Документ v0021700-16, поточна редакція — Прийняття від 31.10.2016

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

31.10.2016  № 21

Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 Цивільного процесуального кодексу України частині п'ятій статті 124, частині першій статті 127, частині четвертій статті 129 Конституції України

Голова Верховного Суду України Романюк Я. М. уніс на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання про прийняття рішення стосовно звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності положень частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Підставою для цього подання стали ухвали Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 7 жовтня 2016 року № 180/1767/16-ц та № 180/1787/16-ц і звернення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року № 01-09/346/2016/К-301, Дарницького районного суду м. Києва від 28 вересня 2016 року № б/н, Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 6 жовтня 2016 року № 6/117/2016, Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 7 жовтня 2016 року № 576/2038/16-ц/9597/2016 про звернення до Верховного Суду України для вирішення питання про внесення до Конституційного Суду України зазначеного подання.

Пленум Верховного Суду України дійшов висновку щодо відсутності обґрунтованих підстав для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням для вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 ЦПК України з огляду на нижченаведене.

У вказаних ухвалах та зверненнях судів зазначено, що 2 червня 2016 року Верховна Рада України прийняла закони України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" (№ 1401-VIII) та "Про судоустрій і статус суддів" (№ 1402-VIII), які набрали чинності з 30 вересня 2016 року. Положення вказаних законів містять низку новел для українського законодавства у сфері судоустрою, зокрема, в них не передбачено інституту народних засідателів, а закріплено, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю присяжних (частина перша статті 15 згаданого Закону № 1402-VIII).

Натомість положення ЦПК України передбачають необхідність розгляду справ за участю народних засідателів (частина четверта статті 234). Тобто з 30 вересня 2016 року створилася прогалина у законодавстві, що призвело до блокування правосуддя через неможливість розгляду цивільних справ щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; усиновлення; надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; примусової госпіталізації до протитуберкульозного закладу.

Згідно з пунктом 1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України. Це саме стосується і набуття чинності законом про внесення змін до Конституції України. Таким чином, положення частини другої статті 18 та частини четвертої статті 234 ЦПК України фактично втратили чинність після набуття чинності вказаним Законом № 1401-VIII як такі, що не ґрунтуються на положеннях чинної Конституції, у зв'язку з чим не можуть бути предметом розгляду Конституційного Суду України.

Отже, положення частини другої статті 18 і частини четвертої статті 234 ЦПК України, з приводу конституційності яких звернулися Марганецький міський суд Дніпропетровської області, Шевченківський районний суд м. Києва, Дарницький районний суд м. Києва, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області та Глухівський міськрайонний суд Сумської області, на сьогодні є фактично не чинними.

Статтею 82 Закону України від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР "Про Конституційний Суд України" визначено підстави для порушення питання про відкриття конституційного провадження у справі щодо відповідності норм чинного законодавства принципам і нормам Конституції України стосовно прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 14 листопада 2001 року № 15-рп/2001, юрисдикція цього Суду поширюється на чинні нормативно-правові акти.

Таким чином, спеціальний закон, відповідно до якого здійснюється конституційне судочинство, не передбачає підстав для відкриття провадження та розгляду справи за конституційним поданням, яке ґрунтується на нечинних нормах, що унеможливлює звернення Верховного Суду України з відповідним конституційним поданням.

Пленум Верховного Суду України зазначає, що з метою приведення положень ЦПК України у відповідність до Конституції України необхідно внести відповідні зміни в законодавство, що є виключною компетенцією Верховної Ради України та не належить до повноважень Конституційного Суду України (стаття 13 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 38, пунктом 5 частини другої статті 46 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (із змінами), окремими положеннями пункту 7 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" у взаємозв'язку з положеннями підпункту 3 абзацу першого пункту 16-1 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, статтями 39, 40, 71 і 82 Закону України "Про Конституційний Суд України", Пленум Верховного Суду України ПОСТАНОВЛЯЄ:

Визнати, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 Цивільного процесуального кодексу України відсутні.

Голова
Верховного Суду України


Я.М. Романюк

Секретар Пленуму
Верховного Суду України


М.І. Гриців

{Текст взято з сайту Верховного Суду http://www.scourt.gov.ua}



вгору