеслава Андрійовича, Сергейчука Олега Анатолійовича, Стрижака Андрія Андрійовича, Шаптали Наталі Костянтинівни, Шишкіна Віктора Івановича,
за участю представника суб'єкта права на конституційне
подання народного депутата України Швеця Віктора Дмитровича,
Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному
Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, заступника
начальника управління забезпечення діяльності керівництва
Верховного Суду України - начальника відділу забезпечення
діяльності Голови Верховного Суду України Ількова Олександра
Михайловича, радника Голови Вищої ради юстиції Полтавця Юрія
Павловича, начальника відділу правової експертизи та
представництва Вищої ради юстиції в судах Сухової Наталі Іванівни,
секретаря Вищої кваліфікаційної комісії суддів України Маслія
Володимира Івановича, Голови Державної судової адміністрації
України Кирилюка Руслана Івановича
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) окремих
положень законів України "Про судоустрій і статус суддів" від
7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ) (Відомості Верховної Ради
України, 2010 р., N 41-42, N 43, N 44-45, ст. 529), "Про Вищу раду
юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР ( 22/98-ВР ) (Відомості
Верховної Ради України, 1998 р., N 25, ст. 146) з наступними
змінами.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання 54 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
твердження суб'єкта права на конституційне подання про
невідповідність Конституції України ( 254к/96-ВР )
(неконституційність) окремих положень законів України "Про
судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ), "Про Вищу раду юстиції"
( 22/98-ВР ).
Заслухавши суддю-доповідача Бринцева В.Д., пояснення
Швеця В.Д., Селіванова А.О., Ількова О.М., Полтавця Ю.П.,
Сухової Н.І., Маслія В.І., Кирилюка Р.І. та вивчивши матеріали
справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 54 народних
депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), окремі положення законів
України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року
N 2453-VI ( 2453-17 ) (далі - Закон N 2453), "Про Вищу раду
юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР ( 22/98-ВР ) (у
редакції Закону N 2453) ( 2453-17 ) (далі - Закон N 22)
( 22/98-ВР ).
Народні депутати України вважають неконституційними положення
Закону N 2453 ( 2453-17 ), а саме:
- частини шостої статті 79, за якими у разі неодержання
кандидатом, який обирається на посаду судді безстроково, більшості
голосів від конституційного складу Верховної Ради України знову
проводиться голосування, та частини п'ятої статті 111, якими
передбачено, що при вирішенні питання щодо звільнення з посади
судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування,
тому що вони обмежують можливість самостійної реалізації
конституційного повноваження єдиного законодавчого органу щодо
обрання суддів безстроково та звільнення їх з посад, оскільки у
такому разі ухвалюється лише те рішення, яке рекомендує Вища
кваліфікаційна комісія суддів України та Вища рада юстиції;
- частини першої статті 19, якими розширено конституційні
повноваження Президента України, зокрема закріплено повноваження
глави держави ліквідовувати суди загальної юрисдикції;
- частини четвертої статті 19, якими передбачено, що
кількість суддів у суді визначається Державною судовою
адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на
підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого
суду, чим звужено конституційні повноваження Президента України,
оскільки встановлення кількості суддів у суді є складовою процесу
утворення суду;
- частини першої статті 80, відповідно до яких розширено
конституційні повноваження глави держави, а саме встановлено, що
Президент України здійснює переведення судді, обраного
безстроково, з одного суду до іншого суду того самого рівня і
спеціалізації, що за своєю правовою природою належить до
компетенції Верховної Ради України.
Суб'єкт права на конституційне подання стверджує також про
неконституційність положень:
- частини другої статті 20, пункту 3 частини шостої статті
122 Закону N 2453 ( 2453-17 ), пункту 1-1 частини першої статті 3,
пунктів 2-1, 2-2 частини першої статті 27, статей 29-1, 32-1
Закону N 22 ( 22/98-ВР ), у яких закріплено повноваження Вищої
ради юстиції призначати суддів на адміністративні посади в судах
та звільняти їх з цих посад, чим розширено її конституційну
компетенцію;
- частини десятої статті 70, частин другої, третьої
статті 77, частин першої, другої, третьої, четвертої, шостої
статті 89, частини п'ятої статті 97 Закону N 2453 ( 2453-17 ),
пунктів 6-1, 6-2 частини першої статті 27, статті 29-2 Закону N 22
( 22/98-ВР ), відповідно до яких за Вищою радою юстиції закріплено
не передбачене в Конституції України ( 254к/96-ВР ) повноваження
щодо перегляду та скасування рішень Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України про відмову у рекомендуванні кандидата для обрання
на посаду судді безстроково та притягнення судді до дисциплінарної
відповідальності.
2. Свої позиції стосовно предмета конституційного подання
висловили Президент України, Голова Верховної Ради України,
Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення
правоохоронної діяльності, в.о. Голови Верховного Суду України,
Голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і
кримінальних справ, в.о. Голови Вищого адміністративного суду
України, Голова Вищого господарського суду України, Голова Вищої
ради юстиції, Голова Державної судової адміністрації України,
Міністр юстиції України.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в
конституційному поданні, виходить з того, що Україна проголошена
правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства
права; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на
основі Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй
(стаття 1, частини перша, друга статті 8 Основного Закону України)
( 254к/96-ВР ).
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на
законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої
та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) межах і відповідно до законів
України (стаття 6 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ).
Реалізація цього принципу правової держави зумовлює необхідність
закріплення на законодавчому рівні механізмів стримувань і
противаг, забезпечення взаємодії і єдності державної влади в
Україні при дотриманні конституційних засад, визначених частиною
другою статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з якою
органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією
( 254к/96-ВР ) та законами України.
В Основному Законі України ( 254к/96-ВР ) закріплено участь
Верховної Ради України і Президента України у формуванні судової
влади в державі (пункти 26, 27 частини першої статті 85, пункти
22, 23 частини першої статті 106, частина перша статті 128).
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) судоустрій, судочинство і статус суддів
визначаються виключно законами України.
Наведені конституційні засади є базовими у процесі судового
конституційного контролю положень Закону N 2453 ( 2453-17 ) і
Закону N 22 ( 22/98-ВР ), щодо конституційності яких порушено
питання.
3.1. Згідно з частиною шостою статті 79 Закону N 2453
( 2453-17 ) у разі неодержання кандидатом, який обирається на
посаду судді безстроково, більшості голосів від конституційного
складу Верховної Ради України знову проводиться голосування, а за
частиною п'ятою статті 111 цього закону ( 2453-17 ) при вирішенні
питання щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково,
проводиться повторне голосування.
Народні депутати України вважають, що виходячи з цих положень
Верховна Рада України зобов'язана ухвалити лише таке рішення, яке
відповідає рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України та поданню Вищої ради юстиції з цих питань, що означає
позбавлення законодавчого органу можливості самостійно вирішувати
питання, віднесені Конституцією України ( 254к/96-ВР ) до його
повноважень, і суперечить приписам статті 75, частини другої
статті 84, пункту 27 частини першої статті 85, статті 91, частини
п'ятої статті 126, частини першої статті 128 Основного Закону
України ( 254к/96-ВР ).
Проведений Конституційним Судом України аналіз зазначених
статей Конституції України і частини шостої статті 79, частини
п'ятої статті 111 Закону N 2453 ( 2453-17 ) дає підстави для
висновку про відсутність ознак неконституційності останніх.
У статті 75 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено
статус Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади
в Україні, який згідно з пунктом 14 частини першої статті 92
Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) визначає засади
судоустрою, судочинства, статусу суддів. Відповідно до цих
конституційних приписів Верховна Рада України має право на
законодавчому рівні визначати відповідні процедури прийняття
рішень з питань своєї компетенції.
Конституційний Суд України враховує те, що розділ IV
Конституції України ( 254к/96-ВР ) не унеможливлює встановлення
спеціальним законом процедури обрання кандидата на посаду судді
безстроково та звільнення його з посади. Прийняття Верховною Радою
України рішень з цих питань відбувається на пленарному засіданні
шляхом голосування, що відповідає частині другій статті 84, пункту
27 частини першої статті 85 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Не порушуються оспорюваними положеннями Закону N 2453
( 2453-17 ) приписи статті 91, частини п'ятої статті 126, частини
першої статті 128 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), якими
встановлено, що Верховна Рада України приймає закони, постанови та
інші акти більшістю від її конституційного складу, а також
визначено підстави для звільнення судді з посади органом, що його
обрав або призначив, і порядок обрання суддів безстроково.
Зазначені конституційні приписи стосуються процедури здійснення
Верховною Радою України своїх повноважень щодо обрання та
звільнення суддів, а частиною шостою статті 79, частиною п'ятою
статті 111 Закону N 2453 ( 2453-17 ) передбачено лише порядок
голосування з цих питань. Тому положеннями Закону N 2453
( 2453-17 ) не обмежено повноваження Верховної Ради України щодо
обрання та звільнення суддів, оскільки остаточне рішення з цих
питань згідно з Конституцією України ( 254к/96-ВР ) приймається
парламентом шляхом голосування.
Саме виходячи з цього Верховна Рада України внесла зміни до
Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" ( 1861-17 )
(статті 214, 216 у редакції Закону України "Про внесення змін до
Регламенту Верховної Ради України" від 8 жовтня 2010 року
N 2600-VI) ( 2600-17 ), за якими процедури обрання і звільнення
суддів з посад здійснюються відповідно до вказаних конституційних
положень та Закону N 2453 ( 2453-17 ).
Отже, наведене свідчить про відсутність ознак невідповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) положень частини шостої статті
79, частини п'ятої статті 111 Закону N 2453 ( 2453-17 ).
3.2. У частині першій статті 19 Закону N 2453 ( 2453-17 )
Президента України наділено правом ліквідовувати суди загальної
юрисдикції за поданням Міністра юстиції України на підставі
пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.
На думку суб'єкта права на конституційне подання, зазначене
положення значно розширює конституційні повноваження Президента
України, який згідно з пунктом 23 частини першої статті 106
Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) лише утворює суди у
визначеному законом порядку, але не має права ліквідовувати їх. Як
наголошують народні депутати України, утворення судів не включає в
себе поняття ліквідації судів, у зв'язку з чим наділення глави
держави повноваженням ліквідовувати суди не відповідає Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
При дослідженні цього питання Конституційний Суд України
виходить з того, що Президент України як глава держави та гарант
додержання Конституції України ( 254к/96-ВР ), прав і свобод
людини і громадянина наділений повноваженнями стосовно судоустрою.
Згідно з конституційними принципами поділу влади та незалежності
суддів Президент України виконує певні функції, передбачені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), які реалізуються через
систему повноважень та їх складових, у тому числі й дискреційних.
Відповідно до міжнародно-правових актів (пункт 4 розділу I
Додатку до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи
державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та
обов'язки ( 994_a38 ), від 17 листопада 2010 року) незалежність
суддів гарантується незалежністю судової влади взагалі, що є одним
з принципів правової держави. З метою забезпечення дії цього
принципу в системі судоустрою та реальних засад незалежності
суддів і самостійності судів державна функція утворення судів
закріплена за Президентом України. Згідно з пунктом 23 частини
першої статті 106 Конституції України ( 254к/96-ВР ) саме глава
держави утворює суди у визначеному законом порядку. Аналіз
положень Основного Закону України ( 254к/96-ВР ), зокрема тих, на
які посилаються автори клопотання, дає підстави для висновку, що
право ліквідовувати суди є складовою повноваження, яке
здійснюється у процесі реалізації Президентом України функції щодо
утворення судів шляхом створення системи судів, якої не існувало
раніше, реорганізації існуючих структур, злиття діючих і
ліквідації окремих з них. Таким чином, процес ліквідації судів є
невід'ємною частиною процесу їх утворення.
Системний аналіз конституційних положень щодо утворення інших
державних органів свідчить про нерозривність цих двох складових
єдиного повноваження. Так, згідно з Конституцією України
( 254к/96-ВР ) Верховна Рада України утворює і ліквідовує райони
(пункт 29 частини першої статті 85) ( 254к/96-ВР ); Президент
України утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням
Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи
виконавчої влади (пункт 15 частини першої статті 106)
( 254к/96-ВР ). До повноважень Верховної Ради України віднесено
лише обрання на посади та звільнення з посад суддів, обраних
безстроково. Підстав для поширення цих повноважень на процес
ліквідації судів немає.
Повноваження ліквідовувати суди органічно пов'язане зі
створенням юридичної особи. У Рішенні Конституційного Суду України
від 11 березня 2010 року N 7-рп/2010 ( v007p710-10 ) (справа про
фінансове забезпечення діяльності судів) визначено, що суди всіх
юрисдикцій та рівнів є юридичними особами публічного права.
Відповідно до частини першої статті 110 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) правом ліквідовувати юридичну особу наділений суб'єкт
її створення.
Конституційний Суд України враховує також те, що Президент
України має право ліквідовувати суди виключно за поданням Міністра
юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого
спеціалізованого суду.
Отже, закладений у частині першій статті 19 Закону N 2453
( 2453-17 ) порядок утворення, ліквідації судів Президентом
України відповідає визначеному законодавцем механізму щодо
реалізації принципів створення і ліквідації юридичних осіб
публічного права та конституційним засадам здійснення державної
влади в Україні, передбаченим частиною другою статті 19, пунктами
23, 31 частини першої статті 106 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
3.3. Згідно з частиною четвертою статті 19 Закону N 2453
( 2453-17 ) кількість суддів у суді визначається Державною судовою
адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на
підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого
суду. Оскільки встановлення кількості суддів у суді, на думку
народних депутатів України, є складовою процесу утворення суду, то
зазначені положення Закону N 2453 ( 2453-17 ) необґрунтовано
звужують закріплені в пункті 23 частини першої статті 106
Конституції України ( 254к/96-ВР ) повноваження глави держави щодо
утворення судів у визначеному законом порядку.
Перевіряючи на конституційність оспорюване положення,
Конституційний Суд України дійшов висновку, що встановлений на
законодавчому рівні порядок визначення кількості суддів у суді
після його утворення і затвердження мережі судів указом Президента
України зумовлений необхідністю оперативно врахувати навантаження
на суддів, обсяги видатків, затверджених у Державному бюджеті
України на утримання судів, інші обставини.
Вирішення Державною судовою адміністрацією України питання
щодо кількості суддів у суді за поданням голови відповідного
вищого спеціалізованого суду відповідає статусу і предмету її
відання, оскільки вона підзвітна незалежному органу суддівського
самоврядування та згідно з Законом N 2453 ( 2453-17 ) здійснює
організаційне забезпечення діяльності органів судової влади,
зокрема вивчає практику організації діяльності судів, розробляє і
вносить пропозиції щодо її вдосконалення тощо.
Виходячи з цього Конституційний Суд України зазначає, що
положення частини четвертої статті 19 Закону N 2453 ( 2453-17 )
щодо повноважень Державної судової адміністрації України визначати
кількість суддів у суді не суперечить Конституції України
( 254к/96-ВР ).
3.4. У частині першій статті 80 Закону N 2453 ( 2453-17 )
встановлено, що переведення судді, обраного безстроково, з одного
суду до іншого суду того самого рівня і спеціалізації здійснюється
Президентом України за письмовою заявою судді.
Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що переведення
судді, обраного безстроково, до іншого суду має здійснювати не
Президент України, а Верховна Рада України, до компетенції якої
належить обрання суддів безстроково. У зв'язку з цим положення
частини першої статті 80 Закону N 2453 ( 2453-17 ), на його думку,
не відповідає частині другій статті 19, пункту 27 частини першої
статті 85, частині першій статті 128 Конституції України
( 254к/96-ВР )
Досліджуючи оспорювану норму Закону N 2453 ( 2453-17 ) та
зіставляючи її з положеннями Основного Закону України
( 254к/96-ВР ), Конституційний Суд України дійшов висновку щодо
необхідності відрізняти інститут наділення професійного судді
повноваженнями від інституту переведення його з одного суду до
іншого суду того самого рівня і спеціалізації.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) регулює питання
призначення суддів на посади вперше (частина перша статті 128)
( 254к/96-ВР ), обрання на посаду судді безстроково (пункт 27
частини першої статті 85, частина перша статті 128)
( 254к/96-ВР ), а також звільнення суддів з посад (частина п'ята
статті 126) ( 254к/96-ВР ).
Порядок переведення судді з одного суду до іншого не
врегульовано на конституційному рівні, тому згідно з пунктом 14
частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) він
має визначатися виключно законами України.
Наведені конституційні засади щодо наділення суддів
повноваженнями відповідно до рішень глави держави і єдиного
законодавчого органу - Верховної Ради України дають підстави
вважати, що всі професійні судді для здійснення своїх повноважень
отримують загальнодержавний статус. Усі попередні висновки з
зазначеного питання також приймаються Вищою кваліфікаційною
комісією суддів України та Вищою радою юстиції, оскільки не існує
будь-яких обмежень щодо статусу професійних суддів, зумовлених
адміністративно-територіальним устроєм України.
Отже, положення частини першої статті 80 Закону N 2453
( 2453-17 ) не суперечить Основному Закону України ( 254к/96-ВР ).
3.5. Положеннями частини десятої статті 70, частин другої,
третьої статті 77, частин першої, другої, третьої, четвертої,
шостої статті 89, частини п'ятої статті 97 Закону N 2453
( 2453-17 ), пунктів 6-1, 6-2 частини першої статті 27, статті
29-2 Закону N 22 ( 22/98-ВР ) передбачено право оскарження до
Вищої ради юстиції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів
України про результати кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду
судді, про відмову в рекомендуванні кандидата для обрання на
посаду судді безстроково та про притягнення судді до
дисциплінарної відповідальності.
Народні депутати України вважають, що зазначені положення
Закону N 2453 ( 2453-17 ), Закону N 22 ( 22/98-ВР ) не
відповідають частині третій статті 127, частині першій статті 131
Конституції України ( 254к/96-ВР ), якими не передбачено
здійснення Вищою радою юстиції таких повноважень, а також
суперечать частині другій статті 6, частині другій статті 8,
частині другій статті 19 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ).
Розглядаючи наведені конституційні та законодавчі норми,
Конституційний Суд України враховує те, що Вища рада юстиції та
Вища кваліфікаційна комісія суддів України є незалежними органами,
відповідальними за формування належного суддівського корпусу
держави.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) до відання Вищої ради юстиції належить
розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної
відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів. Саме це
повноваження дістало розвиток в частинах першій, другій, третій,
четвертій, шостій статті 89 Закону N 2453 ( 2453-17 ) і
відповідних змінах до Закону N 22 ( 22/98-ВР ), якими унормовано
механізм оскарження суддями місцевих і апеляційних судів до Вищої
ради юстиції рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України
про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Отже,
вказане повноваження Вищої ради юстиції випливає з її
конституційного статусу.
Крім того, до відання Вищої ради юстиції згідно з
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) належить внесення подання про
призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад (пункт
1 частини першої статті 131) ( 254к/96-ВР ). Реалізація
зазначеного конституційного положення не може бути здійснена
механічно, без використання спеціальних повноважень, що випливають
зі статусу цього конституційного органу, визначеного не тільки
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), а й Законом N 22
( 22/98-ВР ). Зокрема, у частині другій статті 1 Закону N 22
( 22/98-ВР ) передбачено, що Вища рада юстиції є колегіальним,
незалежним органом, відповідальним за формування
високопрофесійного суддівського корпусу, здатного кваліфіковано,
сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній
основі. Виходячи з цього наділення Вищої ради юстиції
повноваженнями щодо розгляду скарг кандидата на посаду судді
стосовно результатів кваліфікаційного іспиту і судді на рішення
Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про відмову в
рекомендуванні кандидата для обрання на посаду судді безстроково
Конституційний Суд України розцінює як унормування на
законодавчому рівні процедури в межах компетенції цього органу.
Зі змісту статті 29 Закону N 22 ( 22/98-ВР ) вбачається, що
надходження до Вищої ради юстиції рекомендації Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України не є безумовною підставою
для прийняття Вищою радою юстиції рішення про внесення подання про
призначення суддею відповідного кандидата на посаду судді. Вища
рада юстиції здійснює перевірку даних, які встановлюються під час
складення кандидатом на посаду судді кваліфікаційного іспиту. За
результатами перевірки, незважаючи на наявність рекомендації Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України, Вища рада юстиції може і
не погодитися з таким рішенням.
У частині другій статті 77 Закону N 2453 ( 2453-17 ) також
передбачена можливість оскарження рішення Вищої кваліфікаційної
комісії суддів України про відмову у рекомендуванні кандидата для
обрання на посаду судді безстроково до Вищої ради юстиції.
Конституційний Суд України вважає, що повноваження Вищої ради
юстиції стосовно розгляду скарг про відмову в рекомендуванні
кандидата для обрання на посаду судді безстроково є такими, що
випливають з її конституційного статусу (пункт 1 частини першої
статті 131 Основного Закону України) ( 254к/96-ВР ).
Таким чином, положення частини десятої статті 70, частин
другої, третьої статті 77, частин першої, другої, третьої,
четвертої, шостої статті 89, частини п'ятої статті 97 Закону
N 2453 ( 2453-17 ) є такими, що не суперечать вимогам частини
другої статті 8, частини другої статті 19, частини третьої статті
127, частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Положення пунктів 6-1, 6-2 частини першої статті 27,
статті 29-2 Закону N 22 ( 22/98-ВР ), що встановлюють процедуру
оскарження рішень Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до
Вищої ради юстиції, розвивають або доповнюють положення Закону
N 2453 ( 2453-17 ), тому з наведених підстав вони відповідають
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
4. Суб'єкт права на конституційне подання звертається також з
клопотанням визнати неконституційними положення частини другої
статті 20, пункту 3 частини шостої статті 122 Закону N 2453
( 2453-17 ), пункту 1-1 частини першої статті 3, пунктів 2-1, 2-2
частини першої статті 27, статей 29-1, 32-1 Закону України N 22
( 22/98-ВР ), у яких закріплено повноваження Вищої ради юстиції
призначати суддів на адміністративні посади в судах та звільняти
їх з цих посад.
За Законом України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) у конституційному поданні має зазначатися правове
обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового акта або
його окремих положень; предметом розгляду Конституційного Суду
України може бути конституційне подання, в якому викладаються
аргументи і стверджується про неконституційність законів, інших
правових актів Верховної Ради України, актів Президента України,
актів Кабінету Міністрів України (пункт 4 частини другої статті
39, частина перша статті 71) ( 422/96-ВР ).
Аналіз конституційного подання свідчить про те, що правового
обґрунтування тверджень щодо неконституційності оспорюваних
положень Закону N 2453 ( 2453-17 ) не наведено. Отже, є підстави
для припинення конституційного провадження в цій частині згідно з
пунктом 2 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання
вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), а також
параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду України
( v001z710-97 ).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150,
частинами першою, другою статті 152, статтею 153 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), статтями 39, 51, 61, 63, 65, 70, 71, 73
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
параграфом 51 Регламенту Конституційного Суду України
( v001z710-97 ), Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення Закону України "Про
судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI
( 2453-17 ), а саме:
- частини першої статті 19 щодо права Президента України
ліквідовувати суди загальної юрисдикції;
- частини четвертої статті 19 щодо наділення Державної
судової адміністрації України повноваженням визначати кількість
суддів у суді;
- частини шостої статті 79, за якими у разі неодержання
кандидатом, який обирається на посаду судді безстроково, кількості
голосів, визначеної цим законом ( 2453-17 ), Верховна Рада України
знову проводить голосування;
- частини першої статті 80 щодо надання Президенту України
права переведення судді, обраного безстроково, з одного суду до
іншого суду того самого рівня і спеціалізації;
- частини п'ятої статті 111 щодо проведення повторного
голосування у разі неодержання кількості голосів народних
депутатів України, передбачених цим законом, стосовно звільнення з
посади судді, обраного безстроково, а також
- частини десятої статті 70, частин другої, третьої статті
77, частин першої, другої, третьої, четвертої, шостої статті 89,
частини п'ятої статті 97 Закону України "Про судоустрій і статус
суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ), пунктів 6-1,
6-2 частини першої статті 27, статті 29-2 Закону України "Про Вищу
раду юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР ( 22/98-ВР ) (у
редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від
7 липня 2010 року N 2453-VI) ( 2453-17 ) щодо надання повноважень
Вищій раді юстиції переглядати та скасовувати рішення Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України стосовно встановлення
результатів кваліфікаційного іспиту кандидата на посаду судді, про
відмову в рекомендуванні кандидата для обрання на посаду судді
безстроково, про притягнення судді до дисциплінарної
відповідальності.
2. Припинити конституційне провадження у справі щодо
перевірки на відповідність Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційність) положень частини другої статті 20, пункту 3
частини шостої статті 122 Закону України "Про судоустрій і статус
суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ), пункту 1-1
частини першої статті 3, пунктів 2-1, 2-2 частини першої
статті 27, статей 29-1, 32-1 Закону України "Про Вищу раду
юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР ( 22/98-ВР ) з
наступними змінами, у яких закріплено повноваження Вищої ради
юстиції призначати суддів на адміністративні посади в судах та
звільняти їх з цих посад, на підставі пункту 2 статті 45 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ).
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

ОКРЕМА ДУМКА
судді Конституційного Суду України Шишкіна В.І.
стосовно Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
54 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності)
окремих положень законів України "Про судоустрій
і статус суддів" ( 2453-17 ), "Про Вищу раду юстиції"
( 22/98-ВР ) (справа про повноваження державних органів
у сфері судоустрою)

Конституційний Суд України у Рішенні від 21 червня 2011 року
N 7-рп/2011 (далі - Рішення) визнав такими, що відповідають
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є конституційними), положення,
зокрема:
- частини першої статті 19 Закону України "Про судоустрій і
статус суддів" від 7 липня 2010 року N 2453-VI ( 2453-17 ) (далі -
Закон N 2453) щодо права Президента України ліквідовувати суди
загальної юрисдикції;
- пунктів 6-1, 6-2 частини першої статті 27, статті 29-2
Закону України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року
N 22/98-ВР ( 22/98-ВР ) відповідно до змін, що внесені на підставі
підпункту 3.11 пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону
N 2453 ( 2453-17 ), щодо надання повноважень Вищій раді юстиції
переглядати та скасовувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії
суддів України стосовно встановлення результатів кваліфікаційного
іспиту кандидата на посаду судді, про відмову в рекомендуванні
кандидата для обрання на посаду судді безстроково.
Згідно зі статтею 64 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) висловлюю окрему думку, стосовно Рішення.
1. Відповідно до положень частини першої статті 106 Основного
Закону України ( 254к/96-ВР ) лише Конституція України
( 254к/96-ВР ) визначає повноваження Президента України. Таку
позицію Конституційний Суд України неодноразово зазначав у своїх
рішеннях, зауважуючи, що:
- "повноваження Президента України вичерпно визначені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ), а це унеможливлює прийняття
законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та
обов'язки)" (абзац тринадцятий пункту 2 мотивувальної частини
Рішення від 10 квітня 2003 року N 7-рп/2003) ( v007p710-03 );
- "повноваження Верховної Ради України, як і повноваження
Президента України, визначаються Конституцією України"
( 254к/96-ВР ) (абзац другий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної
частини Рішення від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004)
( v009p710-04 ).
Аналогічної концепції дотримувався Конституційний Суд України
в Рішенні від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ), де
визнав неконституційним положення Закону України "Про судоустрій
України" від 7 лютого 2002 року N 3018-III ( 3018-14 ) (далі -
Закон N 3018), відповідно до якого голова суду, заступник голови
суду призначаються на посаду Президентом України (пункти 5, 6
мотивувальної частини, пункт 1 резолютивної частини)
( v001p710-07 ).
В Конституції України ( 254к/96-ВР ) містяться приписи, що
стосуються повноважень Президента України (статті 106, 107, 128,
131 ( 254к/96-ВР ) тощо). За своєю юридико-граматичною
конструкцією зміст норми щодо утворення судів (пункт 23 частини
першої статті 106 Конституції України) ( 254к/96-ВР ) викладено в
імперативній формі, що не дає підстав для її довільної
інтерпретації. У тексті вказаної норми словосполучення "у
визначеному законом порядку" лише означає, що законодавець має
унормувати послідовність дій і перелік суб'єктів, які в них
задіяні, саме щодо утворення судів, а не їх ліквідації.
У Рішенні фактично значно ширше трактується зазначене
положення, за яким припис про утворення судів охоплює не тільки
організаційну появу судової установи, але й її ліквідацію. Тобто
Конституційний Суд України погодився з підходом законодавця щодо
наділення Президента України додатковими повноваженнями, що є
сумнівним виходячи з припису пункту 23 частини першої статті 106
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
2. Вища рада юстиції як державний орган може діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та законами України.
У статті 131 Основного Закону України ( 254к/96-ВР )
визначені предмети відання Вищої ради юстиції. Конституційний Суд
України у рішеннях від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001
( v014p710-01 ), від 21 травня 2002 року N 9-рп/2002
( v009p710-02 ) зазначав, що правовий статус Вищої ради юстиції і
обсяг її конституційно-предметних повноважень визначено Основним
Законом України ( 254к/96-ВР ).
Про таке повноваження Вищої ради юстиції, як розгляд скарг на
акти чи дії інших органів, вказано у пункті 3 частини першої
статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ). Це повноваження
стосується лише розгляду скарг на рішення про притягнення до
дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих
судів, а також прокурорів.
Саме такого підходу щодо розуміння і виконання положень
статті 131 Основного Закону України ( 254к/96-ВР ) дотримувався
законодавець, приймаючи у 2002 році Закон N 3018 ( 3018-14 ),
оскільки диференційовано зазначав, що рішення Вищої
кваліфікаційної комісії суддів України з питань кваліфікаційної
атестації може бути оскаржено до суду (частина шоста статті 95)
( 3018-14 ), а рішення будь-якої із кваліфікаційних комісій суддів
про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності може бути
оскаржено до Вищої ради юстиції (стаття 101) ( 3018-14 ).
Посилання в Рішенні на те, що встановлення вказаними змінами
повноважень Вищої ради юстиції розглядати скарги на результати
діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо
оцінювання кваліфікації суддів і кандидатів на посаду суддів, яке
нібито випливає із пункту 1 частини першої статті 131 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), не підкріплене змістом цієї норми.
По-перше, Вища рада юстиції за змістом наведеної конституційної
норми взагалі не має відношення до суддів, яких рекомендовано
обирати безстроково. На цьому спеціально акцентував увагу
Конституційний Суд України в Рішенні від 16 жовтня 2001 року
N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) (пункти 4, 5, 6 мотивувальної
частини). По-друге, Вища рада юстиції за результатами розгляду
рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України лише
вирішує питання про внесення подання про призначення кандидата на
посаду судді вперше, а не перевіряє скарги на її дії у сфері
кваліфікаційного атестування.
Зміна Законом N 2453 ( 2453-17 ) раніше встановленого порядку
розгляду скарг в сфері перевірки кваліфікації суддів і кандидатів
на посаду суддів є спотворенням приписів статті 131 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) і Конституційний Суд України мав би на це
реагувати у відповідний спосіб, зокрема ґрунтуючись на правових
позиціях своїх рішень.

Суддя Конституційного Суду України В.І.ШИШКІН

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »