Постанова відділу державної виконавчої служби про закриття виконавчого провадження щодо примусового [...]
Верховний Суд; Постанова, Витяг від 16.09.2003
Документ n0272700-03, поточна редакція — Прийняття від 16.09.2003
 

                                                          
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
16.09.2003

(Витяг)
У квітні 2002 р. Акціонерний комерційний банк "Росток Банк"
(далі - Банк) на підставі ст. 121-2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) звернувся зі скаргою до
господарського суду м. Києва на дії Відділу державної виконавчої
служби Жовтневого районного управління юстиції м. Києва (далі -
Відділ ДВС), який закрив виконавче провадження з примусового
виконання виконавчого напису нотаріуса від 11 серпня 2000 р., що
був здійснений на переказному векселі, законним держателем якого є
Банк. Заява мотивована тим, що Відділ ДВС своєю постановою
безпідставно закрив виконавче провадження, тому скаржник просив
зазначену постанову скасувати і зобов'язати Відділ ДВС відновити
виконавче провадження щодо стягнення з колективного підприємства
"Київтрактородеталь" (далі - Підприємство) 1 млн. 741 тис. 99 грн.
вексельного боргу.
Господарський суд м. Києва ухвалою від 14 січня 2003 р.
скаргу Банку задовольнив.
Київський апеляційний господарський суд постановою від
25 лютого 2003 р. ухвалу суду першої інстанції скасував, а в
задоволенні скарги відмовив. Постанова обґрунтована тим, що
оскаржувану постанову Відділ ДВС виніс на підставі постанови
Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 р.
( n0042800-01 ) та його ж ухвали від 2 серпня 2001 р., згідно з
якими акцепт переказного векселя було визнано недійсним, а Відділу
ДВС роз'яснено про необхідність закриття виконавчого провадження
щодо стягнення боргу з Підприємства за вказаним векселем.
Вищий господарський суд України постановою від
4 червня 2003 р. оскаржену постанову апеляційного суду та ухвалу
суду першої інстанції скасував, а справу передав на новий розгляд,
обґрунтувавши це тим, що відповідно до ст. 121-2 ГПК ( 1798-12 )
може бути подана скарга на дії чи бездіяльність органів ДВС лише
щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів, а тому
до господарського суду не можуть подаватися скарги, що стосуються
примусового виконання виконавчих написів нотаріусів. Таким чином,
дії чи бездіяльність органів ДВС щодо примусового виконання
виконавчих написів нотаріусів можуть бути оскаржені до
господарського суду в позовному порядку, якщо учасниками спору є
юридичні особи.
Крім того, суд касаційної інстанції не погодився з висновком
апеляційного суду про те, що суд першої інстанції неправильно
відновив процесуальний строк на подання скарги, вважаючи, що
повноваження стосовно визнання причин пропуску встановленого
законом процесуального строку поважними та прийняття рішення про
його відновлення належить виключно суду, котрий приймає до свого
провадження позовну заяву, апеляційну чи касаційну скарги, скарги
на дії ДВС.
Банк і Підприємство просили зазначену постанову Вищого
господарського суду України скасувати, мотивуючи касаційні скарги
неправильним застосуванням судом норм матеріального та
процесуального права.
Банк зауважив, що Вищий господарський суд України не мав
права скасовувати постанову апеляційного суду та ухвалу суду
першої інстанції із вказаних підстав і передавати справу на новий
розгляд, позаяк такі підстави відсутні в ч. 2 ст. 111-10 ГПК
( 1798-12 ). Крім того, він звернув увагу на те, що суд не
здійснив перегляд оскарженої постанови апеляційної інстанції в
межах підстав, зазначених у касаційній скарзі, а обмежився
висновками процесуального характеру. Тому, на його думку,
постанови касаційного та апеляційного судів підлягають скасуванню,
а ухвала суду першої інстанції - залишенню в силі.
Підприємство просило скасувати зазначену постанову Вищого
господарського суду України виходячи з того, що скарга на дії чи
бездіяльність органів ДВС подається протягом десяти днів з дня
вчинення оскаржуваної дії; Банк подав скаргу через вісім місяців
після прийняття оскаржуваної постанови; встановлений ст. 121-2
десятиденний строк є процесуальним і відповідно до ст. 53 ГПК
( 1798-12 ) може бути відновлений за наявності поважних причин
пропуску за заявою сторони, прокурора чи з ініціативи суду; Банк
такої заяви не подавав, а в справі відсутні будь-які докази щодо
наявності поважних причин для пропуску строку оскарження. У
зв'язку з цим воно просило всі ухвалені у справі судові рішення
скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вирішила, що касаційна скарга
Банку підлягає задоволенню, а касаційна скарга Підприємства -
відхиленню з таких підстав.
Скасовуючи ухвалені у справі постанову апеляційного суду та
ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України
дійшов помилкового висновку про те, що постанова Відділу ДВС про
закриття виконавчого провадження з примусового виконання
виконавчого напису нотаріуса на переказному векселі, законним
держателем якого є Банк, може бути оскаржена до господарського
суду в позовному порядку, а не в порядку, встановленому
ст. 121-2 ГПК ( 1798-12 ). Відповідно до ч. 1 зазначеної статті
ГПК скарги на дії органів ДВС можуть бути подані стягувачем щодо
виконання рішень, ухвал, постанов господарських суддів.
Господарські суди встановили, і це підтверджується
матеріалами справи, що Відділ ДВС прийняв оскаржувану постанову на
виконання постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня
2001 р. ( n0042800-01 ), згідно з якою акцепт переказного векселя
було визнано недійсним, та ухвали Вищого господарського суду
України від 2 серпня 2001 р., в якій роз'яснювалося, що вчинення
якихось дій щодо виконання зазначеного векселя є нечинним, у
зв'язку з чим виконавче провадження підлягає закриттю. Тому скаргу
на постанови Відділу ДВС до господарського суду на підставі
ст. 121-2 ГПК ( 1798-12 ) Банк подав правомірно.
На дату подання Банком скарги (5 квітня 2002 р.) та ухвалення
у справі судових рішень названу постанову Вищого арбітражного суду
України Верховний Суд України скасував (постанова від 18 березня
2002 р. ( n0147700-02 ), а ухвалу від 2 серпня 2001 р. визнав у
зв'язку з цим недійсною.
Таким чином, склалася обставина, коли підстави для закриття
виконавчого провадження відпали, а відповідно до ст. 38 Закону від
21 квітня 1999 р. N 606-XIV ( 606-14 ) "Про виконавче провадження"
(далі - Закон N 606-XIV) завершене виконавче провадження не може
бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону N 606-XIV, якщо постанова державного
виконавця про закінчення виконавчого провадження визнана судом
незаконною, виконавче провадження підлягає відновленню.
Господарський суд першої інстанції скаргу Банку задовольнив,
відновивши строк на подання скарги з ініціативи суду; оскаржену
постанову Відділу ДВС визнав незаконною і зобов'язав останнього
відновити виконавче провадження, дійшовши при цьому правильного
висновку про те, що у нього не було законних підстав для його
закриття, зокрема тих, що передбачені в ст. 37 Закону N 606-XIV
( 606-14 ).
При ухваленні постанови апеляційний суд не дав належної
юридичної оцінки факту скасування Верховним Судом України
постанови та ухвали Вищого арбітражного (господарського) суду
України, які стали підставою для закриття виконавчого провадження,
а тому помилково зробив висновок про те, що скасовані судові акти
господарського суду були законними підставами для закриття
виконавчого провадження, оскільки такі підстави відсутні в ст. 37
Закону N 606-XIV ( 606-14 ).
Зважаючи на такі обставини, доводи касаційної скарги Банку
слід визнати обґрунтованими, а доводи касаційної скарги
Підприємства про те, що суд першої інстанції безпідставно відновив
з власної ініціативи пропущений Банком десятиденний термін на
подання скарги на дії Відділу ДВС, позаяк у справі відсутні
будь-які докази поважності причин пропуску, - неприйнятними,
оскільки відповідно до ст. 53 ГПК ( 1798-12 ) пропущений
процесуальний строк може бути відновлений з ініціативи
господарського суду, якщо причина пропуску буде визнана ним
поважною.
Відновлюючи зазначений строк, суд виходив з того, що
Верховний Суд України постанову про скасування постанови Вищого
арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. ( n0042800-01 ) та
про визнання нечинною його ухвали від 2 серпня 2001 р., які Відділ
ДВС взяв за основу для закриття виконавчого провадження, ухвалив
18 березня 2002 р. ( n0147700-02 ), а скаргу про визнання
незаконною постанови Відділу ДВС Банк подав 5 квітня 2002 р.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 111-17 - 111-20
ГПК ( 1798-12 ), Судова палата у господарських справах Верховного
Суду України постановила касаційну скаргу Банку задовольнити,
касаційну скаргу Підприємства відхилити, постанову Вищого
господарського суду України від 4 червня 2003 р. та постанову
Київського апеляційного господарського суду від 25 лютого 2003 р.
скасувати, ухвалу господарського суду м. Києва від 14 січня
2003 р. залишити в силі.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...