Договір між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах
Україна, Чеська Республіка; Договір, Міжнародний документ від 28.05.2001
Документ 203_018, чинний, поточна редакція — Редакція від 14.09.2007, підстава 203_051
 

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »  

                             Договір 
між Україною та Чеською Республікою
про правову допомогу в цивільних справах
( Договір ратифіковано Законом
N 2927-III ( 2927-14 ) від 10.01.2002, ВВР, 2002, N 23, ст.147 )
{ Зміни до Договору додатково див. у Протоколі ( 203_051 )
від 14.09.2007 }

Дата підписання: 28.05.2001 Дата ратифікації: 10.01.2002 Дата набуття чинності: 18.11.2002
Україна та Чеська Республіка, далі Договірні Сторони, прагнучи удосконалювати співробітництво в галузі правової
допомоги, домовились укласти цей Договір про правову допомогу в
цивільних справах. Для цього Договірні Сторони домовилися про наступне:
Глава I
Загальні положення
Стаття 1
Визначення понять
1. Для цілей цього Договору розуміється, що: a) цивільними вважаються такі справи, які виникають із
цивільних, трудових, сімейних і комерційних правовідносин; b) органами юстиції визнаються органи Договірних Сторін, які
мають право приймати рішення та здійснювати відповідні дії у
справах, зазначених у підпункті a) пункту 1 цієї статті Договору
(повноваження цих органів визначені законодавством кожної з цих
країн); c) центральним органом в Україні є Міністерство юстиції
України, центральним органом у Чеській Республіці - Міністерство
юстиції Чеської Республіки. 2. Громадянами однієї з Договірних Сторін є особи, які мають
громадянство цієї Договірної Сторони згідно з її законодавством. 3. Положення цього Договору про громадян Договірних Сторін
поширюються відповідним чином на юридичних осіб, створених згідно
з законодавством Договірної Сторони, на території якої вони мають
своє місцезнаходження, а також на юридичних осіб, заснованих
згідно з законодавством третьої держави, що здійснюють
підприємницьку діяльність на території Договірних Сторін
відповідно до законодавства останніх.
Стаття 2
Правовий захист
1. Громадяни однієї Договірної Сторони користуються на
території другої Договірної Сторони таким же правовим захистом
особистих і майнових прав, як і громадяни другої Договірної
Сторони. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони мають право вільно та
безперешкодно звертатися до органів юстиції другої Договірної
Сторони, до компетенції яких належать цивільні справи, можуть
захищати у цих органах свої права на таких же умовах, як і
громадяни іншої Договірної Сторони. 3. Центральний орган однієї з Договірних Сторін на прохання
громадян другої Договірної Сторони надає інформацію відносно
можливостей громадян щодо забезпечення представництва, необхідного
для здійснення та охорони їх прав.
Стаття 3
Надання правової допомоги та порядок зносин
1. Органи юстиції Договірних Сторін взаємно надаватимуть
правову допомогу в цивільних справах відповідно до умов цього
Договору. 2. З питань надання правової допомоги відповідно до цього
Договору органи юстиції Договірних Сторін здійснюють зносини через
свої центральні органи. 3. Центральні органи можуть домовитися стосовно того, що
органи юстиції Договірних Сторін зноситимуться між собою
безпосередньо.
Стаття 4
Мова
1. При застосуванні положень цього Договору центральний орган
України користуватиметься українською мовою, а центральний орган
Чеської Республіки - чеською мовою. 2. Прохання про надання правової допомоги та додані документи
складаються мовою запитуючої Договірної Сторони і супроводжуються
офіційним перекладом мовою запитуваної Договірної Сторони,
оформленим відповідно до законодавства запитуючої Договірної
Сторони. 3. Відповідь на прохання про правову допомогу та додані
документи складаються мовою Договірної Сторони, яка надає правову
допомогу.
Стаття 5
Правова інформація
1. Центральні органи обох Договірних Сторін на прохання
надсилатимуть один одному загальнообов'язкові акти законодавства,
що стосуються реалізації цього Договору. 2. Центральні органи обох Договірних Сторін на прохання
надаватимуть один одному інформацію про загальнообов'язкові акти
законодавства, що діяли чи діють у їхніх державах, а також
інформацію про практику органів юстиції.
Стаття 6
Звільнення від сплати судових витрат
Громадяни однієї Договірної Сторони на території другої
Договірної Сторони звільняються від сплати судових витрат на тих
же підставах і в тому ж обсязі, що і власні громадяни останньої.
Стаття 7
Захист свідків та експертів
1. Якщо для розгляду цивільної справи органами юстиції однієї
Договірної Сторони на території однієї Договірної Сторони виникла
потреба особистої участі свідка чи експерта, що проживає на
території другої Договірної Сторони, орган юстиції, який розглядає
справу, через свій центральний орган звертається до центрального
органу другої Договірної Сторони з проханням про вручення виклику. 2. Забороняється включати до виклику погрозу примусу, якщо
свідок чи експерт не прибуде до органу юстиції. 3. Свідок чи експерт, який, незалежно від свого громадянства,
добровільно з'явився за викликом до органу юстиції Договірної
Сторони, де розглядається цивільна справа, не може на території
останньої бути притягнутий до кримінальної або адміністративної
відповідальності, взятий під варту або бути покараний у зв'язку з
будь-яким діянням, скоєним до перетинання її державного кордону. 4. Таким захистом не користується свідок чи експерт у тому
випадку, якщо він не покинув територію, на якій він перебував за
підстав, зазначених у пункті 1 цієї статт,і протягом максимально
15 днів від повідомлення органу юстиції, що розглядає цивільну
справу, про те, що його присутність вже не потрібна. До цього
строку не зараховується час, протягом якого свідок чи експерт не
міг залишити територію Договірної Сторони, де він перебував за
викликом, з незалежних від нього причин.
Стаття 8
Відшкодування витрат свідкам та експертам
1. Свідок чи експерт має право на відшкодування витрат на
проїзд і перебування, а також невиплаченої заробітної плати
органом юстиції, який його викликав. Експерт також має право і на
оплату виконаної роботи. 2. У виклику повинно бути вказано, на відшкодування яких
витрат свідок чи експерт матиме право. На прохання свідка або
експерта орган юстиції, що його викликав, авансує часткове або
повне покриття цих витрат.
Глава II
Правова допомога
Стаття 9
Обсяг правової допомоги
Договірні Сторони надаватимуть одна одній правову допомогу
шляхом здійснення окремих процесуальних дій, зокрема складання,
направлення та вручення документів, проведення експертиз, допиту
учасників, свідків, експертів та інших осіб, а також виконання
рішень органів юстиції.
Стаття 10
Запит про надання правової допомоги
1. Запит про надання правової допомоги повинен містити
наступні дані: a) назву запитуючого органу юстиції; b) назву запитуваного органу юстиції; c) викладення змісту справи, з якої запитується правова
допомога; d) ім'я та прізвище учасників судової справи, дату та місце
їхнього народження, їхній статус при розгляді, громадянство, місце
проживання чи перебування, для юридичних осіб - їхнє найменування,
місце їхнього знаходження, реєстраційний номер; e) ім'я, прізвище та адресу представників учасників розгляду,
якщо вони є; f) предмет запиту та дані, потрібні для його розгляду; g) перелік документів, доданих до запиту. 2. У проханні про вручення документів наводиться адреса
адресата та вид документів, які йому мають вручити. У проханні про
отримання доказів наводяться обставини, у зв'язку з якими такі
докази мають бути отримані. У проханні про допит особи мають бути
визначені питання, які необхідно задати допитуваним особам. 3. Прохання про надання правової допомоги та додані до нього
документи повинні бути завірені офіційною печаткою органу юстиції
запитуючої Договірної Сторони та підписом уповноваженої офіційної
особи.
Стаття 11
Порядок розгляду запиту
1. Орган юстиції запитуваної Договірної Сторони виконує запит
у спосіб, передбачений її законодавством. Однак, на прохання
органу юстиції запитуючої Договірної Сторони, орган юстиції
запитуваної Договірної Сторони може виконати запит у спосіб, про
який ідеться у запиті, якщо цей спосіб не суперечить законодавству
запитуваної Договірної Сторони. 2. Якщо орган юстиції запитуваної Договірної Сторони не
компетентний розглянути запит, він пересилає його компетентному
органу юстиції та одночасно сповіщає про це центральний орган
запитуваної Договірної Сторони. 3. На прохання органу юстиції запитуючої Договірної Сторони
орган юстиції запитуваної Договірної Сторони заздалегідь
повідомляє про місце і час проведення дій правової допомоги. 4. Якщо невідома точна адреса особи, вказаної у запиті про
надання правової допомоги, або було встановлено, що ця адреса
вказана неправильно, орган юстиції запитуваної Договірної Сторони
здійснює необхідні заходи для з'ясування адреси. У тому випадку,
коли адресу встановити неможливо, орган юстиції запитуваної
Договірної Сторони повідомляє про це орган юстиції запитуючої
Договірної Сторони. 5. Після виконання запиту орган юстиції запитуваної
Договірної Сторони надсилає документ на його виконання органові
юстиції запитуючої Договірної Сторони. У тому випадку, коли запит
неможливо було виконати, його повертають із одночасним
повідомленням про причини невиконання.
Стаття 12
Вручення документів
Орган юстиції запитуваної Договірної Сторони вручає документи
відповідно до законодавства своєї держави та статті 4 цього
Договору, якщо документ, який вручається, складений мовою
запитуваної Договірної Сторони або до нього доданий офіційний
переклад. В іншому випадку орган юстиції запитуваної Договірної
Сторони вручає документ адресатові лише тоді, коли він погодиться
добровільно його прийняти.
Стаття 13
Підтвердження про вручення
Підтвердження про вручення оформлюється відповідно до правил
запитуваної Договірної Сторони. У підтвердженні зазначається дата,
місце, спосіб вручення, особа, якій вручено документ. Це
підтвердження підписується особою, яка вручила документ, і
завіряється печаткою відповідного органу юстиції та підписується
особою, якій вручено документ.
Стаття 14
Вручення документів власним громадянам та їхній допит
Договірні Сторони можуть вручати судові та інші документи
власним громадянам і допитувати їх також через свої дипломатичні
представництва або консульські установи при умові, що не будуть
застосовані примусові заходи.
Стаття 15
Встановлення адрес та інших даних
Органи юстиції Договірних Сторін надаватимуть одна одній
допомогу при з'ясуванні адрес та інших даних таким чином: a) якщо адреса особи, яку потрібно допитати або вручити їй
документ, наведена неправильно або неточно, орган юстиції
запитуваної Договірної Сторони, по можливості, з'ясовуватиме точну
адресу; b) якщо до органу юстиції однієї Договірної Сторони подано
заяву про стягнення аліментів із особи, яка проживає або перебуває
на території другої Договірної Сторони, відповідний орган юстиції
останньої на підставі запиту надає допомогу для з'ясування місця
роботи цієї особи, джерел і розміру її доходів відповідно до
законодавства запитуваної Договірної Сторони.
Стаття 16
Витрати на правову допомогу
1. Кожна з Договірних Сторін покриває усі витрати, пов'язані
з наданням правової допомоги на своїй території. 2. Якщо в ході виконання запиту з'ясується, що його повне
виконання призведе до надзвичайних витрат, центральні органи
проводитимуть взаємні консультації для визначення доцільності та
умов подальшого виконання запиту.
Стаття 17
Відмова у наданні правової допомоги
У виконанні запиту про надання правової допомоги може бути
відмовлено, якщо запитувана Договірна Сторона дійде висновку, що
таке виконання може спричинити шкоду її суверенітету чи безпеці
або суперечить її законодавству.
Глава III
Офіційні документи, передача речей і валютних цінностей
Стаття 18
Дійсність документів
1. Документи, складені або засвідчені компетентним органом
однієї Договірної Сторони та підтверджені підписом уповноваженої
особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої
Договірної Сторони без подальшого засвідчення. Те ж саме
стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів
документів, засвідчених компетентним органом. 2. Документи, про які йдеться у пункті 1 цієї статті, мають
однакову доказову силу на територіях обох Договірних Сторін.
Стаття 19
Надсилання документів про громадянський стан
та інших документів
Договірні Сторони безоплатно надсилають за клопотанням одна
одній без перекладу довідки про громадянський стан, а також копії
рішень, виданих органами юстиції, копії запису актів
громадянського стану, документи про освіту, стаж роботи або інші
документи про особисті або майнові права та інтереси громадян
запитуваної Договірної Сторони.
Стаття 20
Передача речей і валютних цінностей
Якщо на основі цього Договору передаватимуться речі або
валютні цінності з території однієї Договірної Сторони на
територію другої Договірної Сторони чи передаватимуться
дипломатичному представництву або консульській установі другої
Договірної Сторони, при цьому застосовуватиметься відповідне
законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої видає речі або
валютні цінності.
Глава IV
Колізійні норми та норми встановлення повноважень
Розділ I
Компетенція
Стаття 21
Загальні положення
1. Якщо відповідно до положень цього Договору повноваження
для розгляду справи мають органи юстиції обох Договірних Сторін, а
заява про порушення справи вже була подана одному з органів
юстиції однієї Договірної Сторони, то будь-який орган юстиції
другої Договірної Сторони не вправі розглядати цю справу. 2. Якщо одну і ту ж справу (між тими самими учасниками, з
одного і того ж предмету, з тих самих підстав) було порушено в
органах юстиції обох Договірних Сторін, компетенцію котрих
встановлює цей Договір, орган юстиції, який порушив справу
пізніше, залишає її без розгляду.
Розділ II
Положення про особистий статус
Стаття 22
Правоздатність і дієздатність
1. Правоздатність і дієздатність фізичної особи визначається
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. Правоздатність і дієздатність (спроможність на основі
власних юридичних дій набувати права та брати на себе обов'язки)
юридичної особи визначається відповідно до законодавства
Договірної Сторони, на території якої вона має місце перебування.
Стаття 23
Обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною.
Поновлення дієздатності
1. У випадку обмеження дієздатності або визнання особи
недієздатною, а також у випадку скасування обмеження дієздатності
або поновлення особи у дієздатності, за винятком випадків,
передбачених пунктом 4 цієї статті, застосовується законодавство
тієї Договірної Сторони, громадянином якої є ця особа. 2. У справах про визнання особи обмежено дієздатною або
недієздатною, а також про скасування обмеження дієздатності або
поновлення особи у дієздатності, за виключенням випадку,
передбаченого пунктом 4 цієї статті, є компетентним суд Договірної
Сторони, громадянином якої є ця особа. 3. У випадку, якщо суду однієї Договірної Сторони стануть
відомими підстави визнання обмежено дієздатною або недієздатною
особи, яка проживає на її території і є громадянином другої
Договірної Сторони, він повідомить про це суд Договірної Сторони,
громадянином якого є ця особа. 4. Якщо суд Договірної Сторони, оповіщений про підстави для
визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною, протягом
трьох місяців не розпочне справу чи не повідомить свою думку,
справу про обмеження дієздатності або визнання особи недієздатною
розглядатиме суд тієї Договірної Сторони, на території якої цей
громадянин має місце проживання. У такому випадку рішення про
обмеження у дієздатності або визнання особи недієздатною може бути
постановлене тільки з підстав, передбачених законодавством обох
Договірних Сторін. Рішення про обмеження дієздатності або визнання
особи недієздатною направляється компетентному суду Договірної
Сторони, громадянином якої є ця особа. 5. У невідкладних випадках орган юстиції місця проживання або
місцеперебування громадянина другої Договірної Сторони, який
підлягає визнанню обмежено дієздатним або недієздатним, може
видавати розпорядження, необхідні для захисту прав і інтересів
цієї особи та її майна відповідно до законодавства своєї держави.
Такий орган юстиції зобов'язаний невідкладно поінформувати орган
юстиції другої Договірної Сторони і одночасно надіслати йому копії
документів про вжиті заходи. Заходи діють до часу, поки орган
юстиції другої Договірної Сторони не постановить іншого.
Стаття 24
Опіка та піклування
1. Встановлення чи припинення опіки або піклування
визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином
якої є особа, над якою встановлюється опіка чи піклування. 2. Обов'язок здійснювати опіку чи піклування встановлюється
згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянин якої
призначається опікуном чи піклувальником. 3. Правові відносини між опікуном чи піклувальником та
особою, над якою був призначений опікун чи піклувальник,
регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, орган якої
призначив опікуна чи піклувальника. 4. Громадянина однієї Договірної Сторони може бути призначено
опікуном чи піклувальником громадянина другої Договірної Сторони,
якщо він має місце проживання на території тієї Договірної
Сторони, де він має виконувати цю функцію та якщо це найбільше
відповідає інтересам підопічного.
Стаття 25
1. У випадках встановлення опіки чи піклування над
громадянами Договірних Сторін компетентними є органи юстиції тієї
Договірної Сторони, громадянином якої є особа, що потребує опіки
чи піклування, якщо цей Договір не встановлює інше. 2. У випадку, коли необхідно вжити заходи на користь особи,
яка є громадянином однієї Договірної Сторони, для якої має бути
встановлений опікун чи піклувальник, місце проживання, перебування
або майно якого знаходиться на території другої Договірної
Сторони, то орган юстиції останньої негайно повідомляє орган
юстиції, який є компетентним згідно з пунктом 1 цієї статті. 3. У невідкладних випадках орган юстиції однієї Договірної
Сторони може сам ужити необхідних тимчасових заходів на підставі
свого законодавства, при цьому він зобов'язаний негайно повідомити
та одночасно надіслати копії відповідних документів про вжиті
заходи до відповідного органу юстиції другої Договірної Сторони,
компетентному відповідно до пункту 1 цієї статті. Ці заходи діють
доти, поки відповідний орган юстиції другої Договірної Сторони не постановить інше рішення.
Стаття 26
1. Орган юстиції, що є компетентним відповідно до пункту 1
статті 25 цього Договору, може передати опіку чи піклування
органові юстиції другої Договірної Сторони у тому випадку, коли
особа, яка знаходиться під опікою чи піклуванням, має на території
цієї Договірної Сторони місце проживання, перебування чи майно.
Передача опіки чи піклування набирає сили тоді, коли запитуваний
орган юстиції прийме на себе опіку чи піклування та сповістить про
це запитуючий орган юстиції. 2. Орган юстиції, який відповідно до пункту 1 цієї статті
прийняв опіку чи піклування, здійснює їх відповідно до
законодавства своєї держави. Однак цей орган юстиції не вправі
виносити рішення з питань, що стосуються особистого статусу особи,
яка знаходиться під опікою чи піклуванням.
Стаття 27
Визнання особи безвісно відсутньою, оголошення померлим
і встановлення факту смерті
1. Для визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її
померлою та для встановлення юридичного факту конкретної дати
смерті компетентними є органи юстиції тієї Договірної Сторони,
громадянином якої ця особа була того дня, коли вона згідно з
останніми повідомленнями ще була живою. 2. Орган юстиції однієї Договірної Сторони за клопотанням
заінтересованої особи, що проживає на її території, права та
інтереси якої ґрунтуються на законодавстві цієї Договірної
Сторони, може визнати безвісно відсутнім чи оголосити померлим
громадянина другої Договірної Сторони й встановити юридичний факт
конкретної дати його смерті. 3. При розгляді питань, згадуваних у пунктах 1 та 2 цієї
статті, органи юстиції застосовують законодавство своєї країни. 4. Рішення, що були постановлені на підставі пункту 2 цієї
статті, мають юридичні наслідки лише на території Договірної
Сторони, орган юстиції якої це рішення постановив.
Розділ III
Сімейне право
Стаття 28
Укладення шлюбу
1. Умови укладення шлюбу для кожного з подружжя визначаються
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої він є. 2. Форма укладення шлюбу та перешкоди до його укладення
визначаються законодавством Договірної Сторони, на території якої
шлюб укладається.
Стаття 29
Особисті та майнові правовідносини подружжя
1. Особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони
мають спільне місце проживання. 2. Якщо один із подружжя проживає на території однієї
Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної
Сторони, їхні особисті та майнові правовідносини регулюються
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони
мали останнє спільне місце проживання. 3. Якщо подружжя не мало спільного місця проживання на
території жодної з Договірних Сторін, застосовується законодавство
тієї Договірної Сторони, де був поданий позов. 4. Компетентними приймати рішення у правовідносинах, про які
йдеться у пунктах 1, 2 та 3 цієї статті, є органи юстиції
Договірної Сторони, законодавству якої ці відносини
підпорядковані. У тих випадках, коли подружжя ніколи не мало
спільного місця проживання на території жодної з Договірних
Сторін, компетентними є органи юстиції обох Договірних Сторін, які
діятимуть відповідно до законодавства своєї країни.
Стаття 30
Розірвання шлюбу
1. У справах про розірвання шлюбу застосовується
законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на
час подачі заяви про розлучення. 2. Якщо на час порушення справи один із подружжя є
громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином
другої Договірної Сторони, у справі про розірвання шлюбу
застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої
подружжя має спільне місце проживання. Якщо один із подружжя має
місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий
- на території другої Договірної Сторони, застосовується
законодавство тієї Договірної Сторони, орган юстиції якої отримав
заяву про порушення справи. 3. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому
пунктом 1 цієї статті, компетентними є органи юстиції Договірної
Сторони, громадянами якої подружжя є на час подачі заяви про
розлучення. Якщо на час подачі заяви про розлучення обоє з
подружжя є громадянами однієї Договірної Сторони і проживають на
території другої Договірної Сторони, то компетентними є органи
юстиції обох Договірних Сторін, які при розгляді справи
застосовуватимуть матеріальне право тієї Договірної Сторони,
громадянами якої є подружжя. 4. У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому
пунктом 2 цієї статті, компетентними є органи юстиції Договірної
Сторони, на території якої проживають обидва з подружжя. Якщо один
із подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а
другий - на території другої Договірної Сторони, у справах про
розірвання шлюбу компетентні органи юстиції обох Договірних
Сторін. При цьому органи юстиції обох Договірних Сторін, що
розглядатимуть справу про розірвання шлюбу, застосовуватимуть
матеріальне право своєї держави. 5. Якщо справу про розірвання шлюбу розглядає суд, він також
є компетентним у вирішенні питань виховання й утримання
неповнолітніх дітей подружжя, що розлучається.
Стаття 31
Недійсність шлюбу
1. У справах про визнання шлюбу недійсним застосовується
законодавство Договірної Сторони, яке застосовувалося при
укладенні шлюбу. 2. Компетенція суду визначається за правилами статті 30 цього
Договору.
Стаття 32
Батьківство
1. При встановленні чи оспорюванні батьківства застосовується
законодавство тієї Договірної Сторони, громадянство якої дитина
набула при народженні. 2. Якщо громадянство дитини не встановлено, при розгляді
питань встановлення чи оспорювання батьківства застосовується
законодавство тієї Договірної Сторони, на території якої дитина
проживає або перебуває. 3. При встановленні чи оспорюванні батьківства компетентними
є органи юстиції тієї Договірної Сторони, на території якої дитина
проживає або перебуває.
Стаття 33
Правовідносини між батьками та дітьми
1. Правовідносини батьків і дітей регулюються законодавством
тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. 2. Компетентним при постановлені рішення відносно
правовідносин батьків і дітей є суд тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є дитина. 3. У невідкладних випадках орган юстиції однієї Договірної
Сторони може на підставі свого законодавства сам ужити попередні
заходи, необхідні для охорони неповнолітньої дитини та її майна, і
негайно письмово сповіщає про це з одночасним прикладенням копій
відповідних документів органу юстиції другої Договірної Сторони,
громадянином якої є ця дитина.
Стаття 34
Обов'язок з утримання
1. Обов'язок утримання між батьками та дітьми регулюється
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої проживає
особа, яка має право на утримання. 2. Компетенцію приймати рішення у правовідносинах, про які
йдеться у пункті 1 цієї статті, має суд тієї Договірної Сторони,
на території якої проживає особа, що має право на утримання.
Стаття 35
Інші види обов'язку з утримання
1. Інші види обов'язку з утримання регулюються законодавством
Договірної Сторони, на території якої проживає особа, яка заявляє
про право на таке утримання. 2. Компетентним з вирішення справ, зазначених у пункті 1 цієї
статті, є суд Договірної Сторони, на території якої проживає
особа, яка заявляє позов про таке утримання.
Стаття 36
Усиновлення
1. Усиновлення, його скасування або визнання усиновлення
недійсним регулюється законодавством тієї Договірної Сторони,
громадянином якої є усиновлювана дитина на час подачі заяви про
усиновлення. 2. Для усиновлення є обов'язковою згода дитини, якщо вона на
те спроможна, а також згода її законного представника та
відповідного органу юстиції Договірної Сторони, громадянином якої
є усиновлювана дитина, якщо цього вимагає законодавство цієї
Договірної Сторони. 3. У розгляді питань усиновлення, скасування та визнання
усиновлення недійсним, компетентним є суд тієї Договірної Сторони,
громадянином якої була усиновлювана дитина на час подачі заяви про
усиновлення.
Розділ IV
Спадкове право
Стаття 37
Принцип рівності
1. Громадяни однієї Договірної Сторони можуть набувати майно
чи права на території другої Договірної Сторони шляхом
успадкування за законом чи за заповітом на тих самих умовах і в
тому ж обсязі, як і громадяни останньої, за винятком випадків,
передбачених цим Договором. 2. Громадяни однієї Договірної Сторони при складанні заповіту
можуть розпоряджатися своїм майном, яке знаходиться на території
другої Договірної Сторони, так само, як і громадяни останньої, за
винятком випадків, передбачених цим Договором.
Стаття 38
Законодавство про успадкування
1. Правовідносини при успадкуванні рухомого майна регулюються
законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої був
спадкодавець на час смерті. 2. Правовідносини при успадкуванні нерухомого майна
регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території
якої знаходиться нерухоме майно. 3. Питання про належність спадкового майна до рухомого чи
нерухомого, яке є предметом успадкування, вирішуються відповідно
до законодавства тієї Договірної Сторони, на території якої майно
знаходиться.
Стаття 39
Перехід спадщини державі
Якщо спадщину не отримає жодний спадкоємець, рухоме майно
передається тій Договірній Стороні, громадянином якої був
спадкодавець на час смерті. Нерухоме майно передається тій
Договірній Стороні, на території якої воно знаходиться.
Стаття 40
Заповіт
1. Здатність особи до складання чи скасування заповіту, а
також правові наслідки вад волевиявлення особи, яка склала чи
скасувала заповіт, регулюються законодавством Договірної Сторони,
громадянином якої був спадкодавець на час складання чи скасування
заповіту. 2. Форма складання чи скасування заповіту регулюється
законодавством Договірної Сторони, громадянином якої був
спадкодавець на час складення чи скасування заповіту. Достатньо,
однак, щоб ці дії були виконані з дотриманням законодавства
Договірної Сторони, на території якої заповіт був складений або
скасований. 3. Положення пунктів 1 та 2 цієї статті застосовуються й у
випадку позбавлення спадщини.
Стаття 41
Компетенція органів юстиції у справах успадкування
1. Спадкові справи щодо рухомого майна належать до
компетенції органів юстиції тієї Договірної Сторони, громадянином
якої був спадкодавець на час смерті, крім випадку, передбаченого
пунктом 3 цієї статті. 2. Спадкові справи щодо нерухомого майна належать до
компетенції органів юстиції тієї Договірної Сторони, на території
якої нерухоме майно знаходиться. 3. У випадку, коли все рухоме майно, яке залишилось після
смерті спадкодавця - громадянина однієї Договірної Сторони,
знаходиться на території другої Договірної Сторони, то на прохання
будь-якого спадкоємця чи іншої особи, яка має права або претензії
до спадщини, компетентним може бути орган юстиції останньої, якщо
з цим погодяться всі відомі спадкоємці. 4. Положення пунктів 1 і 2 цієї статті застосовуються також і
при вирішенні спорів відносно спадщини.
Стаття 42
1. У тому випадку, коли громадянин однієї Договірної Сторони
помер на території другої Договірної Сторони, відповідний орган
юстиції останньої негайно сповіщає про його смерть дипломатичне
представництво чи консульську установу тієї держави, громадянство
якої мав померлий, і водночас повідомить все, що йому відомо про
спадкоємців, місце їхнього проживання чи перебування, про обсяг
спадкового майна та про заповіт, якщо такий існує. 2. Положення пункту 1 цієї статті застосовується й у випадку,
коли відповідний орган юстиції однієї Договірної Сторони отримає
інформацію про те, що громадянин другої Договірної Сторони помер
на території третьої держави та залишив спадщину на території
першої Договірної Сторони. 3. Дипломатичне представництво чи консульська установа однієї
Договірної Сторони, які володіють інформацією про смерть
громадянина своєї держави, майно якого залишилося на території
другої Договірної Сторони, інформуватимуть про це орган юстиції
останньої. 4. Якщо на території однієї Договірної Сторони буде порушена
спадкова справа і при цьому з'ясується, що спадкоємцем є
громадянин другої Договірної Сторони, відповідний орган юстиції
негайно повинен повідомити про це дипломатичне представництво чи
консульську установу останньої.
Стаття 43
Якщо громадянин однієї Договірної Сторони помер під час
поїздки на території другої Договірної Сторони, де він не мав
постійного місця проживання, тоді речі, що були при ньому, за
описом передаються дипломатичному представництву або консульській
установі Договірної Сторони, громадянином якої був померлий.
Стаття 44
Права дипломатичних представництв і консульських установ
у справах про спадщину
Дипломатичне представництво або консульська установа однієї
Договірної Сторони мають право представляти інтереси громадян
своєї держави у питаннях успадкування (крім права відмови від
спадщини) перед органами юстиції другої Договірної Сторони без
особливого доручення, якщо ці громадяни за їхньої відсутності не в
змозі своєчасно захистити свої права та інтереси і не призначили
уповноваженого.
Стаття 45
Заходи з охорони спадщини
1. Органи юстиції обох Договірних Сторін вживатимуть на
основі свого законодавства всі необхідні заходи для збереження та
охорони спадкового майна, яке залишилося на їхній території після
смерті громадянина другої Договірної Сторони. 2. Про заходи, вжиті відповідно до пункту 1 цієї статті,
негайно інформуються дипломатичне представництво чи консульська
установа другої Договірної Сторони. Дипломатичне представництво чи
консульська установа другої Договірної Сторони також мають право
брати участь у здійсненні цих заходів. За клопотанням
дипломатичного представництва чи консульської установи заходи,
вжиті згідно з пунктом 1 цієї статті, можуть бути змінені чи
скасовані. 3. За клопотанням органу юстиції, який є компетентним для
вирішення спадкової справи, заходи, вжиті згідно з пунктом 1 цієї
статті, можуть бути змінені, скасовані чи відкладені.
Стаття 46
Відкриття та оголошення заповіту
Компетентним для оголошення заповіту є орган юстиції
Договірної Сторони, у якому заповіт зберігається. Завірені копії
заповіту та документа про його відкриття або ознайомлення з ним
надсилаються відповідному органові юстиції іншої Договірної
Сторони, якщо спадкодавець був її громадянином або якщо орган
юстиції цієї Договірної Сторони є компетентним для розгляду
спадкової справи.
Стаття 47
Видача спадщини
1. Рухоме майно або грошові суми, отримані в результаті
продажу рухомого чи нерухомого спадкового майна, що знаходиться на
території однієї з Договірних Сторін та належить спадкоємцям, які
є громадянами другої Договірної Сторони та мають місце проживання
чи перебування на території однієї з Договірних Сторін чи на
території третьої держави, передаються цим спадкоємцям після
закінчення справи про спадщину. А у випадку, якщо ці спадкоємці чи
їхні представники не прибудуть, щоби отримати майно чи вищезгадані
грошові суми, його передають дипломатичному представництву чи
консульській установі тієї Договірної Сторони, громадянами якої є
ці спадкоємці. 2. Вищезазначене майно може бути передане спадкоємцям або
дипломатичному представництву чи консульській установі у тих
випадках, коли: a) сплачено мито або податок на спадщину; b) були задоволені всі претензії кредиторів померлого, які
стосувалися спадщини, у строк, встановлений законодавством тієї
Договірної Сторони, на території якої знаходиться майно; c) відповідні органи дали згоду, в тому випадку, якщо вона
необхідна, для вивозу спадщини чи для переведення коштів, як
передбачено законодавством Договірної Сторони, на території якої
майно знаходиться.
Розділ V
Зобов'язальне право
Стаття 48
Договірні зобов'язання
1. Правовідносини, що виникають в результаті укладення
договорів, регулюються законодавством, яке обирається за згодою
їхніх учасників. 2. Якщо учасники не змогли домовитися, ці відносини
регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території
якої було укладено договір, за винятком випадків, передбачених
пунктом 3 цієї статті. 3. При вирішенні спору стосовно нерухомого майна, що виникає
з договірних відносин, про які йдеться у пункті 2 цієї статті,
орган юстиції застосовує законодавство тієї Договірної Сторони, на
території якої це майно знаходиться. 4. Форма договору регулюється законодавством тієї Договірної
Сторони, яким регулюється і саме договірне зобов'язання. 5. Справи з вирішення спорів, що виникають з договірних
відносин, є компетентним вирішувати орган юстиції тієї Договірної
Сторони, на території якої має місце проживання, перебування чи
знаходження відповідач або знаходиться спірне нерухоме майно.
Розділ VI
Речове право
Стаття 49
Відшкодування шкоди
1. Зобов'язання з відшкодування шкоди, крім тих, які
випливають з договірних зобов'язань, визначаються законодавством
Договірної Сторони, на території якої сталася подія, що стала
підставою для вимоги відшкодування шкоди. При цьому, якщо
заподіювач шкоди та потерпілий є громадянами і проживають або
мають місце знаходження і зареєстровані на території іншої
Договірної Сторони, може застосовуватися також законодавство
останньої. 2. При розгляді справ про відшкодування шкоди компетентними є
органи юстиції тієї Договірної Сторони, законодавство якої
застосовуватиметься відповідно до пункту 1 цієї статті.
Стаття 50
Право власності
1. Право власності на нерухоме на рухоме майно регулюється
законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої
знаходиться це майно. Право власності на транспортні засоби, які
підлягають державній реєстрації відповідно до законодавства
Договірних Сторін, регулюється законодавством тієї Договірної
Сторони, державний орган якої здійснив реєстрацію транспортного
засобу. 2. Форма правових дій стосовно майна, зазначеного у пункті 1
цієї статті, регулюється законодавством тієї Договірної Сторони,
на території якої це майно знаходиться. 3. При розгляді справ стосовно визначення права власності на
майно, зазначене у пункті 1 цієї статті, компетентними є суди тієї
Договірної Сторони, законодавство якої застосовуватиметься. 4. Положення пунктів 1-3 цієї статті застосовуються, якщо
інше не передбачено цим Договором.
Розділ VII
Трудове право
Стаття 51
Трудові правовідносини та компетенція
1. Правовідносини щодо виникнення, зміни чи припинення
трудових відносин, а також вимог, що з ними пов'язані, регулюються
законодавством Договірної Сторони, на території якої фізична особа
виконує, виконувала чи мала б виконувати свої трудові обов'язки. 2. При розгляді справ, що виникають з правовідносин,
зазначених у пункті 1 цієї статті, компетентним є суд тієї
Договірної Сторони, на території якої фізична особа виконує,
виконувала чи мала б виконувати роботу. 3. Сторони трудового договору можуть підпорядкувати свої
правовідносини обраному за письмовою згодою між собою
законодавству будь-якої з Договірних Сторін. У цьому випадку при
розгляді справ, що виникають з таких правовідносин, компетентними
є суди тієї Договірної Сторони, законодавство якої було обрано для
їхнього регулювання.
Глава V
Визнання та виконання рішень
Стаття 52
Предмет визнання та виконання
Договірні Сторони за умов, установлених цим Договором,
визнаватимуть і виконуватимуть на своїй території наступні
рішення, прийняті відповідними органами юстиції другої Договірної
Сторони: a) рішення у цивільних справах, визначених у статті 1 цього
Договору, майнового та немайнового характеру, які були
постановлені компетентними органами юстиції, у тому числі рішення
судів в частині судових витрат у справах, визначених у цьому
підпункті; b) рішення у кримінальних справах, які стосуються
відшкодування шкоди, заподіяної злочином; c) рішення арбітражних (третейських) судів України, рішення
арбітражних судів Чеської Республіки.
Стаття 53
Клопотання про дозвіл виконання рішення
1. Клопотання про дозвіл виконання рішення подається
правомочною особою безпосередньо компетентному суду Договірної
Сторони, на території якої має бути визнане і виконане рішення або
за правилами пункту 2 статті 3 цього Договору. 2. До клопотання додається: a) завірена належним чином копія рішення з підтвердженням
суду про те, що воно набуло чинності та його можна виконувати; b) підтвердження про те, що відповідач, котрий не брав участі
у процесі, був належним чином і вчасно повідомлений про розгляд
справи відповідно до законодавства Договірної Сторони, на
території якої постановлено рішення. У випадку, коли відповідач на
час розгляду справи був недієздатним або обмежено дієздатним, має
бути додане підтвердження, що він був належним чином представлений
у суді; c) підтвердження про те, що учасникові, проти якого було
постановлено рішення, копія зазначеного рішення була вручена
відповідно до законодавства Договірної Сторони, на території якої
воно було постановлено, разом із повідомленням про порядок
оскарження рішення; d) засвідчений переклад клопотання про визнання і дозвіл
виконання рішення та документів, зазначених у підпунктах a), b) і
c) цього пункту мовою Договірної Сторони, на території якої
рішення потрібно визнати чи виконати. 3. Перед прийняттям рішення щодо клопотання про дозвіл
виконання рішення суд може заслухати відповідача та позивача, а
також особу, яка подала клопотання про виконання рішення та
запитати іншої інформації від суду, який виніс рішення.
Стаття 54
Підстави відмови у визнанні і виконанні рішення
У визнанні та виконанні рішення на території другої
Договірної Сторони може бути відмовлено, якщо: a) відповідно до законодавства Договірної Сторони, на
території якої рішення було постановлено, воно не набуло чинності; b) орган юстиції Договірної Сторони, на території якої було
постановлено рішення, не був компетентним постановити рішення у
даній справі відповідно до цього Договору, а в випадках, не
передбачених цим Договором, відповідно до законодавства
запитуваної Договірної Сторони; c) відповідач по справі був позбавлений можливості захисту
своїх прав, а у випадку недієздатності або обмеженої дієздатності
- належного представництва; d) у тій же справі між тими ж сторонами існує чинне рішення
суду тієї Договірної Сторони, на території якої це рішення має
бути визнане і виконане, або між тими ж сторонами з тих же підстав
раніше була порушена справа в органах юстиції тієї Договірної
Сторони, на території якої це рішення має бути визнане і виконане; e) рішення органу юстиції третьої держави між тими ж самими
сторонами й в тій же справі було вже визнане або виконане на
території тієї Договірної Сторони, де рішення має бути визнане або
виконане.
Стаття 55
Порядок визнання та виконання окремих видів рішень
1. Постановлення рішення про визнання та виконання, як і саме
виконання рішення, регулюються цим Договором та законодавством
тієї Договірної Сторони, на території якої рішення виконується. 2. Усі питання, пов'язані з виконанням рішення розглядає суд,
який дозволив виконання рішення відповідно до законодавства своєї
держави. 3. Якщо компетентний суд запитуючої Договірної Сторони
постановляє рішення про відстрочку або зупинення виконання, то суд
запитуваної Договірної Сторони повинен відкласти розгляд
клопотання про виконання рішення або призупинити виконання
рішення, яке вже виконується. 4. Під час розгляду прохання про виконання рішення суд може,
якщо вважатиме за доцільне, заслухати учасників справи. 5. На території Договірних Сторін визнаються також без
спеціального провадження рішення органів юстиції у цивільних
справах, які не потребують за своїм характером виконання, якщо
інше не передбачено цим Договором.

  Пошук Знайти слова на сторiнцi:     
* тiльки українськi (або рос.) лiтери, мiнiмальна довжина слова 3 символи...

Сторінки:  [ 1 ]  2
наступна сторінка »