Про охорону праці
Верховна Рада України; Закон від 14.10.19922694-XII
Документ 2694-12, чинний, перша редакція — Прийняття від 14.10.1992
( Увага! Це не поточна редакція документу. Перейти до поточної? )
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                                                          

З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про охорону праці

( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 49, ст.668 )

Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації
конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в
процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних
державних органів відносини між власником підприємства, установи і
організації або уповноваженим ним органом (далі - власник) і
працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в
Україні.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Поняття охорони праці
Охорона праці - це система правових, соціально-економічних,
організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і
лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на
збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
Стаття 2. Сфера дії Закону
Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і
організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності
(далі - підприємство), на усіх громадян, які працюють, а також
залучені до праці на цих підприємствах (далі - працівники).
Стаття 3. Законодавство про охорону праці
Законодавство про охорону праці складається з цього Закону,
Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) та інших нормативних
актів. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере
участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці,
ніж ті, що передбачено законодавством України, то застосовуються
правила міжнародного договору або угоди.
Стаття 4. Основні принципи державної політики в галузі
охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці базується на
принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників по відношенню до
результатів виробничої діяльності підприємства, повної
відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих
умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі
національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів
економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і
техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди
особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і
професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх
підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці,
проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню
безпечних і нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні
заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і
підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів,
установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні
проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також
співробітництва і проведення консультацій між власниками та
працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами
при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному
рівнях; міжнародного співробітництва в галузі охорони праці,
використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення
умов і підвищення безпеки праці.
Стаття 5. Права іноземних громадян і осіб без громадянства
на охорону праці
Іноземні громадяни і особи без громадянства, які працюють на
підприємствах, розташованих на території України, мають такі ж
права на охорону праці, як і громадяни України.
Розділ II
ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯН НА ОХОРОНУ ПРАЦІ
Стаття 6. Права громадян на охорону праці при укладенні
трудового договору
Умови трудового договору не можуть містити положень, які не
відповідають законодавчим та іншим нормативним актам про охорону
праці, що діють в Україні. При укладенні трудового договору громадянин має бути
проінформований власником під розписку про умови праці на
підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати,
небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто,
можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права на
пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до
законодавства і колективного договору. Забороняється укладення трудового договору з громадянином,
якому за медичним висновком протипоказана запропонована робота за
станом здоров'я.
Стаття 7. Права працівників на охорону праці під час
роботи на підприємстві
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних
процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів
виробництва, стан засобів колективного та індивідуального
захисту, що використовуються працівником, а також
санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних
актів про охорону праці. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо
створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи
здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього
природного середовища. Факт наявності такої ситуації
підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства з
участю представника профспілки і уповноваженого трудового
колективу, а в разі виникнення конфлікту - відповідним органом
державного нагляду за охороною праці з участю представника
профспілки. За період простою з цих причин не з вини працівника за ним
зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним
бажанням, якщо власник не виконує законодавство про охорону праці,
умови колективного договору з цих питань. У цьому випадку
працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі,
передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного
заробітку. Працівників, які за станом здоров'я потребують надання легшої
роботи, власник повинен відповідно до медичного висновку
перевести, за їх згодою, на таку роботу тимчасово або без
обмеження строку. Оплата праці при переведенні працівників за станом здоров'я
на легшу нижчеоплачувану роботу або виплата їм допомоги по
соціальному страхуванню провадяться згідно з законодавством. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці,
окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду
чи службою охорони праці за працівниками зберігається місце
роботи.
Стаття 8. Соціальне страхування від нещасних випадків
і професійних захворювань
Усі працівники підлягають обов'язковому соціальному
страхуванню власником від нещасних випадків і професійних
захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що
визначаються законодавством і колективним договором (угодою,
трудовим договором). Із фонду соціального страхування здійснюються виплати сум, що
належать потерпілому працівникові за період його тимчасової
непрацездатності або в порядку відшкодування шкоди та одноразової
допомоги, передбаченої статтею 11 цього Закону. Власник
зобов'язаний повернути зазначені суми до фонду соціального
страхування, якщо нещасний випадок або професійне захворювання
сталися з вини власника.
Стаття 9. Право працівників на пільги і компенсації
за важкі та шкідливі умови праці
Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими
умовами праці, безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним
харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами,
газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви
санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого
часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату
праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що
надаються в передбаченому законодавством порядку. При роз'їзному характері роботи працівнику виплачується
грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного
харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на
умовах, передбачених колективним договором. Власник може за свої кошти додатково встановлювати за
колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникам
пільги і компенсації, не передбачені чинним законодавством. Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно
інформувати працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах
пільг і компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.
Стаття 10. Видача працівникам спецодягу, інших засобів
індивідуального захисту, змиваючих
та знешкоджуючих засобів
На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а
також роботах, пов'язаних із забрудненням або здійснюваних у
несприятливих температурних умовах, працівникам видаються
безплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне
взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також змиваючі та
знешкоджуючі засоби. Власник зобов'язаний організувати комплектування та утримання
засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів
про охорону праці. Власник компенсує працівникові витрати на придбання спецодягу
та інших засобів індивідуального захисту, якщо встановлений
нормами строк видачі цих засобів порушено і працівник був змушений
придбати їх за власні кошти. У разі дострокового зносу цих засобів
не з вини працівника власник зобов'язаний замінити їх за свій
рахунок.
Стаття 11. Відшкодування власником шкоди працівникам
у разі ушкодження їх здоров'я
Власник зобов'язаний відшкодувати працівникові шкоду,
заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я,
пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, у повному розмірі
втраченого заробітку відповідно до законодавства, а також сплатити
потерпілому (членам сім'ї та утриманцям померлого) одноразову
допомогу. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником,
не враховуються. Розмір одноразової допомоги встановлюється колективним
договором (угодою, трудовим договором). Якщо відповідно до
медичного висновку у потерпілого встановлено стійку втрату
працездатності, ця допомога повинна бути не менше суми, визначеної
з розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожен
процент втрати ним професійної працездатності. У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги повинен
бути не менше п'ятирічного заробітку працівника на його сім'ю,
крім того, не менше річного заробітку на кожного утриманця
померлого, а також на його дитину, яка народилася після його
смерті. Якщо нещасний випадок трапився внаслідок невиконання
потерпілим вимог нормативних актів про охорону праці, розмір
одноразової допомоги може бути зменшено в порядку, що визначається
трудовим колективом за поданням власника та профспілкового
комітету підприємства, але не більш як на п'ятдесят процентів.
Факт наявності вини потерпілого встановлюється комісією по
розслідуванню нещасного випадку. Власник відшкодовує потерпілому витрати на лікування (в тому
числі санаторно-курортне), протезування, придбання транспортних
засобів, по догляду за ним та інші види медичної і соціальної
допомоги відповідно до медичного висновку, що видається у
встановленому порядку; подає інвалідам праці, включаючи
не працюючих на підприємстві, допомогу у вирішенні
соціально-побутових питань за їх рахунок, а при можливості - за
рахунок підприємства. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з
нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням,
зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата на
весь період до відновлення працездатності або визнання їх у
встановленому порядку інвалідами. У разі неможливості виконання
потерпілим попередньої роботи власник зобов'язаний забезпечити
відповідно до медичних рекомендацій його перепідготовку і
працевлаштування, встановити пільгові умови та режим роботи. Якщо власник не має можливості працевлаштувати на своєму
підприємстві осіб, які частково втратили працездатність, але не
стали інвалідами, він зобов'язаний відрахувати цільовим
призначенням до Державного фонду сприяння зайнятості населення
кошти у розмірі середньорічної заробітної плати працівників за
кожне нестворене робоче місце для таких осіб. Працевлаштування цих
осіб здійснюється державною службою зайнятості населення. Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком
на виробництві або професійним захворюванням зараховується до
стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу
роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії
на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
Стаття 12. Відшкодування моральної шкоди
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо
небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати
потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків,
вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральною втратою потерпілого розуміються страждання,
заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу,
що спричинило погіршення або позбавлення можливостей
реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з
оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального
характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим
працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається
законодавством.
Стаття 13. Перегляд розміру відшкодування шкоди
У разі зміни вартості життя порядок пов'язаного з цим
перегляду розміру відшкодування шкоди і одноразової допомоги
визначається Кабінетом Міністрів України. Розмір відшкодування шкоди і розмір одноразової допомоги,
що сплачуються потерпілому (або членам сім'ї та утриманцям
померлого), не підлягають оподаткуванню.
Стаття 14. Охорона праці жінок
Забороняється застосування праці жінок на важких роботах і на
роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних
роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт
по санітарному та побутовому обслуговуванню), а також залучення
жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує
встановлені для них граничні норми. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, а
також граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками
затверджуються Міністерством охорони здоров'я України за
погодженням з Державним комітетом України по нагляду за охороною
праці. Праця вагітних жінок і жінок, які мають неповнолітніх дітей,
регулюється чинним законодавством.
Стаття 15. Охорона праці неповнолітніх
Забороняється застосування праці неповнолітніх, тобто осіб
віком до вісімнадцяти років, на важких роботах і на роботах із
шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних
роботах. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх
професій, пов'язаних з цими роботами, визначається положенням, яке
затверджується Державним комітетом України по нагляду за охороною
праці. Забороняється також залучати неповнолітніх до підіймання і
переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них
граничні норми. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, на яких забороняється застосування праці
неповнолітніх, а також граничні норми підіймання і переміщення
важких речей неповнолітніми затверджуються Міністерством охорони
здоров'я України за погодженням з Державним комітетом України по
нагляду за охороною праці. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього
медичного огляду. Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних
робіт та робіт у вихідні дні. Вік, з якого допускається прийняття на роботу, тривалість
робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх
визначаються чинним законодавством.
Стаття 16. Охорона праці інвалідів
У випадках, передбачених законодавством, власник зобов'язаний
організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування
інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити неповний
робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці
на прохання інвалідів. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час
без їх згоди не допускається. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані
створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій
медико-соціальної експертизи та індивідуальних програм
реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які
відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Розділ III
ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ НА ВИРОБНИЦТВІ
Стаття 17. Управління охороною праці на підприємстві
та обов'язки власника
Власник зобов'язаний створити в кожному структурному
підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог
нормативних актів, а також забезпечити додержання прав
працівників, гарантованих законодавством про охорону праці. З цією метою власник забезпечує функціонування системи
управління охороною праці, для чого: створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які
забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує
інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за
виконання покладених на них функцій; розробляє за участю профспілок і реалізує комплексні заходи
для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує
прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби
механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки,
позитивний досвід з охорони праці тощо; забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних
випадків, професійних захворювань, і виконання профілактичних
заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих
причин; організовує проведення лабораторних досліджень умов праці,
атестації робочих місць на відповідність нормативним актам про
охорону праці в порядку і строки, що встановлюються
законодавством, вживає за їх підсумками заходів щодо усунення
небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів; розробляє і затверджує положення, інструкції, інші нормативні
акти про охорону праці, що діють у межах підприємства та
встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на
території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних
майданчиках, робочих місцях відповідно до державних міжгалузевих і
галузевих нормативних актів про охорону праці, забезпечує
безплатно працівників нормативними актами про охорону праці; здійснює постійний контроль за додержанням працівниками
технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами,
устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням
засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт
відповідно до вимог щодо охорони праці; організовує пропаганду безпечних методів праці та
співробітництво з працівниками у галузі охорони праці. В разі відсутності в нормативних актах про охорону праці
вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і
нешкідливих умов праці на певних роботах, власник зобов'язаний
вжити погоджених з органами державного нагляду заходів, що
забезпечать безпеку працівників. У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і
нещасних випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів
для допомоги потерпілим, залучити при необхідності професійні
аварійно-рятувальні формування.
Стаття 18. Обов'язок працівника виконувати вимоги
нормативних актів про охорону праці
Працівник зобов'язаний: знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону
праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням
та іншими засобами виробництва, користуватися засобами
колективного та індивідуального захисту; додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених
колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами
внутрішнього трудового розпорядку підприємства; проходити у встановленому порядку попередні та періодичні
медичні огляди; співробітничати з власником у справі організації безпечних і
нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо
усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його
життю чи здоров'ю або людей, які його оточують, і навколишньому
природному середовищу, повідомляти про небезпеку свого
безпосереднього керівника або іншу посадову особу.
Стаття 19. Обов'язкові медичні огляди працівників певних
категорій
Власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення
попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом
трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на
важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами
праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також
щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.
Здійснення медичних оглядів покладається на медичні заклади,
працівники яких несуть відповідальність згідно з законодавством
за невідповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я
працівника. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному
огляду, термін і порядок його проведення встановлюються
Міністерством охорони здоров'я України за погодженням з Державним
комітетом України по нагляду за охороною праці. Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від
проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної
відповідальності і зобов'язаний відсторонити його від роботи без
збереження заробітної плати. Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою
організовує позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що
погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці. За час проходження медичного огляду за працівником
зберігається місце роботи (посада) і середній заробіток.
Стаття 20. Навчання з питань охорони праці
Усі працівники при прийнятті на роботу і в процесі роботи
проходять на підприємстві інструктаж (навчання) з питань охорони
праці, подання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних
випадків, про правила поведінки при виникненні аварій згідно з
типовим положенням, затвердженим Державним комітетом України по
нагляду за охороною праці. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або
там, де є потреба у професійному доборі, повинні проходити
попереднє спеціальне навчання і один раз на рік перевірку знань
відповідних нормативних актів про охорону праці. Перелік таких
робіт затверджується Державним комітетом України по нагляду за
охороною праці. Посадові особи згідно з переліком, затвердженим Державним
комітетом України по нагляду за охороною праці, до початку
виконання своїх обов'язків і періодично один раз на три роки
проходять у встановленому порядку навчання, а також перевірку
знань з охорони праці в органах галузевого або регіонального
управління охороною праці з участю представників органу
державного нагляду та профспілок. Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання, інструктаж і
перевірку знань з охорони праці, забороняється. У разі незадовільних знань з питань охорони праці працівники
повинні пройти повторне навчання. На прохання працівника проводиться додатковий інструктаж з
питань охорони праці. Міністерство освіти України організовує вивчення основ
охорони праці в усіх навчальних закладах системи освіти, а також
підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони
праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних галузей
народного господарства за програмами, погодженими з Державним
комітетом України по нагляду за охороною праці.
Стаття 21. Фінансування охорони праці
Фінансування охорони праці здійснюється власником. Працівник
не несе ніяких витрат на заходи щодо охорони праці. На підприємствах, в галузях і на державному рівні у
встановленому Кабінетом Міністрів України порядку створюються
фонди охорони праці. Такі ж фонди можуть створюватись органами місцевого і
регіонального самоврядування для потреб регіону. На підприємстві кошти вказаного фонду використовуються тільки
на виконання заходів, що забезпечують доведення умов і безпеки
праці до нормативних вимог або підвищення існуючого рівня охорони
праці на виробництві. Кошти галузевих і державного фондів охорони праці
витрачаються на здійснення галузевих і національних програм з
питань охорони праці, науково-дослідних і
проектно-конструкторських робіт, що виконуються в межах цих
програм, на сприяння становленню і розвитку спеціалізованих
підприємств та виробництв, творчих колективів, науково-технічних
центрів, експертних груп, на заохочення трудових колективів і
окремих осіб, які плідно працюють над розв'язанням проблем охорони
праці. До державного, регіональних та галузевих фондів охорони
праці надсилаються поряд з коштами державного чи місцевих
бюджетів, відрахуваннями підприємств та іншими надходженнями
кошти, одержані від застосування органами державного нагляду
штрафних санкцій до власників згідно із статтею 31 цього Закону, а
також кошти від стягнення цими органами штрафу з працівників,
винних у порушенні вимог щодо охорони праці. Кошти фондів охорони праці не підлягають оподаткуванню. Витрати на охорону праці, що передбачаються в державному і
місцевих бюджетах, виділяються окремим рядком.
Стаття 22. Регулювання охорони праці у колективному договорі
(угоді, трудовому договорі)
У колективному договорі (угоді, трудовому договорі) сторони
передбачають забезпечення працівникам соціальних гарантій у галузі
охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством,
їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення
встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого
середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання
випадкам виробничого травматизму, професійним захворюванням і
аваріям.
Стаття 23. Служба охорони праці на підприємстві
Власник створює на підприємстві службу охорони праці. Типове
положення про цю службу затверджується Державним комітетом України
по нагляду за охороною праці. На підприємстві виробничої сфери з кількістю працюючих менше
50 чоловік функції цієї служби можуть виконувати в порядку
сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо
керівникові підприємства і прирівнюється до основних
виробничо-технічних служб. Спеціалісти з охорони праці мають право видавати керівникам
структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання
приписи щодо усунення наявних недоліків, одержувати від них
необхідні відомості, документацію і пояснення з питань охорони
праці, вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли
медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не
мають допуску до відповідних робіт або не виконують нормативів з
охорони праці; зупиняти роботу виробництв, дільниць, машин,
механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі
порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;
надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до
відповідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони
праці. Припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише
керівник підприємства. Ліквідація служби охорони праці допускається лише у разі
ліквідації підприємства.
Стаття 24. Додержання вимог щодо охорони праці при
проектуванні, будівництві (виготовленні) та
реконструкції підприємств, об'єктів і засобів
виробництва
Виробничі будівлі, споруди, устаткування, транспортні засоби,
що вводяться в дію після будівництва або реконструкції, та
технологічні процеси повинні відповідати нормативним актам про
охорону праці. Проектування виробничих об'єктів, розробка нових технологій,
засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального
захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо
охорони праці. Забороняється будівництво (реконструкція, технічне
переоснащення) виробничих об'єктів, виготовлення і впровадження
нових технологій і вказаних засобів без попередньої експертизи
(перевірки) проектної документації на їх відповідність нормативним
актам про охорону праці. Фінансування цих робіт може провадитися
лише після одержання позитивних результатів експертизи. Введення в експлуатацію нових і реконструйованих об'єктів
виробничого та соціально-культурного призначення, виготовлення і
передача у виробництво зразків нових машин, механізмів,
устаткування та інших засобів виробництва, впровадження нових
технологій без дозволу органів державного нагляду за охороною
праці забороняється. Проектні організації зобов'язані здійснювати авторський
нагляд за дотриманням проектних рішень з питань охорони праці при
будівництві та експлуатації запроектованих ними підприємств і
об'єктів. Авторський нагляд здійснюється на підставі договору,
який укладається проектною організацією з власником. Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби і
технологічні процеси, що впроваджуються у виробництво і в
стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя
і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку
їх використання, видані у встановленому порядку. Власник, який створив нове підприємство, зобов'язаний
одержати від органів державного нагляду за охороною праці дозвіл
на початок його роботи. Експертиза проектів, прийняття в експлуатацію виробничих
об'єктів та видача дозволу на початок роботи підприємства
провадяться Державним комітетом України по нагляду за охороною
праці в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Прийняття в експлуатацію нових і реконструйованих виробничих
об'єктів провадиться з участю представників професійних спілок. Технологічні процеси, машини, механізми, устаткування,
транспортні засоби, придбані за кордоном, допускаються в
експлуатацію лише за умови відповідності їх нормативним актам про
охорону праці та охорону навколишнього середовища, що діють в
Україні. Забороняється застосування у виробництві шкідливих речовин,
на які не розроблені гранично допустимі нормативи (концентрації),
методика, засоби метрологічного контролю і які не пройшли
токсикологічну експертизу. У разі надходження на підприємство нових небезпечних речовин
або наявності такої кількості небезпечних речовин, яка вимагає
вжиття додаткових заходів безпеки, власник зобов'язаний завчасно
повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці,
розробити і узгодити з ним заходи щодо захисту здоров'я та життя
працівників, населення та охорони навколишнього природного
середовища.
Стаття 25. Розслідування та облік нещасних випадків,
професійних захворювань і аварій
Власник повинен проводити розслідування та вести облік
нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до
положення, яке розробляється Державним комітетом України по
нагляду за охороною праці за участю профспілок і затверджується
Кабінетом Міністрів України. Розслідування проводиться за участю представника
профспілкової організації, членом якої є потерпілий, а у випадках,
передбачених законодавством, також за участю представників органів
державного нагляду, управління охороною праці та профспілок. За підсумками розслідування нещасного випадку або
професійного захворювання власник складає акт за встановленою
формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому
або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту
закінчення розслідування. У разі відмови власника скласти акт про нещасний випадок або
професійне захворювання чи незгоди потерпілого або іншої
заінтересованої особи із змістом акта питання вирішується у
порядку, передбаченому законодавством про розгляд трудових спорів.
Органи по розгляду трудових спорів при необхідності одержують
відповідний висновок представника органу державного нагляду, або
органу державного управління охороною праці, або профспілкового
органу.
Стаття 26. Комісія з питань охорони праці підприємства
На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше чоловік
рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань
охорони праці. Комісія складається з представників власника, профспілок,
уповноважених трудового колективу, спеціалістів з безпеки, гігієни
праці і представників інших служб підприємства. Типове положення про комісію з питань охорони праці
підприємства затверджується Державним комітетом України по нагляду
за охороною праці за погодженням з профспілками. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.
Стаття 27. Інформація та звітність про стан охорони праці
Власник зобов'язаний інформувати працівників про стан охорони
праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань
та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на
підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог. Державні органи управління охороною праці інформують
населення України, відповідного регіону, працівників галузі та
трудові колективи про реалізацію державної політики з охорони
праці, виконання національних, територіальних чи галузевих програм
з цих питань, про рівень і причини аварійності, виробничого
травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень
щодо охорони життя та здоров'я працівників. На державному рівні ведеться єдина державна статистична
звітність з питань охорони праці.
Стаття 28. Добровільні об'єднання громадян, працівників і
спеціалістів з охорони праці
З метою об'єднання зусиль колективів підприємств, учених,
спеціалістів з охорони праці та окремих громадян для поліпшення
охорони праці, захисту працівників від виробничого травматизму і
професійних захворювань можуть створюватись асоціації, товариства,
фонди та інші добровільні об'єднання громадян, що діють
відповідно до законодавства.
РОЗДІЛ IV
СТИМУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ
Стаття 29. Економічне стимулювання охорони праці
До працівників підприємств можуть застосовуватися будь-які
заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів
щодо підвищення безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень
визначаються колективним договором (угодою, трудовим договором). Порядок пільгового оподаткування коштів, спрямованих на
заходи щодо охорони праці, визначається чинним законодавством про
оподаткування.
Стаття 30. Відшкодування підприємствам, громадянам і
державі збитків, завданих порушенням вимог
щодо охорони праці
Крім відшкодування шкоди працівникам (стаття 11 цього Закону)
власник повністю відшкодовує збитки іншим підприємствам,
громадянам і державі на загальних підставах у зв'язку з
заподіянням шкоди при порушенні вимог щодо охорони праці. У разі незабезпечення вимог щодо охорони праці власник
відраховує кошти на соціальне страхування від нещасних випадків на
виробництві та професійних захворювань за підвищеними тарифами, що
періодично переглядаються залежно від рівня виробничого
травматизму і ступеня шкідливості умов праці в порядку, який
визначається Кабінетом Міністрів України з участю профспілок. Власник відшкодовує витрати на лікування і професійну
реабілітацію потерпілих від нещасних випадків і професійних
захворювань, сплачує витрати на проведення робіт по рятуванню
потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на
ритуальні послуги при похованні загиблих, розслідування і
проведення експертизи причин аварії або нещасного випадку, на
складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці тощо.
Стаття 31. Застосування штрафних санкцій до підприємств,
організацій та установ
За порушення нормативних актів про охорону праці,
невиконання розпоряджень посадових осіб органів державного нагляду
з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища
підприємства, організації, установи можуть притягатись органами
державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати двох
процентів місячного фонду заробітної плати підприємства,
організації, установи. Штрафи накладаються керівниками Державного комітету України
по нагляду за охороною праці та його місцевих органів. Підприємство сплачує штраф за кожний нещасний випадок та
випадок професійного захворювання, які сталися на виробництві з
його вини. Якщо встановлено факт приховання нещасного випадку,
власник сплачує штраф у десятикратному розмірі. Конкретні розміри і порядок накладання штрафів визначаються
законодавством. Штрафи надходять до фондів охорони праці, зазначених у статті
21 цього Закону. Власник має право оскаржити в місячний строк рішення про
стягнення штрафу у судовому порядку. Несплата штрафу протягом місяця після остаточного вирішення
спору тягне за собою нарахування на суму штрафу пені в розмірі
двох процентів за кожний день прострочення.
Стаття 32. Відшкодування шкоди у разі ліквідації
підприємства
У разі ліквідації підприємства відшкодування шкоди,
заподіяної працівникам, іншим підприємствам або державі порушенням
вимог щодо охорони праці, аваріями, нещасними випадками на
виробництві та професійними захворюваннями, провадиться у порядку,
передбаченому чинним законодавством.
РОЗДІЛ V
ДЕРЖАВНІ МІЖГАЛУЗЕВІ ТА ГАЛУЗЕВІ НОРМАТИВНІ АКТИ
ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ
Стаття 33. Документи, що належать до державних міжгалузевих і
галузевих нормативних актів про охорону праці
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону
праці - це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та
інші документи, яким надано чинність правових норм, обов'язкових
для виконання.
Стаття 34. Опрацювання, прийняття та скасування державних
міжгалузевих і галузевих нормативних актів про
охорону праці
Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних
державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону
праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за
участю інших державних органів, зазначених у статті 37 цього
Закону, і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом
Міністрів України. Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону
праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і
техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці і
виробничого середовища, але не рідше одного разу на десять років. Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні
документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати
вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного
нагляду за охороною праці.
Стаття 35. Припинення чинності державних міжгалузевих і
галузевих нормативних актів про охорону праці
У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих
для здоров'я умов праці власник зобов'язаний повідомити про це
орган державного нагляду за охороною праці. За згодою працівників,
яких це стосується, він може звернутися до зазначеного органу з
клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання
програм щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи
робочому місці до нормативних вимог. Орган державного нагляду розглядає мотивування власника,
визначає повноту запланованої програми робіт і за наявності
підстав може прийняти рішення про встановлення виключного порядку
застосування відповідного нормативу з охорони праці з визначенням
строків та умов тимчасового припинення чинності нормативного акта.
Власник повідомляє відповідних працівників про рішення органу
державного нагляду за охороною праці.
Стаття 36. Поширення державних міжгалузевих і галузевих
нормативних актів про охорону праці на сферу
трудового і професійного навчання молоді
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону
праці є обов'язковими для виконання у виробничих майстернях,
лабораторіях, цехах, на дільницях та в інших місцях трудового і
професійного навчання молоді, обладнаних у школах, міжшкільних
комбінатах, училищах, вищих і середніх спеціальних навчальних
закладах, будинках самодіяльної технічної творчості тощо. Організація охорони праці на зазначених об'єктах, а також
порядок розслідування та обліку нещасних випадків з учнями і
студентською молоддю під час трудового та професійного навчання у
навчальному закладі визначаються Міністерством освіти України за
погодженням з відповідним профспілковим органом. До учнів і студентів, які проходять трудове і професійне
навчання (виробничу практику) на підприємстві під керівництвом
його персоналу, застосовується законодавство про охорону праці у
такому ж порядку, що й до працівників підприємства.
РОЗДІЛ VI
ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ
Стаття 37. Органи державного управління охороною праці
Державне управління охороною праці в Україні здійснюють: Кабінет Міністрів України; Державний комітет України по нагляду за охороною праці; міністерства та інші центральні органи державної виконавчої
влади; місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних
депутатів.
Стаття 38. Компетенція Кабінету Міністрів України
в галузі охорони праці
Кабінет Міністрів України: забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони
праці; затверджує національну програму щодо поліпшення стану
безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; визначає функції міністерств, інших центральних органів
державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих
умов праці та нагляду за охороною праці; визначає порядок створення і використання державного,
галузевих і регіональних фондів охорони праці. Для розробки і реалізації цілісної системи державного
управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України
створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності
населення, яку очолює Віце-прем'єр-міністр України.
Стаття 39. Повноваження Державного комітету України по
нагляду за охороною праці в галузі створення
безпечних і нешкідливих умов праці
Державний комітет України по нагляду за охороною праці: здійснює комплексне управління охороною праці на державному
рівні, реалізує державну політику в цій галузі; розробляє за участю міністерств, інших центральних органів
державної виконавчої влади та профспілок національну програму
поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і
контролює її виконання; координує роботу міністерств, інших центральних органів
державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та
об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та
виробничого середовища; опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики
і охорони здоров'я систему показників обліку умов і безпеки
праці; бере участь в міжнародному співробітництві з питань охорони
праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі,
організує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки,
гігієни праці та виробничого середовища; одержує безплатно від міністерств, інших центральних органів
державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрацї та
підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на
нього завдань. Рішення Державного комітету України по нагляду за охороною
праці з питань охорони праці, що належать до його компетенції,
є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими
центральними органами державної виконавчої влади, місцевою
державною адміністрацією, місцевими Радами народних депутатів та
підприємствами.
Стаття 40. Повноваження міністерств та інших центральних
органів державної виконавчої влади в галузі
охорони праці
Міністерство праці України: здійснює державну експертизу умов праці; визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення
атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам
про охорону праці; бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці. Інші міністерства та центральні органи державної виконавчої
влади: проводять єдину науково-технічну політику в галузі охорони
праці; розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення
безпеки, гігієни праці і виробничого середовища в галузі; здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств
галузі з охорони праці; укладають з відповідними галузевими профспілками угоди з
питань поліпшення умов і безпеки праці; фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про
охорону праці; організовують у встановленому порядку навчання і перевірку
знань правил та норм охорони праці керівними працівниками і
спеціалістами галузі; створюють при необхідності професійні воєнізовані
аварійно-рятувальні формування, що діють відповідно до типового
положення, затверджуваного Державним комітетом України по нагляду
за охороною праці; здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці. Для координації, вдосконалення роботи по охороні праці і
контролю за цією роботою в центральному апараті міністерств та
інших центральних органах державної виконавчої влади створюються
служби охорони праці.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »