Про судову практику у справах про злочини проти власності
Верховний Суд; Постанова від 06.11.200910
Документ v0010700-09, поточна редакція — Прийняття від 06.11.2009
 

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
06.11.2009 N 10

Про судову практику у справах
про злочини проти власності

З метою реалізації конституційних гарантій захисту всіх форм
власності від злочинних посягань, однакового та правильного
застосування судами законодавства про відповідальність за злочини
проти власності, запобігання судових помилок при розгляді справ
цієї категорії Пленум Верховного Суду України
П О С Т А Н О В Л Я Є дати судам такі роз'яснення:
1. Звернути увагу, що у справах про злочини проти власності
суди зобов'язані як установлювати вину підсудних і призначати їм
необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових
злочинів покарання, так і вживати передбачені законом заходи для
реалізації прав потерпілих на відшкодування заподіяної шкоди.
2. Предметом злочинів проти власності є майно, яке має певну
вартість і є чужим для винної особи: речі (рухомі й нерухомі),
грошові кошти, цінні метали, цінні папери тощо, а також право на
майно та дії майнового характеру, електрична та теплова енергія.
Якщо за викрадення, заволодіння, привласнення, знищення,
пошкодження та інші діяння щодо певного майна, предметів або
засобів (наприклад, вогнепальна зброя, наркотичні засоби,
психотропні речовини, прекурсори, радіоактивні матеріали тощо)
відповідальність передбачено за статтями, які містяться в інших
розділах Особливої частини Кримінального кодексу України
( 2341-14 ) (далі - КК), то такі діяння мають кваліфікуватися за
цими статтями і додаткової кваліфікації за відповідними
статтями розділу VI Особливої частини КК ( 2341-14 ) не
потребують.
3. Крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення,
здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для
потерпілого чи інших осіб.
Грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності
потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер
дій винної особи, яка у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені
і оцінюються як викрадення.
Розрізняючи крадіжку і грабіж, слід виходити зі спрямованості
умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий
характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення
належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно
здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності
сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не
можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні).
Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у
присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про
це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли
викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно,
але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість
усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність,
стан сп'яніння).
4. Крадіжку і грабіж потрібно вважати закінченими з моменту,
коли винна особа вилучила майно і мала реальну можливість
розпоряджатися чи користуватися ним.
Якщо особа, котра протиправно заволоділа майном, такої
реальної можливості не мала, її дії слід розглядати залежно від
обставин справи як закінчений чи незакінчений замах на вчинення
відповідного злочину. Закінченим замахом на крадіжку є дії особи,
яка викрала майно, але одразу була викрита.
Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими
особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою
заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а в разі
застосування насильства чи висловлювання погрози його
застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як
грабіж чи розбій.
Коли винна особа вже отримала реальну можливість
розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але
застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не
можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством. Залежно від
способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або
грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий
склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості
наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
5. Під насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров'я
потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого
тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу
здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення
інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне
позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя
чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені
під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою статті 186
КК ( 2341-14 ) і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК
( 2341-14 ) не потребують.
6. Розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК)
( 2341-14 ) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний
із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або
з погрозою застосування такого насильства.
Під нападом за статтею 187 КК ( 2341-14 ) слід розуміти
умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом
застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в
частині першій цієї статті.
Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із
застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я
особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно
від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.
7. Крадіжка, грабіж або розбій, поєднані з незаконним
проникненням до житла, іншого приміщення чи сховища,
кваліфікуються відповідно за частиною третьою статті 185, частиною
третьою статті 186, частиною третьою статті 187 КК ( 2341-14 ).
Додатково за статтею 162 КК ( 2341-14 ) такі дії кваліфікувати не
потрібно.
Якщо незаконне проникнення до житла, іншого приміщення чи
сховища поєднане зі вчиненням крадіжки, кримінальну
відповідальність за яку з огляду на вартість викраденого законом
не передбачено, вчинене належить кваліфікувати за статтею 162 КК
( 2341-14 ).
8. Відповідно до статті 189 КК ( 2341-14 ) вимагання полягає
у незаконній вимозі передати чуже майно чи право на майно або
вчинити будь-які дії майнового характеру з погрозою насильства над
потерпілим чи його близькими родичами, обмежити права, свободи або
законні інтереси цих осіб, пошкодити чи знищити їхнє майно або
майно, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або
розголосити відомості, які потерпілий чи його близькі родичі
бажають зберегти в таємниці.
Погроза при вимаганні може стосуватись як самого потерпілого,
так і його близьких родичів. Близькими родичами відповідно до
пункту 11 статті 32 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1001-05 ) (далі - КПК) є батьки, дружина, діти, рідні брати і
сестри, дід, баба, внуки.
Вимагання є закінченим злочином з моменту пред'явлення
вимоги, поєднаної з вказаними погрозами, насильством, пошкодженням
чи знищенням майна незалежно від досягнення поставленої винною
особою мети.
9. Небезпечне для життя чи здоров'я насильство (стаття 187,
частина третя статті 189 КК) ( 2341-14 ) - це умисне заподіяння
потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило
короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності,
середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші
насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були
небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них
слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати
свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию,
скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних
знарядь тощо.
10. Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних
засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з
метою заволодіння його майном потрібно розглядати як насильство і
залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи
не було, кваліфікувати такі дії за частиною другою статті 186 КК
( 2341-14 ) або за відповідною частиною статті 187 КК ( 2341-14 ).
Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи
здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого
тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я
або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжкого
тілесного ушкодження, вчинене належить кваліфікувати як розбій
лише за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння
будь-якого із цих наслідків.
Вказане стосується і випадків застосування наркотичних
засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів)
під час вимагання.
11. Умисне заподіяння у процесі розбою чи вимагання легкого
тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я
або незначну втрату працездатності, а також середньої тяжкості
тілесного ушкодження, незаконне позбавлення волі, вчинене
способом, небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, завдання
побоїв, що мало характер мордування, охоплюються статтею 187 або
189 КК ( 2341-14 ) і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК
( 2341-14 ), що передбачають відповідальність за злочини проти
здоров'я, не потребують.
Умисне або необережне заподіяння у процесі розбою чи
вимагання тяжкого тілесного ушкодження охоплюється статтею 187 та
частиною четвертою статті 189 КК ( 2341-14 ) і додаткової
кваліфікації за статтею 121 чи за статтею 128 КК ( 2341-14 ) не
потребує.
Якщо під час розбою чи вимагання було умисно заподіяно тяжке
тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого,
або останнього було умисно вбито, дії винної особи належить
кваліфікувати за сукупністю злочинів - за частиною четвертою
статті 187 чи статтею 189 КК ( 2341-14 ) і частиною другою
статті 121 або пунктом 6 частини другої статті 115 КК ( 2341-14 ).
Заподіяння потерпілому смерті під час розбою чи вимагання з
необережності слід кваліфікувати за сукупністю злочинів - за
відповідною частиною статті 187 чи 189 та статтею 119 КК
( 2341-14 ).
У разі вчинення розбою бандою при кваліфікації дій членів
банди судам слід керуватися роз'ясненнями, що містяться в
постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року
N 13 ( v0013700-05 ) "Про практику розгляду судами кримінальних
справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями".
12. Погроза застосування насильства при розбої полягає в
залякуванні негайним застосуванням фізичного насильства,
небезпечного для життя і здоров'я потерпілого (погроза вбити,
заподіяти тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження, легке
тілесне ушкодження з розладом здоров'я чи незначною втратою
працездатності, або вчинити певні дії, що у конкретній ситуації
можуть спричинити такі наслідки), а при грабежі - насильства, що
не є небезпечним для його життя чи здоров'я.
Погроза при вимаганні має місце тоді, коли винна особа,
висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією
зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо
він протидіятиме винній особі або не виконає її вимог, то ця
погроза буде реалізована. Це стосується і випадків, коли винна
особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не
можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсована зброя,
макет зброї тощо), але потерпілий сприймає ці предмети як такі, що
являють собою небезпеку для життя чи здоров'я. Така погроза може
стосуватись як потерпілого, так і його близьких родичів і завжди
містить у собі вимогу майнового характеру щодо передачі майна в
майбутньому.
Якщо винна особа при вимаганні погрожувала потерпілому
позбавленням життя або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження,
то її дії за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить
кваліфікувати за частиною другою статті 189 КК ( 2341-14 ).
Погроза вчинити вбивство, висловлена під час розбою чи
вимагання, повністю охоплюється диспозиціями статті 187 та
частини другої статті 189 КК ( 2341-14 ) і додаткової кваліфікації
за статтею 129 КК ( 2341-14 ) не потребує.
При розмежуванні вимагання і грабежу чи розбою слід виходити
з того, що при грабежі та розбої насильство або погроза його
застосування спрямовані на заволодіння майном у момент їх
застосування. При цьому погроза являє собою такі дії чи
висловлювання, які виражають намір застосувати насильство негайно.
Дії, що полягають у насильстві або в погрозі його застосування,
спрямовані на одержання майна в майбутньому, а також вимогу
передати майно, поєднану з погрозою застосувати насильство до
потерпілого або його близьких родичів у майбутньому, слід
кваліфікувати як вимагання.
Якщо погроза насильства або саме насильство були застосовані
з метою заволодіння майном потерпілого в момент нападу, але у
зв'язку з відсутністю у нього майна винна особа пред'явила вимогу
передати його в майбутньому, такі дії належить кваліфікувати
залежно від характеру погроз чи насильства як розбій чи як замах
на грабіж та за відповідною частиною статті 189 КК ( 2341-14 ) (за
наявності складу злочину).
13. Під відомостями, які потерпілий чи його близькі родичі
бажають зберегти в таємниці, слід розуміти такі дійсні чи вигадані
дані про них, їхні дії та дії, вчинені щодо них, розголошення яких
із будь-яких міркувань є для них небажаним. До таких відомостей,
зокрема, можуть належати дані про інтимні сторони життя,
захворювання, аморальні вчинки, злочинну діяльність тощо. Погроза
розголосити вказані відомості означає можливість повідомити про
них будь-яким способом хоча б одній особі, якій вони не були
відомі, тоді як потерпілі особи бажали зберегти їх у таємниці.
Реалізація таких погроз під час вимагання не охоплюється
статтею 189 КК ( 2341-14 ). Якщо самі по собі такі дії утворюють
склад злочину (наприклад, передбаченого статтею 163 чи 168 КК)
( 2341-14 ), то вони підлягають окремій кваліфікації.
14. Погроза пошкодити чи знищити майно має місце лише тоді,
коли вона стосується майна, що належить потерпілому чи його
близьким родичам, або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під
охороною.
Умисне знищення або пошкодження такого майна під час
вимагання повністю охоплюється частиною другою, третьою або
четвертою статті 189 КК ( 2341-14 ), крім випадків його знищення
чи пошкодження шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним
способом, яке за наявності до того підстав додатково
кваліфікується за частиною другою статті 194 КК ( 2341-14 ).
15. При розмежуванні вимагання і злочину, передбаченого
статтею 206 КК ( 2341-14 ) (протидія законній господарській
діяльності), чи злочину, передбаченого статтею 355 КК ( 2341-14 )
(примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових
зобов'язань), треба виходити з того, що при вимаганні винна особа
керується корисливим умислом на заволодіння не належним їй майном
чи правом на таке майно або бажає вчинення на її користь дій
майнового характеру.
Якщо винна особа, застосовуючи відповідні погрози чи
насильство, таким умислом не керується, а має на меті примусити
потерпілого припинити займатися господарською діяльністю чи
обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладеної угоди,
виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або
обмежити законні права чи інтереси того, хто займається
господарською діяльністю, вчинене потрібно розглядати як протидію
законній господарській діяльності і кваліфікувати, залежно від
обставин за відповідною частиною статті 206 КК ( 2341-14 ).
Застосування погроз чи насильства без такого умислу з метою
примусити потерпілого до виконання чи невиконання
цивільно-правового зобов'язання належить кваліфікувати за
відповідною частиною статті 355 КК ( 2341-14 ). При цьому слід
мати на увазі, що відповідальність за цією статтею може наставати
лише тоді, коли особу примушують до виконання (невиконання)
існуючого зобов'язання, що виникло на підставах, передбачених
чинним законодавством. Предметом такого зобов'язання можуть бути
гроші, майно, послуги, результати творчості тощо.
Вимога виконати (не виконати) зобов'язання, що виникло на
підставах, не передбачених чинним законодавством, або неіснуюче
зобов'язання, або зобов'язання з невизначеним предметом, а так
само використання факту існуючого зобов'язання для заволодіння
майном, правом на майно або для вчинення дій майнового характеру,
які ним не передбачені, належить кваліфікувати як вимагання.
Не є вимаганням (стаття 189 КК) ( 2341-14 ) примушування
особи до оплати (вимоги оплати) наданих їй за угодою чи
домовленістю послуг, наприклад: з перевезення особи чи майна,
оплати переданого особі майна чи виконаних на її користь робіт
тощо. Такі дії за наявності для того підстав мають кваліфікуватись
як примушування до виконання цивільно-правового зобов'язання.
16. Викрадення електричної або теплової енергії шляхом її
самовільного використання утворює склад злочину, передбаченого
статтею 188-1 КК ( 2341-14 ), якщо такими діями завдано значної
шкоди. Згідно з приміткою до цієї статті шкода визнається значною,
якщо вона у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум
доходів громадян, а в великих розмірах - якщо вона у
двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян, і визначається за методиками,
встановленими компетентними органами.
Самовільним вважається використання електричної або теплової
енергії без приладів обліку у випадку, коли використання таких
приладів є обов'язковим, що визначається відповідними законами,
правилами та договорами про користування електричною або тепловою
енергією.
Умисне пошкодження приладів обліку передбачає приведення
таких приладів у стан, який виключає їх повноцінне використання за
цільовим призначенням і забезпечує не контрольоване такими
приладами (без обліку чи з неповним обліком) використання
(споживання) електричної чи теплової енергії (наприклад,
розбирання окремих елементів приладів обліку, руйнування їх
окремих частин тощо).
Іншими способами викрадення електричної або теплової енергії
є самовільне підключення до електричної чи теплової мережі, у
результаті якого енергія споживається без укладення договору про
її споживання, або підключення з порушенням встановлених правил
користування енергією; втручання в роботу технічних засобів
передачі та розподілу енергії тощо.
17. Відповідно до статті 190 КК ( 2341-14 ) шахрайство - це
заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом
обману чи зловживання довірою.
Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або
приховування певних обставин) чи зловживання довірою
(недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві
застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого
впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або
права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна
передача потерпілим майна чи права на нього.
Слід мати на увазі, що коли потерпіла особа через вік,
фізичні чи психічні вади або інші обставини не могла правильно
оцінювати і розуміти зміст, характер і значення своїх дій або
керувати ними, передачу нею майна чи права на нього не можна
вважати добровільною.
Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись
чужою помилкою, виникненню якої вона не сприяла, та за відсутності
змови з особою, яка ввела потерпілого в оману, вчинене не може
розглядатись як шахрайство. За певних обставин (наприклад, коли
майно має особливу історичну, наукову, художню чи культурну
цінність) такі дії можуть бути кваліфіковані за статтею 193 КК
( 2341-14 ).
Якщо обман або зловживання довірою були лише способом
отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося
таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Такі дії слід
кваліфікувати відповідно як крадіжку, грабіж або розбій.
18. Отримання майна з умовою виконання якого-небудь
зобов'язання може бути кваліфіковане як шахрайство лише в тому
разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала на
меті його привласнити, не виконуючи зобов'язання. Зокрема, якщо
винна особа отримує від іншої особи гроші чи цінності нібито для
передачі службовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а
привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство.
Якщо при цьому винна особа схилила певну особу до замаху на
давання хабара, її дії слід кваліфікувати також за відповідною
частиною статті 15 та відповідною частиною статті 369 КК
( 2341-14 ) з посиланням на частину четверту статті 27 КК
( 2341-14 ).
19. Якщо обман чи зловживання довірою при шахрайстві
полягають у вчиненні іншого злочину, дії винної особи належить
кваліфікувати за відповідною частиною статті 190 КК ( 2341-14 ) і
статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. Зокрема,
самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової
особи, викрадення, привласнення, пошкодження та підроблення
документів, штампів і печаток з метою подальшого їх використання
при шахрайстві, використання при шахрайстві завідомо підробленого
документа, а також зловживання владою чи службовим становищем
потребують додаткової кваліфікації відповідно за статтями 353,
357, 358 та 364 КК ( 2341-14 ).
Окремої кваліфікації за статтею 290 КК ( 2341-14 ) при
шахрайстві потребують також дії винної особи, яка знищила,
підробила або замінила номери вузлів та агрегатів транспортного
засобу.
Разом із тим, шахрайство, вчинене шляхом незаконних операцій
з використанням електронно-обчислювальної техніки, має
кваліфікуватися за частиною третьою статті 190 КК ( 2341-14 ) і
додаткової кваліфікації не потребує.
20. Відповідно до пункту 1 примітки до статті 185 КК
( 2341-14 ) повторним у статтях 185, 186 та 189-191 КК ( 2341-14 )
визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який
із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК
( 2341-14 ). За змістом частини другої статті 187 КК ( 2341-14 )
розбій вважається повторним, якщо його вчинено особою, яка раніше
вчинила розбій або бандитизм. Відповідно до частини другої
статті 188-1 КК ( 2341-14 ) викрадення електричної або теплової
енергії шляхом її самовільного використання слід кваліфікувати за
ознакою повторного вчинення лише тоді, коли воно було вчинене
після такого самого злочину.
Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин
особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо
судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято в
установленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового
злочину минули строки давності притягнення особи до кримінальної
відповідальності за раніше вчинений злочин.
У разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин
за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за
частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені
повторно - за іншими частинами відповідних статей КК ( 2341-14 ).
Неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння
ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та
із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на
заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один
продовжуваний злочин.
21. У разі вчинення винною особою декількох злочинів проти
власності, одні з яких були закінченими, а інші - ні, незакінчені
злочини мають бути кваліфіковані окремо з посиланням на частину
першу статті 14 КК ( 2341-14 ) або відповідну частину статті 15 КК
( 2341-14 ).
Якщо винна особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем,
а інших - організатором, підбурювачем чи пособником, то такі
злочини слід також кваліфікувати окремо з посиланням на відповідну
частину статті 27 КК ( 2341-14 ).
22. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої
кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи
сховище, суди повинні мати на увазі таке.
Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід
розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із
застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання;
шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за
допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти
майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища.
Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої
кваліфікуючої ознаки суди повинні з'ясовувати, з якою метою особа
опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї
виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна
розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи
сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час
перебування в цьому приміщенні.
Якщо дії, розпочаті як крадіжка, поєднана з проникненням у
житло, інше приміщення чи сховище, переросли в грабіж чи розбій,
вчинене слід кваліфікувати відповідно за частиною третьою
статті 186 КК ( 2341-14 ) або частиною третьою статті 187 КК
( 2341-14 ).
Під житлом потрібно розуміти приміщення, призначене для
постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира,
дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються також ті його
частини, в яких може зберігатися майно (балкон, веранда, комора
тощо), за винятком господарських приміщень, не пов'язаних
безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).
Поняття "інше приміщення" включає різноманітні постійні,
тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди,
призначені для розміщення людей або матеріальних цінностей
(виробниче або службове приміщення підприємства, установи чи
організації, гараж, інша будівля господарського призначення,
відокремлена від житлових будівель, тощо).
Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію,
відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних
цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх
осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також
залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища
тощо.
Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не
охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є
вільним, а також та, що була відведена та використовується для
вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле
тощо).
23. У статті 191 КК ( 2341-14 ) передбачено відповідальність
за три форми вчинення злочину - привласнення, розтрату або
заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем. Вони
характеризуються умисним протиправним і безоплатним оберненням
чужого майна на свою користь чи на користь іншої особи.
Предметом привласнення та розтрати є лише те чуже майно, яке
було ввірене винній особі чи перебувало в її законному віданні,
тобто таке майно, що знаходилося в неї на законних підставах і
стосовно якого вона здійснювала повноваження щодо розпорядження,
управління, доставки використання або зберігання тощо. При
привласненні ці повноваження використовуються для обернення винною
особою майна на свою користь, а при розтраті - на користь інших
осіб, зокрема це може бути відчуження майна іншим особам для
споживання, як подарунок чи товар, в обмін на інше майно тощо.
Заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовим
становищем полягає в незаконному оберненні чужого майна на свою
користь або на користь інших осіб з використанням службовою особою
свого службового становища всупереч інтересам служби.
Суб'єктом привласнення, розтрати або заволодіння чужим майном
шляхом зловживання службової особи своїм службовим становищем
(частина друга статті 191 КК) ( 2341-14 ) може бути лише службова
особа. Вирішуючи питання, чи є та або інша особа службовою,
належить керуватися правилами, викладеними в пунктах 1 і 2
примітки до статті 364 КК ( 2341-14 ).
24. Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою
осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб'єктами
цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне
вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено,
зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння,
що повністю чи частково утворює об'єктивну сторону складу злочину.
При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник
виконує певну роль у вчиненні злочину.
Відповідно до статті 26 КК ( 2341-14 ) співучастю у злочині є
умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні
умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили
злочин, лише одна особа є суб'єктом злочину, а решта осіб
унаслідок неосудності або у зв'язку з недосягненням віку, з якого
може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не
можуть бути суб'єктами злочину, дії винної особи, яка за таких
обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна
розглядати як вчинення злочину групою осіб.
Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити
крадіжку чи грабіж, а один з її учасників застосував або
погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи
здоров'я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати
як розбій, а дії інших осіб - відповідно як крадіжку чи грабіж за
умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства
або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.
Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні
злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або
усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками,
а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи
засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті
злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином
сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть
у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину п'яту
статті 27 КК ( 2341-14 ).
25. Розмір майна, яким заволоділа винна особа в результаті
вчинення відповідного злочину, визначається лише вартістю цього
майна, яка виражається у грошовій оцінці. Вартість викраденого
майна визначається за роздрібними (закупівельними) цінами, що
існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування
завданих злочином збитків - за відповідними цінами на час
вирішення справи в суді. За відсутності зазначених цін на майно
його вартість може бути визначено шляхом проведення відповідної
експертизи.
Злочинне викрадення чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства,
привласнення, розтрати або заволодіння ним шляхом зловживання
службовим становищем (статті 185, 190 та 191 КК) ( 2341-14 ) слід
відрізняти від такого адміністративного правопорушення, як дрібне
викрадення чужого майна (стаття 51 Кодексу України про
адміністративні правопорушення) ( 80731-10 ).
26. Відповідно до частини першої статті 194 КК ( 2341-14 )
кримінальна відповідальність за умисне знищення або пошкодження
чужого майна настає в разі, якщо такими діями заподіяно шкоду у
великих розмірах.
При цьому слід мати на увазі, що для кваліфікації дій винної
особи за частиною другою статті 194 КК ( 2341-14 ) зазначені в ній
способи повинні мати загальнонебезпечний характер. Тому умисне
знищення або пошкодження чужого майна, яке не мало такого
характеру, не може розглядатись як кваліфікуюча ознака цього
злочину.
27. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у діях
винної особи таких кваліфікуючих ознак, як завдання злочином проти
власності значної шкоди потерпілому, вчинення таких злочинів у
великих чи особливо великих розмірах, суди мають керуватися
відповідними положеннями примітки до статті 185 КК ( 2341-14 ).
Відповідно до пункту 2 примітки до статті 185 КК ( 2341-14 )
у статтях 185, 186, 189 та 190 КК ( 2341-14 ) значна шкода
визначається за обов'язкової сукупності двох умов: врахування
матеріального становища потерпілого та розміру заподіяних йому
збитків. Під час з'ясування матеріального становища потерпілого
суди мають у кожному конкретному випадку брати до уваги такі
обставини, як соціальний стан потерпілого, його працездатність,
розмір заробітної плати та інші доходи, кількість членів сім'ї,
наявність на його утриманні малолітніх, хворих, непрацездатних
тощо. При цьому слід мати на увазі, що значною шкодою визнається
така, якою потерпілому спричинені збитки на суму від ста до
двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У великих розмірах згідно з пунктом 3 примітки до статті 185
КК ( 2341-14 ) у статтях 185-191 та 194 КК ( 2341-14 ) визнається
злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка у
двісті п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний
мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Згідно з пунктом 4 примітки до статті 185 КК ( 2341-14 ) у
статтях 185-187 та 189-191 та 194 КК ( 2341-14 ) вчиненим в
особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією
особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів
перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент
вчинення злочину.
Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна
вартість якого становить великий або особливо великий розмір, може
бути кваліфіковано як викрадення, привласнення, розтрата майна чи
заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим
становищем у великих чи особливо великих розмірах лише в тому
випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способом і за
обставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи
особливо великому розмірі. Викладене також стосується вчинення за
таких обставин вимагання, що заподіяло майнову шкоду у великих або
особливо великих розмірах. У випадках, коли умисел винного щодо
розміру мав неконкретизований характер, вчинене слід кваліфікувати
залежно від розміру фактично викраденого майна.
При вирішенні питання про кваліфікацію злочинів проти
власності судам слід ураховувати також роз'яснення, що містяться в
постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 року
N 9 ( va009700-04 ) "Про деякі питання застосування судами України
адміністративного та кримінального законодавства у зв'язку з
набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 року "Про
податок з доходів фізичних осіб".
28. Судам необхідно виконувати вимоги пункту 1 частини першої
статті 81 КПК ( 1001-05 ) про конфіскацію належних винним особам
знарядь злочину.
Знаряддями злочину у справах про злочини проти власності слід
вважати предмети чи технічні засоби, які умисно використовувалися
особою чи особами, у співучасті з якими було вчинено такий злочин.
Зокрема, транспортні засоби можуть бути визнані знаряддям злочину
не лише тоді, коли вони використовувалися для безпосереднього
заволодіння чужим майном, а й тоді, коли без їх використання
вчинення злочину було неможливим чи надто складним
(транспортування членів злочинної групи до місця вчинення злочину,
перевезення викраденого майна з місця вчинення злочину тощо).
Рішення про конфіскацію таких речових доказів суд може
прийняти лише за умови, що вони визнані знаряддями злочину та
належать винній особі.
29. Суди мають звернути увагу на необхідність точного й
неухильного виконання вимог закону щодо відшкодування потерпілим
матеріальних збитків, заподіяних злочинами проти власності.
Цивільний позов може бути пред'явлено як під час дізнання та
досудового слідства, так і під час судового розгляду справи, але
до початку судового слідства.
Відповідно до частин першої та другої статті 49 КПК
( 1001-05 ) особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або
майнову шкоду, набуває передбачених законом прав учасника процесу
лише після визнання її потерпілим. Визнання особи потерпілим у
справі або відмова в цьому мають бути процесуально оформлені
постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або ухвалою
суду. Якщо під час досудового слідства потерпілий не заявив
цивільного позову, суд повинен роз'яснити йому право зробити це в
судовому засіданні, але до початку судового слідства.
30. Апеляційним судам необхідно періодично вивчати судову
практику у справах про злочини проти власності та вживати заходів
щодо усунення виявлених помилок.
31. Визнати такими, що втратили чинність, постанови Пленуму
Верховного Суду України від 25 вересня 1981 року N 7
( v0007700-81 ) "Про практику застосування судами України
законодавства у справах про розкрадання державного та колективного
майна" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму
від 23 грудня 1983 року N 8, від 4 червня 1993 року N 3
( v0003700-93 ), від 13 січня 1995 року N 3 ( v0003700-95 ) та
від 3 грудня 1997 року N 12) ( v0012700-97 ) та від 25 грудня
1992 року N 12 ( v0012700-92 ) "Про судову практику в справах про
корисливі злочини проти приватної власності" (із змінами,
внесеними згідно з постановами Пленуму від 4 червня 1993 року N 3
( v0003700-93 ), від 13 січня 1995 року N 3 ( v0003700-95 ) та
від 3 грудня 1997 року N 12) ( v0012700-97 ).
Голова Верховного
Суду України В.В.Онопенко
Секретар Пленуму
Верховного Суду
України Ю.Л.Сенін

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...